Три історії

А записав Тімоті Снайдер  – історик, професор Йельського університету, який описав події періоду 30-40-х років ХХ століття на «Східному фронті» (вагомо виділивши Україну) через свідчення очевидців і учасників  подій. З його легкої руки науковим історичним світом почав мандрувати термін Bloodlands, тобто «криваві землі». Так називається цей історичний бестселер.

Історія перша

Про черкащанина, який копав собі могилу в 33-му році. Копав, бо не хотів бути похованим у загальній. Селом їздили на возі і раз на кілька днів збирали трупи, які ховали у загальних могилах. Він вибрав собі місце в лісі і кожного дня туди йшов (потім повз) і копав собі могилу. Ніхто з рідних не знав куди він ходить, витрачаючи останні сили, та й мало кого то вже цікавило. Але він вперто, як на роботу, туди ходив і копав, рив руками, ламаючи нігті, пальці…  Важко пояснити з позиції здорового глузду такий вчинок. Яка різниця, де поховають твоє замордоване голодом тіло. Та, видно, була різниця. І цей акт гідності, кинутий в обличчя тій безжальній машині, надзвичайно абсурдний по своїй суті, подивував професора.

Історія друга

Щоденник польського офіцера, написаний в Катині (Смоленська область). Старанно занотовані всі подробиці подій, які відбувалися в 1940 році в невеличкому селищі, куди НКВС зігнало 20 тисяч вояків - офіцерів польської армії, представників польської еліти, а потім всіх холоднокровно розстріляли – безцінне джерело для історика. Останній запис щоденника: «вони захотіли відібрати мою каблучку…» Видно, він її не віддав, сховав. Для чого ховати, якщо після смерті труп обшукають і все-рівно знайдуть, для чого писати щоденника, якщо кінець для всіх один і очевидний? А ще цікава деталь – в ГУЛАГу польська шляхта переймалася тим, щоб нижня білизна не була брудною, щоб кати перед тим, як вбити, не мали приводу для зневаги.

Історія третя

Голокост. Події відбуваються в 1942-му році. Перед тим, як підірвати синагогу, туди загнали місцевих євреїв.  Всі зрозуміли, що відбувається і чим закінчиться. Ці останні хвилини хто молився, хто плакав, хто кричав з розпачу, а єврейська дівчинка почала писати на стіні останнього листа тим, кого найбільше любила – своїй сім’ї. «Я вас всіх безмежно люблю, безмежно обнімаю і т. д.» – писала вона на стіні, яка через хвилину повинна була перетворитися на уламки. Як це інакше можна назвати, як не абсурд.

Ці три людські історії є жестами абсурду. Їм легко відмовити в здоровому глузді, але не в гідності.

Оксана Забужко в  передачі висловила цікаву думку: епоху характеризує те, як  лю-ди в ній кохають і як помирають. «Любов і смерть – є категоріями історичними» - заявила письменниця.  Є в них щось універсальне, тому ми й плачемо над «Антігоною», але є і щось конкретне, характерне для окремого історичного періоду. Кожна епоха додає свого до цих вічних категорій і цим «своїм» характеризується».

Наш час. Виноградів. Уже два роки в країні влада у людей, які два роки методично вбивають країну, силою повертаючи її  чи то в совок, чи  то в середньовіччя.

При цьому буденно і кволо проходить передвиборча кампанія до лав Верховної Ради України. Партійні намети, агітаційні матеріали на столиках. Молоді люди ліниво пропонують  газети, наклейки, прапорці, щось підписати. Кожен виконує свою роботу: агітує, заробляє кошти. Над всім цим байдуже світить осіннє сонце, яке підкреслює своєрідне окостеніння і якби дрімоту навколо. Така, видно, реакція на абсурд, який за останній час буквально затопив всю країну. Своєрідний прояв місцевого здорового глузду. А я що можу з цим всім поробити, що від мене в цій країні залежить? –  написано на більшості облич. Але при цьому в душі всі розуміють, що добром це не закінчиться і потрібно щось робити. Не розуміють тільки, що робити, як робити, кому вірити, за ким іти.  Те, що «всі вони одинакові», «бандити і так зроблять так, як хочуть», «країну зараз просто так вже не віддадуть» - відібрало віру і останні сили. І як вийти з цього кола приреченості, не вийшовши з кола «здорового глузду», ніхто не знає. Тому краще, напевно, почекати. «Лиш чимось це закінчиться».

Жити з цим живій людині важко, нестерпно соромно і принизливо.

Звичайно, – ще не час йти копати собі окрему могилу, писати передсмертний щоденник і листа на стіні синагоги. Є ще час, є ще можливість в приступі гідності просто переступити коло рабства, яке ми називаємо «здоровим глуздом», а точніше страху, і опинитися з тими, хто вмів любити і вмирати. Не хочеться, щоб історія написала про нас епітафію: вони  вміли любити і вмирати тільки за долари.  

Виноградів місто благословенне. Кожної неділі (а десь суботи) наповнюються храми вірниками Христової Церкви. Виноградів молиться, Виноградів уповає на Господа. Це добре. Але варто задуматися, що більшого абсурду, ніж зробив наш Бог для нашого Спасіння, неможливо й придумати.

Володимир Мочарник

Виступ журналіста Кості Усова в Одесі

Цієї осені все ЗАКІНЧИТЬСЯ! Це може звучати боляче, але я хочу сказати вам правду. Цієї осені все ЗАКІНЧИТЬСЯ! Тому що лозунги про подолання руїни – це БРЕХНЯ. Успішні показники економіки – це БРЕХНЯ. Стабільність і благополуччя – це теж БРЕХНЯ. У нашої країни величезні БОРГИ, страшні БОРГИ. За останні два роки з України виїхало більше людей, ніж за 10 років до того. Наші батьки і діди помирають раніше всіх у Європі. Наші суди перетворилися в засіб розправи сильних над слабими. І жоден механізм в нашій державі більше не працює, якщо його не змастити хабаром. Ми ж всі про це знаємо.

Але все може бути інакше. Я говорю це з абсолютною впевненістю і повторю ще не один раз – ВСЕ МОЖЕ БУТИ ІНАКШЕ. Для цього нашій країні потрібна свіжа кров. Політики іншого загартування, іншого взірця. Люди, які ніколи не грабували нашу країну, які ніколи не були пов’язані з великим капіталом, з олігархами і з  чиновниками.  Ми повинні визнати, що Україну може спасти тільки ПЕРЕЛИВАННЯ КРОВІ. І, звичайно, ви спитаєте: скільки поколінь повинно минути, щоб це сталося? І я відповім вам: НІ ОДНОГО. У нас НЕМАЄ ЧАСУ чекати. Наша країна НЕ МОЖЕ ЧЕКАТИ. В Україні вже є люди, які готові взяти на себе відповідальність і вперше за багато років зробити КРОК ВПЕРЕД. Люди незаплямовані корупцією, злочинністю і порочними зв’язками, ЛЮДИ ГОТОВІ СЛУЖИТИ СУСПІЛЬСТВУ. І я серед них. Це мої перші ВИБОРИ. Але тут і зараз, з відкритим серцем я перед вами. Дуже молодий, щоб боятися, що не впораюсь, але просто буду робити те, ЩО ПОВИНЕН РОБИТИ. Я буду говорити тільки те,У ЩО ВІРЮ. Я буду просити вашої ПІДТРИМКИ, тому що ВІРЮ, що нас все ще може об’єднати НАДІЯ на щось краще.

Цієї осені в протистоянні зійдуться не різні політики, не різні партії, не різні об’єднання… Ви стаєте свідками битви двох абсолютно різних СВІТІВ.

ВОНИ – це світ, де ПРОВАЛЛЯ між БІДНИМИ і БАГАТИМИ – НЕЗДОЛАННЕ. Де ЗЛИДНІ кружляють стерв’ятниками над бетонними будинками без води і світла. Де старики БЕЗПОМІЧНІ, а молоді БЕЗПРАВНІ. Де спортивні автомобілі давлять людей на тротуарах і їдуть далі, де немає грошей на ліки, але мільярди витрачаються на те, щоб оплатити спецназ.  І скоро мітки від пут з’являться на руках кожного, а діти вже будуть народжуватися з такими мітками.

МИ – це світ МОЖЛИВОСТЕЙ, світ СВОБОДИ, УСМІШОК, РУКОСТИСКАНЬ. Світ, де кожен може скористатися тим, що дано нам від початку, по праву народження БОГОМ і ДОЛЕЮ, де кожна людина має ШАНС знайти своє законне, заслужене ЩАСТЯ.

Кожного дня на світанку стародавні воїни просиналися і повторювали собі, що цей ДЕНЬ може стати ОСТАННІМ ДНЕМ В ЇХ ЖИТТІ. Плекаючи кожну хвилину, вони намагалися прожити цей день бездоганно. І кожен ДЕНЬ їх життя був БЕЗДОГАННИМ. Просто уявіть – що ці ВИБОРИ ОСТАННІ. Просто уявіть – що інших може і НЕ БУТИ. УЯВІТЬ! А тепер подумайте, чи варто спробувати щось ЗМІНИТИ. Я думаю, що ВАРТО. Тому що ЗНАЮ, тому що ВІРЮ, тому що ДОКАЖУ, що ми і тільки ми визначаємо в якому світі МИ БУДЕМО ЖИТИ.

ТОМУ ЩО МИ І ТІЛЬКИ  МИ, І НІХТО ОКРІМ НАС!!!

Теги:

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати