Учень чародія

Між тим політична ситуація в Україні давно вже не була настільки невизначеною. Формально закон проголосували у двох читаннях, при цьому друге нічим не відрізнялося від першого, оскільки жодну з понад 2000 поправок так і не було розглянуто. Саме голосування було нелегітимним, оскільки присутня у парламенті сотня прихильників закону проголосувала 248 картками. Це порушення Конституції, за якою народний депутат особисто здійснює повноваження і нікому їх не делегує.  Тому В.Литвин категорично відмовився підписувати такий закон (це формальна причина, а фактично – через те, що в разі підписання він не збере голоси виборців у своєму україномовному Новоград-Волинському окрузі). Саме позиція житомирян з малої батьківщини Лесі Українки і є головним запобіжником проти вступу цього закону у дію. Змістити В.Литвина складно, бо свого часу він провів зміни до парламентського регламенту, які максимально ускладнюють його зміщення. Тому депутати розійшлися з сесії, так нічого остаточно і не вирішивши. У більшості вже були квитки на Канари-Багами, то ж усупереч відвертому блефові О.Єфремова ніхто не збирався затримуватися на годину.

Наступна сесія відкриється аж 4 вересня, коли виборча кампанія буде у самому розпалі, то ж ні про який конструктив говорити не доведеться. Найімовірніший варіант – В.Литвин домагатиметься проведення повноцінного другого читання закону з голосуванням усіх 2000 поправок. Це може розтягтися на кілька днів, а з демаршами опозиції – і на тиждень-другий. Щоправда, на 30 липня намічені передвиборні з’їзди цілого ряду парламентських партій, то ж більшість нардепів повернуться до Києва. За таких умов технічно можливе проведення позачергової сесії 31 липня. Це якщо до того часу уламають В.Литвина або ж вийдуть на якийсь компромісний варіант переголосування без розгляду усіх поправок, оскільки зрозуміло, що утримувати розпашілих депутатів цілий тиждень все одно не вдасться. Проте поле для компромісів зараз дуже обмежене. А.Яценюк узяв курс на дострокове відсторонення В.Януковича від влади. У цьому йому негласно симпатизує більшість олігархів, яких не влаштовують економічні результати останніх двох з половиною років. Цьому же з інших міркувань аплодуватиме В.Путін, про європейських лідерів вже й не кажемо. Владна команда України вже не має куди далі загострювати становище. Об’єктивно вона зацікавлена спустити  ситуацію з мовним законом на гальмах. Тому перспектива позачергової сесії зараз під великим питанням. Але у вересні – час вже для чергової, коли питання знову вирине.

Можливий крок, котрий напрошується для виходу з цього замкнутого кола – це запровадження надзвичайного стану. Зараз всі теленовини ледве не у директивному порядку починаються виключно повідомленнями про нові аварії й епідемії, то ж привід легко знайдеться. За надзвичайного стану скасовуються парламентські вибори, щодо яких і так ніхто не виявляє великого ентузіазму. На певний час це вихід, але як надовго? Не жити же цілими місяцями, а то й роками у, так би мовити, білоруських умовах? Це призведе вже до абсолютної міжнародної ізоляції України, що не влаштовує вітчизняний капітал і його не надто численних, але наявних зарубіжних партнерів.

Ще варіант – відкласти закон непідписаним у довгу шухляду, звинувативши в усьому опозицію, яка і так не схильна до жодних компромісів з владою і все активніше переводить питання у кадрову площину, вимагаючи від влади бодай якихось відставок. При відкладенні питання влада дещо втратить обличчя, але це можна подати і як крок назустріч україномовному електорату. Технічно це можливо таким чином, що ще десяток-другий депутатів відкличе свої голоси на підтримку законопроекту (поки це зробило 11 чоловік).

Третій варіант наразі видається найбільш вірогідним. Це зміна у вересні спікера (не зовсім легітимним шляхом), підписування закону ним і Президентом і введення його в дію, після чого всю країну охоплюють акції протесту і вибори відбуваються у максимально конфліктній атмосфері. Їх результати не буде визнано Європою, але схоже, що та не визнала би будь-яких результатів.

Ситуація патова. Її можна було би дещо простіше розв’язати, якби попереду не жевріли вибори. Зараз же багато чого впирається у боротьбу особистих амбіцій, вкладені в округи мільйони, необхідність захищати власний бізнес, відвертий шантаж і загальну недовіру. Є пастки, в які легше залізти, аніж вибратися з них.