Повстання. Революція. Контрреволюція

Протистояння також відбувалося на іншому поверсі – між опозиційними фракціями парламенту та "регіональною" депутатською більшістю. Проте парламентський шлях був безплідним, а переговори офіційної опозиції з Віктором Януковичем, як ми пам’ятаємо, виглядали порожним базіканням, і перетворилися у потурання примхам донецького узурпатора.

Потрібною стала нова потуга, і повстання потребувало революційного вибуху. Без революції, яка мала зламати корупційний лад, повстання за європейські цінності могло продовжити перебування при владі Януковича. Остання поступилася б окремим вимогам повстанців, як наприклад, підписати Угоду з Євросоюзом і відправити у відставку уряд Азарова, але залишити "пшонок", "захарченків" і усю системну корупцію й гноблення людей в країні.

Революція почалася після прийняття 16 січня драконівських законів, що позбавляли людей їх корінних прав. І зробили революцію не політики, парламентського перевороту не було. Банда при владі покинула державні установи і втекла під революційним тиском Майдана.

Вчора по місту розгулювали косноязичі "ті тушки", а вранці 20 лютого сотні чорносороченців з написами "Беркут" і "Міліція" - хто в автобусах, хто на власних ногах драпали, затягнувши голову у плечі, по Інститутській та Грушевського у напрямку Борисполя й Черкас. Вони знали, що будуть відповідати за злочини і вбивства беззбройних людей.

Усе покинули, не дуже переймаючись тим, що порушують вчорашні накази своїх розпорядників. Ніби сценарій здачі Києва був заздалегідь складений і політичні посади донецьким вже не потрібні.

Загадка була розгадана, коли ми дізналися, що банда Януковича награбувала сотні мільярдів гривень, і вона захищалася, аби скласти і вивезти награбоване.

Не дивно, що нова більшість у Верховній Раді була дещо розгублена. Нашвидку утворений уряд не був носієм системних цілей, не мав професіональної команди, не зміг швидко оволодіти механізмами державного управління. Те ж стосується й парламенту.

Наслідком були, як відомо:

- вільна втеча з країни з награбованим майном практично усього (!) складу наближених до Януковича керівників-злочинців;

- урядовий переворот в Криму і військове захоплення автономної республіки;

- втрата керованості внутрішніх військ і масова зрада правоохоронців на південному сході України;

- хаос у фінансово-валютній системі країни;

- тривала реформаційно-ініціативна пустота, та інше.

Можна сказати, що оновлена влада усі місяці після революційного вилучення повноважень з лещат Януковича відставала від змін у суспільстві та його вимог до влади.

Інакше не могло і бути. Влада є проекцією політичної системи, що склалася в Україні, і проти якої повстав народ. Особливістю цієї політичної системи є творення депутатських фракцій спільними діями партій та їх фінансових партнерів, серед яких є і корупціонери, і олігархи.

Склад таких партнерів різний у фракцій, які приєдналися до "регіоналів", і у фракцій нової коаліції. Проте корупційно-олігархічний слід помічений як у старій, так і у новій парламентській більшості. Саме цей слід обтяжує дії нової влади. Саме через це виникають дивні призначення на державні посади в останні місяці, коли ми почули прізвища і відомих корупціонерів, і найкрупніших олігархів. Поруч з некомпетентними популістами.

Саме інтереси грошових мішків стоять на заваді відкритим і щирим урядовим реформам, яких ми не можемо дочекатися. Інша причина – вульгарна зневага владоможців до думки та потреб простих українців. Ці потреби знаходяться на останньому місці у розрахунках політиків. Справжні цілі та аргументи рішень урядовців залишаються прихованими.

Звітності перед громадою немає, відкритих дискусій щодо законопроектів і стратегій на телебаченні не бачимо, інформація про діяльність міністерств і державних служб залишається такою ж закритою, як і за влади узурпатора. Апофеозом егоїзму політиків стало небажання депутатів парламенту прийняти новий демократичний виборний закон: для них смерті людей, що загинули за власну землю та за ідеали, нічого не варті. Лише особисті інтереси.

Не дивно, що найпалкіші революціонери не довіряли і не довіряють новому владному призову, і для демонстрації своїх прагнень хапалися за залишки майданівських наметів як за рятувальний круг.

Був під час революції ще один рівень протистояння, прихований від очей громадян. Це сутичка між когортою олігархів, підпорядкованих і прихильних Януковичу, та інших крупних капіталовласників, які залишилися поза бортом великої політики і бізнесу в роки правління узурпатора.

Перші, як відомо, до революції жирували, в тому числі за рахунок привласнення підприємств і усунення з ринків представників бізнес-еліти часів Ющенка і Тимошенко. Зрозуміло, що група цих, відсторонених від співпраці з попередньою владою олігархів, прагне реваншу.

Вони частково підтримали революцію, не приховують ворожого ставлення до донецьких і бажають ще "тісніше" працювати з проєвропейським урядом. Уся країна може спостерігати "війну" між Дмитром Фірташем та Ігорем Коломойським, у якій зброєю є належні цим олігархам телеканали "Інтер" та "1+1".

Що цікаво, вони не можуть домовитися між собою, хоча належать до одного суспільного прошарку. Кажуть, що такі спроби з боку переможеного революцією олігарха були, але отримали відмову від опонента. Мабуть, це пов’язано з повною залежністю олігархів Партії регіонів від відповідного кримінально-корупційного режиму. Вони вже перетнули невидиму межу, яка відділяє їх від іншої некримінальної частини нашого суспільства, в тому числі й від інших фінансових баронів.

Поза нашою загальноукраїнською увагою, яка зосереджувалася на неуспіхах революції й незадоволеннях громадянського суспільства у перші місяці революції, залишилися процеси на сході України, де політиками і олігархами донецького клану формувалася загальна атмосфера неприйняття нового європейського курсу України, а також активно готувалися силові загони боротьби з новим курсом. Окрім того, цим політикам і олігархам потрібно було сховище, куди вони перевезли б награбоване, і де могли б продовжувати владарювати після втрати київського престолу.

Для цього вони обрали південний схід України, де їх підтримували мешканці. Але цього було недостатньо. Потрібні були ще тисячі місцевих жителів, які готові були піти на вбивства заради своїх хазяїв. Їх виховували, обробляли психологічно, возили на мітинги у "бандерівський край", піднімали на антимайдани.

Фактично антимайданівські сили піднялися на контреволюцію. До того ж усім відомо, що ця контрреволюція підбурювалася з-за кордону пропагандистською машиною та військовими спеціалістами Путіна. Це спочатку було неочікувано, ніхто не міг повірити у нахабство скинутої з державних посад кліки.

А контрреволюція та породжений нею сепаратистський екстремізм як зараза захоплювали голови людей, скривджених владою, та інших, які або виконували службові обов’язки виключно за хабарі – наприклад, міліціонерів, або шукали легких заробітків на крові, або не відчували українську землю своєю рідною.

Зрозуміло також, що сепаратизм як відмова від європеїзації країни, стали можливими завдяки його фінансуванню бандою Партії регіонів з награбованих за час владарювання Януковича сотень мільярдів народних гривень.

Також стало відомо, що план розколу країни був складений заздалегідь. Бандформування почали таємну підготовку на території Донбасу, Криму і Росії ще у 2009-2010 роках. І цей план був розроблений спільно Януковичем і Путіним, які ще тоді поставили собі за мету розвалити економіку нашої держави, пограбувати фінанси, зруйнувати збройні сили та деморалізувати населення південно-східної частини України.

Причому, за усними домовленостями, Крим мав відійти Росії, Донбас і прилеглі до нього території – місцевим політичним баронам на чолі з нещодавно зкинутим з трону президентом. В усякому разі, так було обіцяно олігархам.

Але тепер ми бачимо, що росіяни блефували.

Хоча, звичайно, був і варіант "Б", за яким Янукович продовжував своє президентство після виборів 2015 року. Для цього йому потрібна була віддана антинародна міліція та російські засоби й воєнспеци, аби подавити очікуване повстання української нації після фальсифікації результатів президентських виборів.

Чи приймало за час владарювання Януковича участь у складанні і реалізації цього плану олігархічне оточення біглого мздоїмця?

Олігархи типу Ріната Ахметова, Дмитра Фірташа, сина збіглого президента Олександра Януковича тощо, перш за все, повторюю, були стурбовані пошуком варіантів схову і захисту від конфіскації свого майна після падіння бандитського режиму. І для цього готові були не тільки мирно - фінансово чи політично - підтримувати Януковича. Вони пов’язані з ним настільки, наскільки це відповідає інтересам їх капіталу – які полягають у примноженні останнього - і наскільки їх прив’язали до себе мегакорупціонери.

Останні могли шантажувати олігархів і частково контролювати їх капітали. А про них є що сказати. Такий висновок можна зробити з невиразної поведінки Ріната Ахметова під час усього конфлікту. Він підтримував антимайдан, а після вигнання з Києва його урядових патронів фактично підтримував відділення Донбасу, сподіваючись, що це дозволить йому вислизнути з-під київського революційного бульдозера. Він підтримував сепаратистів до тої міри, яка, як здавалося, сприятиме недоторканості його підприємств.

Але, навіть після прямої загрози конфіскації прав на ці підприємства з боку декласованих осіб під російським прапором та загрозу пограбування й руйнування його об’єктів нерухомості, власник найбільшої бізнесової імперії в Україні не засудив сепаратизм і не спромігся пожертвувати частину своїх грошей на допомогу українським військовим, які звільнюють донецький край.

На прикладі донецьких та інших олігархів з оточення біглого узурпатора ми вперше побачили, яким міцним може бути зв’язок і залежність між ними і їх політичними партнерами. Можна зробити припущення, що оскільки захоплення державного і чужого приватного майна здійснювалося у 2010-2013 роках незаконними методами, то й відносини всередині клану носять кримінальний характер.

Отже зв’язки між урядовими корупціонерами часів Януковича та крупними олігархами замішені більш круто, ніж спостерігалися за ющенківської влади, і скріплені вони відповідними шахрайськими "понятіямі". Очевидно, є – і це вже промовили офіційні особи - багато праці для прокурорсько-слідчих підрозділів.

Також бачимо, наскільки визначальними для олігархів є власні гроші і майно, задля яких вони готові пожертвувати незалежністю країни, миром і тисячами вбитих своїх односельців, друзів, службовців, громадян. Зрозуміймо, що вони не є патріотами, і навіть реальними нашими громадянами. Завтра вони заночують у Лондоні, чи у Женеві. Їхні гроші вже переведені туди.

Вони за певних обставин можуть ворогувати між собою, як наприклад, сьогодні, коли намічається великий переділ активів тих, хто фінансував президента-казнокрада і сепаратистів. Проте, вони не віддадуть на потреби захисту Вітчизни останнє, як це роблять сотні тисяч дрібних підприємців, у яких є власна справа і власна єдина країна.

Саме об'єднання донецьких корупціонерів, олігархів і російських найманців дозволило антидержавним силам разом розгорнути дійсний воєнний конфлікт у Донбасі.

Буквально через декілька тижнів після перших захоплень проросійськими маргінальними бойовиками адміністративних будівель на цій території, донецький корупційно-політичний клан та її олігархічні поплічники перестали контролювати перебіг подій у регіоні. Задурманення голів донецько-луганського політично-бізнесового угрупування спрагою примітивної наживи на кістках власного народу привело цих людей до зради України і фактичного об'єднання з агресором.

Бандформування сепаратистів фактично з самого початку керувалися з Росії, і ми бачимо, що на території відповідних областей реалізуються виключно інтереси іншої держави. Російську Федерацію не цікавить життя донечан і луганчан - ні багатих, ні бідних. Їй потрібно послаблення нашої держави аж до повного її руйнування. І почала Росія з Криму і Донбасу.

На жаль, януковичські олігархи не стали на нашу сторону барикад і блокпостів. А Росія бореться не тільки проти української держави, а й проти українських олігархів, які бажають самі панувати в Україні, а тому, за визначенням, вони є суперниками гнобителів російського походження. І вони дуже сильно помилилися, зробивши вибір на користь власних баришів, "федералізації" України і російського тероризму.

Олігархи у найскрутніший час відвернулися від найскладніших проблем нашої держави. Корупціонери втекли за кордон. Корупційно-олігархічний лад виявився хибною, неживучою, антидержавною конструкцією, яка не тільки неспроможна дати розвиватися суспільству у мирний час, а й захистити націю в умовах зовнішньої військової агресії.

Коли був повалений режим Януковича, усім здалося, що це - перемога, що протистояння в країні закінчилося. Ми плакали, клали квіти біля барикад, де пролита кров на Інститутській, і з усіх боків Майдану. Море квітів. Молилися за героїв "Небесної Сотні" і фотографувалися біля остовів спалених автомобілів.

Ми не розуміли, що революція може викликати силове протиборство з боку тих, хто втрачає джерела багатства, може спричинити контреволюцію. Що попереду великі випробування і непоправні втрати. І те, що грабіжники заради своєї користі віддадуть країну на поругу ворогу.