— Виробництво починав із крісел, пуфиків і канап — з ними найпростіше, — каже чоловік. — У дерев’яні каркаси закладав поролон, а потім обтягував тканиною.
Майстерню Олег Палінкаш влаштував у підвалі власного будинку. Щоб розпочати бізнес, позичив $3000 у свого брата Івана. На них закупив матеріали, кілька столярних станків і пістолет для прибивання оббивки. З Польщі привіз простий м’який куточок-”ракушку”. Удома розібрав, щоб усе роздивитися. Скопіював форму, обрахував, скільки треба на меблі тканини і деревини. Олег робив каркаси, оббивку шила його сестра Маруся. А Олегів товариш Василь Монько власною машиною розвозив готові меблі замовникам.
Кілька років на меблі Палінкаша записувались у чергу.
— Бувало, платили дорожче, приносили цукерки і шампанське, аби лиш я зробив їхнє замовлення поза чергою, — згадує він. — Щодня продавав один м’який куточок. Кожен з нас трьох щомісяця заробляв по 500 гривень — великі гроші на ту пору. Часто їздили продавати меблі по селах. Дорогою завжди заїжджали в Хуст до ресторану ”Карась”. Ще й вечеряли там на зворотному шляху. З поїздки кожен привозив додому по 100 доларів.
Олегові брати Михайло та Іван теж узялися робити меблі. Михайло спеціалізується на кухонних стінках, Іван — на меблях з дуба. Троє братів відкрили меблевий цех у райцентрі Тячів. Узяли на роботу восьмеро людей.
Найбільші виторги — напередодні Нового року. Тоді закарпатці повертаються із заробітків з-за кордону.
Бізнесмен показує цінники на меблях у виставковій залі. М’який куточок — два крісла та канапа — коштують 2,5–4 тис. грн. Стінки до віталень — 2,2–3,5 тис. грн. Набір меблів для кухні продають по 1,5–3 тис. грн. Спальні — не менше 3 тис. грн.
— Ціна залежить від матеріалу, — пояснює Олег. — Тканину на канапи й крісла закуповую від 20 до 60 гривень за квадратний метр. Кухонні меблі, вкриті пластиком, коштують дорожче. На меблі за ескізами клієнтів теж вищі розцінки.
Питаю в бізнесмена, скільки заробляє.
— Якщо чесно, не знаю, — відповідає Олег. — Бухгалтерію веде моя дружина. Вільні гроші відразу вкладаємо. Наприклад, у нерухомість. На меблі ставлю націнку 10–15 процентів. До прикладу, собівартість стінки — 2200 гривень. Продаю її за 2530 гривень.
У Закарпатській області Олег Палінкаш уже відкрив кілька магазинів. Продає свої меблі також на Тернопільщині, Львівщині та Буковині. Своє підприємство оцінює приблизно в 1 млн грн.
На власний бізнес можна взяти кредит, радить мебляр:
— Бо для початку треба закупити кілька станків. Приміром, ”Рейсмус” для різання деревостружкової плити коштує 10–15 тисяч гривень. Фугувальний і торцювальний станки — ще 40 тисяч. Треба закупити поролон і тканину для оббивки. Щоб робити м’які меблі, для старту треба принаймні 55 тисяч. Для виробництва стінок — ще більше.
Олегова дружина, Василина Палінкаш, 37 років, відкрила у Бедевлі магазин з продажу поролону, оббивки та різної фурнітури для меблів. 17-річний син Іван — власник рекламної фірми, що ставить щити-біґборди. 14-річним донькам-близнючкам Марійці та Іринці підприємець будує торговельний центр.
— Щоб кожен в нашій родині міг заробляти сам, — пояснює Олег Палінкаш.
Сніжана Русин, "Газета по-українськи", Мукачево.net
11 червня 2007р.
Теги: