Застаріла система не приносить користі хворим – вважає начальник Закарпатського облуправління охорони здоров’я, депутат обласної ради Роман ШНІЦЕР
— Романе Івановичу, два роки тому зі сторінок «Голосу України» задекларували, що ваша стратегічна мета — наблизити медицину Закарпаття до європейських стандартів. Чого вдалося досягти, а чого ні?
— Що таке «європейські стандарти»? Рівний доступ до медичної послуги всіх і кожного, гарантоване якісне лікування.
Усі біди медицини звикли скидати на недостатнє фінансування. Проте, аналізуючи суми коштів, які витрачаються в області на охорону здоров’я, розуміємо: їх обсяг важко назвати незначним, адже загальні видатки за минулі роки сягали сотень мільйонів гривень. Поряд із цим впевнено стверджувати, що ці кошти завжди використовуються як слід і там, де треба, — також важко. Відповідь? Назріла необхідність оптимізувати мережу медзакладів. І говорити слід тільки в контексті чіткого розуміння поділу рівнів надання медичної допомоги.
Що стосується наших «європейських досягнень»... Повірте: сьогодні є чим пишатися. Найбільша наша гордість, безперечно, фахівці, більшість яких медичною майстерністю не поступаються закордонним. Поєднання зусиль з поліпшенням матеріально-технічної бази з високим професіоналізмом лікарів дає змогу гарантувати такий рівень меддопомоги, який доступний не всім в інших регіонах України
Тому крок наближення медицини Закарпаття до європейських стандартів не такий уже й далекий.
— Влада області пріоритетом визначила розвиток медицини. Однак відмінність між районними і обласною лікарнями відчувається у всьому...
— Перше: слід чітко знати, який вигляд повинна мати модель галузі на теренах області, та вміти максимально ефективно використовувати наявні бюджетні кошти, щоб поліпшити медичні послуги. Саме медичні! Для цього слід чітко розмежувати соціальну і медичну складові. Це і є найболючішою ланкою в надскладному процесі оптимізації галузі. Адже розмежування зачіпає такі чутливі поняття (скажу мовою бюрократа), як доцільність функціонування малопотужних дільничних лікарень. А це піднімають на щит локал-«патріоти», яких підігрівають і місцеві медкадри, і тамтешні сільрадівські посадовці, і навіть бізнесмени... Але це робити ми змушені. Інакше не буде жодного кроку вперед, а залишатиметься лише застаріваючий непотріб на шиї бюджету, який уже не приносить користі пацієнтам.
Поступ у роботі медзакладу спостерігається тоді, коли зарплата не перевищує 45—50 відсотків усіх видатків. Про яку якість лікування можемо говорити, коли плата персоналу «з’їдає» до 85 відсотків грошей!..
У закладах обласного підпорядкування нами впорядковано ліжковий фонд та добір кадрів не сьогодні. Результат очевидний. До прикладу, у минулому році в містах і районах на медикаменти спрямовували менш як 5 відсотків коштів, а в обласних закладах — понад чверть бюджету. Наразі маємо змогу задовольнити заявки обласних закладів на медикаменти та перев’язувальні матеріали, стовідсотково забезпечити стаціонарних хворих. Ось моя відповідь щодо різниці між районними та обласними закладами. В останніх медикаментозне забезпечення на день сягає 54 гривень — і це, наголошую, середня цифра. Робота у цьому напрямі, безперечно, триває. Якщо минулими роками на одного хворого в день на ліки виділяли в районі чи місті в середньому 5—7 гривень, то нині — до 15. Завдання — довести до 30 гривень.
— Хочеться докладнішої відповіді, Романе Івановичу, на що робите першочерговий наголос у фінансуванні саме лікувальної справи?
— Окреслено низку пріоритетів: туберкульоз, серцево-судинні недуги, онкологія та, безперечно, охорона материнства і дитинства.
Новим кроком стане введення в дію хірургічного корпусу обласної лікарні із найсучаснішим оснащенням. Остання повинна бути флагманом галузі. Багато що в цьому закладі вже зроблено: абсолютно відповідають сучасним уявленням очне, неврологічне, ендокринологічне відділення.
— Перинатальні центри. Нині ці об’єкти переважають у розбудові й відкритті медзакладів по всій Україні. На Закарпатті, зважаючи на високу народжуваність, про це мова ведеться вже кілька років...
— Так, уже роками дошкуляють проблеми, пов’язані з відсутністю обласного перинатального закладу.
Розглядали різні варіанти. Нарешті вирішено реконструювати колишній ужгородський пологовий будинок, що поруч із міським перинатальним центром. Оновлення будівлі та оснащення центру потребуватиме до 44 мільйонів гривень. Це істотно менше, ніж нове будівництво. Реконструкція почнеться в жовтні.
Створення обласного перинатального центру — не кінцева мета. У наших планах також відкриття на базі потужних пологових стаціонарів міжрайонних перинатальних центрів.
— Туберкульоз, на жаль, не скрізь відступає. А тому зведення нової профільної лікарні в селі Нижня Апша найбільшого сільського району України — Тячівського залишається гостро актуальним, хоча діє ціла мережа таких медзакладів...
— Сьогодні туберкульоз — проблема соціальна, яка віддзеркалює побутово-економічний та культурно-освітній рівень населення; проблема, яка вийшла за рамки медичної, на державний рівень.
У сучасних умовах однією з основних причин зростання епідемії туберкульозу є розвиток резистентності до протитуберкульозних препаратів. Це така форма туберкульозу, за якої пацієнт виділяє туберкульозну паличку, на яку більшість препаратів не діє. Найнебезпечнішим є те, що такі пацієнти стають джерелом поширення резистентних штамів палички, внаслідок чого в наступних хворих, у свою чергу, буде виявлена вже сформована або «первинна» медикаментозна стійкість до лікування.
Тому, незважаючи на те, що вже давно функціонує обласне клінічне територіальне медоб’єднання «Фтизіатрія», необхідно створення закладу, де перебуватимуть хворі саме з хіміорезистентним туберкульозом.
Загальна кошторисна вартість нової лікарні — 22,5 мільйона гривень. Уже освоєно понад 5,6 мільйона. Сподіваємося, що заклад почне працювати наступного року.
— Санітарна авіація, про відродження якої говорилося як про доконаний факт, поки що не діє. А для гірського регіону, яким є Закарпаття, це має неабияке значення.
— Безперечно, в умовах нашого гірського регіону, з урахуванням стану доріг, санітарна авіація повинна бути. Можливо, найоптимальніший із варіантів — оплата за надану послугу, оскільки утримання такого транспорту для галузі — велика розкіш. Нині перебуваємо у процесі пошуку партнерів, зокрема розглядаємо як варіант співпрацю зі словацькою стороною.
— В області завдяки наявності сотень джерел мінеральної води — ціла мережа різнопрофільних санаторіїв. Але закарпатців у них відпочиває, як правило, надто мало. Наші краяни такі здорові чи такі бідні?
— Так, відсоток наших земляків серед відпочивальників у закарпатських санаторіях насправді невисокий. Проте користуються рекреаційними потужностями краю і наші хворі.
Щодо мінеральних джерел, то в низці реабілітаційних відділень вода вже використовується. Ця практика, гадаю, набуде ширшого розповсюдження, адже у проекті створення госпітальних округів передбачено заклади відновного лікування.
— Літо — це завжди оновлення, сподівання на краще...
— Плекаю надію, що професія медика врешті-решт стане однією з найпрестижніших в Україні, а довіра населення до медицини краю зростатиме з року в рік.
Роман Шніцер народився 21 серпня 1962 року в селищі міського типу Перечин. Після школи — медфак Ужгородського університету, який закінчив з відзнакою 1985 року. Працював на Житомирщині. З 1988-го — на Закарпатті: лікар-хірург, головний лікар обласної клінічної лікарні, начальникоблуправління охорони здоров’я (2002—2005). Два роки завідувач кафедри медицини катастроф та військової медицини Ужгородського університету. У березні 2010-го вдруге призначений начальником облуправління охорони здоров’я.
Кандидат меднаук, заслужений лікар України, автор шести монографій та 49 наукових статей.
Дружина — лікар-ендокринолог. Донька — студентка Карлового університету у Празі; син навчається в Ужгородському національному університеті.
Василь Нитка, Голос України