Про вибух гранати, повноваження президента і революції

Для того, щоб зрозуміти, що сталося під Верховною Радою, потрібна хоча б мінімальна політична освіченість. На жаль, у більшості наших громадян її немає. Так склалося історично. Тому велика частина обивателів сприймають подію дуже фрагментарно – тільки як жахливий теракт і розгул насильства радикалів, абсолютно не розуміючи, що це наслідок, а не причина.

Щоб зрозуміти, чому чоловік кинув гранату біля стін ВР, убивши двох і поранивши десяток солдатів, потрібно розуміти весь процес в цілому, а не тільки фрагмент, який ми спостерігали вчора на Грушевського.

Все почалося з того, що ми обрали президента і нову владу. І обрали не в мирний час, а в країні, в якій йшла революція і війна. А революції відбуваються, якщо еволюційний процес розвитку соціуму був затриманий. Суспільство, вивільняючи нагромаджену енергію, робить стрибок, компенсуючи зупинку розвитку, намагаючись скоротити наявне відставання. Саме цю функцію і виконував Майдан. Процес цей - досить болючий. З жертвами і кров'ю. З втратами і кризою. З потрясіннями і розчаруваннями. Більшість громадян насправді не бажають революції. Навіть найбільш активні її учасники. Але революція відбувається не завдяки чиємусь задуму або агресивності громадян, як наївно думають наші політики. Вона відбувається, тому що так працюють закони цивілізаційного розвитку.

Є тільки один спосіб впоратися з революцією – не зупиняти її хід, а вже тим більше не повернути хід історії назад. Революцію, як локомотив, що мчить, варто акуратно перевести, як умілий стрілочник, упіймавши її логіку і темп, на більш мирні еволюційні рейки.

На жаль, через півтора року після Майдану влада не змінилася. І не тільки персоналії, але і методи. Все, що робив останні півтора року керівний клас – це намагався зберегти колишні правила гри. А це означає, що революція на Майдані тільки почалася, але зовсім не закінчилася

І те, що далі революція не буде йти у вигляді мирного протесту – не голослівне твердження. Не буде виспівування гімнів і закликів нікого не чіпати і не бити. Люди, які брали участь у Майдані, добре засвоїли урок: будь-яка мирна акція рано чи пізно закінчиться перестрілкою. Влада не буде нескінченно миритися з мирною акцією – вона почне засуджувати, потім заарештовувати і садити. А пізніше застосує зброю. А значить, не варто витрачати час даремно – протестувальники відразу почнуть стріляти і кидати гранати. Коктейлі Молотова вже в минулому. Тим більше в країні є маса людей, які воювали, мають зброю і вміють поводитися з нею; для яких носити в кишені гранату не є чимось незвичайним, як і кинути її у уявного чи реального ворога. Такі жорстокі революційні реалії. І це не виправдовує божевільного, що кинув оборонну гранату в натовп і поранив не тільки силовиків, але і самих протестувальників. Але тут важливо зрозуміти: чому цей злочинець опинився біля Верховної Ради?

І якщо президент вирішив змінити Конституцію, то в українського народу закономірно виникає тільки два питання: навіщо і як.

Питання «навіщо» - дуже складне. Здавалося б, децентралізація і передача влади регіонам – не найгірші пропозиції. Більше того, сьогодні це просто необхідно. Так влаштовані всі цивілізовані країни. Громада має право розпоряджатися своєю землею, податками, обирати місцеву владу. Центральна влада повинна захищати кордони країни, вести діалог з іншими державами і акумулювати бюджет для великих програм розвитку – все інше місцева влада повинна робити сама.

І тим не менше ці пропозиції зустріли запеклий опір. Чому? Справа не в тому, що запропоновані зміни не повні. Не в тому, що громадам не дали права обирати власні правоохоронні органи, а громадянам право на самооборону і на легальне володіння зброєю. Президент строго проти цього: він заявив, що ніяких окремих територіальних збройних утворень не буде. Але ж американці мають право обирати шерифів, а в Європі поширена муніципальна поліція, підпорядкована не міністру оборони, а адміністрації місцевих громад, а молдавани давно мають право на законне носіння особистої зброї. Вони мають право, а ми – ні? У громад немає прав обирати власних суддів. І багато ще чого. Але це не причина протестів. Нехай було б не десять кроків вперед. А хоча б один.

Найбільш обізнаних обурило інше: в одному пакеті з децентралізацією президент, в обхід виконавчої влади, запропонував, фактично, нову систему владної вертикалі - інститут префектів, підконтрольний тільки йому. У нових змінах Конституції чітко прописані обмеження повноважень для громад, а у префектів в разі необхідності є необмежені можливості безстроково стати намісниками президента в будь-якій точці країни. Собі ж президент залишив право розпускати будь-орган місцевого самоврядування. Звичайно, виправдовуючи це захистом Конституції. Але українці, виходячи на Майдан, вимагали прав і свобод собі, а не президенту. Узурпація влади Януковичем була однією з причин цих протестів. Повернення до парламентсько–президентської моделі та скорочення влади президента було неминучим.

За поганою українською традицією, з часів Кучми і Януковича президент, прийшовши до влади, неминуче переписує Конституцію, щоб отримати більше повноважень. І Порошенко не виявився винятком.

Але і це не причина трагедії біля стін ВР. Конфлікт почався через особливий статус Донбасу. І хоча президент криком кричить на презентаціях своїх конституційних ініціатив, що ніякого особливого статусу в тексті немає, кожна розумна людина розуміє, що, коли територію хоч якимось чином виділяють і повідомляють, що там самоврядування буде реалізовано по-іншому, це і є - особливий статус, яким терміном це не назви. В іншому випадку всі регіони повинні бути рівні.

Такий підхід створює небезпечний прецедент. Це означає, що іноземні диверсанти, захопивши кілька наших міст, видавши зброю місцевим люмпенам, піднявши прапори чужої держави і почавши різати і вбивати місцевих патріотів, можуть домогтися від нашого гаранта Конституції визнання себе як сторони переговорів та особливих умов для здійснення власної влади на окупованій території. А тим, хто пішов на фронт і воював за Україну, ризикуючи власним життям і втрачаючи товаришів, потрібно зрозуміти, що вони програли і були не праві. Ворог досяг більшого, тому що на його стороні Путін, і для домовленості з Путіним залучили лідерів європейських країн, які натиснули на нашого президента і змусили його змінити Конституцію.

Так, нам кажуть, що це тільки маневр, необхідний для розмови з союзниками і їх підтримки та тиску на Росію. І ви вірите в те, що Путіна таким чином можна зупинити? Думаю, навпаки. Для Путіна це стимул і далі, користуючись своєю військовою машиною, вибивати з нас і наших європейських партнерів чергові поступки і наполягати на своїх правилах гри.

Крім того, це піднімає питання для інших територій України – якщо діяти, як в Донецьку, то і їм можна отримати особливий статус? А це кінець нашої державі.

І це закриває питання «що і навіщо було запропоновано». Тепер перейдемо до того, як це було запропоновано.

Зверніть увагу: хто голосував за зміни до Основного закону? В єдиному пориві разом з пропрезидентською більшістю голосували колишні регіонали. Страшний сон про «ширку» - широку коаліцію, сьогодні практично здійснено. І перші ластівки є: радикали вже заявили про вихід з проєвропейської коаліції. Фактично, ми сьогодні бачимо нормальну ходу контрреволюції і реванша.

Я ні в якому разі не хочу виправдати людину, яка кидає в іншу людину гранату. Не має значення, член він добровольчого батальйону, агент ФСБ або просто божевільний маніяк. Вбивати людей погано, і за законом він повинен сидіти.

Але давайте дивитися на справжні причини того, що сталося. Це сталося, тому що наш керівний клас так і не зрозумів логіки революції: якщо влада не усуває причину, через яку почалася революція, рано чи пізно вона продовжиться, але вже в більш суворих і драматичних тонах.

Теги: революція, Майдан, влада

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати