Учителю, чому не захистив українську?

Не про політиків і громадських активістів ідеться. Вони залежно від нагоди та доцільності скандували почергово «Слава!» та «Ганьба!», дехто навіть брав участь у штовханині, утім, одиниці – за переконанням, десятки – заради фото для виборів. На інше члени двох опозиційних фракцій тоді не спромоглися: ні на альтернативний законопроект, ні навіть на пояснення суті тисяч, як було сказано, поправок до схваленого в першому читанні закону. Тактика «не дати провести закон» була від початку провальною, провладні фракції плюс перебіжчики мають 240 карток, і немає на те ради.

Я про звичайних, без нардепівського мандата, людей, для яких українська мова – це не гасло і не спосіб заявити-на­­гадати про себе, а лишень повітря. Додам трошки цинізму – це хліб, врешті-решт.

Національна спілка письменників України нараховує понад тисячу членів. На офіційному сайті «інженерів людських душ» точної цифри не знайти. Сторінка припала пилом, навіть через екран комп’ютера відчувається запах гнилизни і трухлявості. Сайт НСПУ донині прикрашає портрет давно переобраного Володимира Яворівського, а останні, прости Господи, «новини» датуються… березнем 2008 року. Не полінувався, погортав письменницький довідник від А до Я – там сотні імен: від кримчанина Іси Абдурахманова до волинянина Петра Ящука.

Виникло запитання: де, чорт забирай, всі ці поети, прозаїки, драматурги, публіцисти, редактори? Чи ви чули виступи членів НСПУ в обороні української? Чи було достатньо написано статей, зроблено публічних жестів, заяв, проведено круглих столів і вуличних акцій?..

А де решта Шевченківських лауреатів? Де Борис Олійник, Дмитро Павличко, Василь Ге­­расим’юк, Роман Лубківський, Марія Матіос, Юрій Мушкетик? Де слово, яке, нас так навчали у школі, «зброя», «криця»?..

Чи є сенс у державній підтримці НСПУ, якщо в найважливіший час письменницька спілка не спромоглася стати місцем зустрічі небайдужих громадян, як це було трохи більше ніж 20 років, у пору створення «Меморіалу», Народного руху, Товариства української мови?..

До речі, де переховуються сот­­ні тисяч членів Товариства «Просвіта», очолюваного ще одним лауреатом Шевченківської премії, народним депутатом-тушкою Павлом Мовчаном? Офіс організації за 100 м від Українського дому, де протягом двох тижнів голодували патріоти. Чи лише мені здається, що просвітяни проспали весь цей час? Кращої нагоди показати се­­бе захисниками державної мови, ніж протидіяти ухваленню закону Колесніченка – Ківалова, вже не буде. Чому не гукнули просвітян на Європейську пло­­щу? Може, тому, що товариство – це фантом? До того ж із бюджетним фінансуванням.

До того ж сам Павло Михайлович мав чудову нагоду вийти з халепи – покинути групу колабораціоністів на чолі з Ігорем «чікі-пікі» Рибаковим (фракція «Реформи заради майбутнього», що висловила готовність «підтримати системні реформи» президента Віктора Януковича). Але політик Мовчан цим шансом не скористався. А Мовчан-поет промовчав…

Ще одна категорія «професійних українців», яка вдала, що її ця історія не обходить, – це учителі. Облишмо викладачів фізкультури, англійської мови чи праці. Їх скандальний Закон «Про засади державної мовної політики» шматка хліба не позбавляє. Але ж педагоги і педагогині, які викладають українську мову, мали б хоч трошки подумати, а що з ними станеться, якщо закон поч­­не діяти. Адже зрозуміло, що кількість україномовних шкіл і класів зменшиться. Далі – скорочення і біржа праці, але кому будуть потрібні фахівці з упослідженої «нерегіональної» мови.

Чомусь здавалось, що той, хто береться навчати дітей рідної мови, апріорі мав би бути неформальним уболівальником за її долю. Помилявся, на жаль.

За останніми, які вдалося знайти, даними Міністерства освіти, в Україні працює 19,9 тис. середніх шкіл, кілька тисяч університетів, інститутів, коледжів. Це значить, що в країні є до півсотні тисяч українських філологів. Потенційно це ціла армія захисників української мови. Якби кожен десятий її комбатант хоч би на день при­­йшов під Верховну Раду, коли ухвалювали закон, або вже під Український дім, було б не лише зворушливо, а й ефективно.