Закарпатські поля, сади і виноградники скуповуватимуть лише місцеві олігархи

Сільське господарство у катастрофічному стані, селянство ледве животіє, воно не має єдиної чітко сформованої думки з цього питання. Так звана Селянська партія, утворена колишніми головами колгоспів і директорами радгоспів, зійшла нанівець. Аграрну партію реорганізовано у Народну і перетворено на банальний фан-клуб В. Литвина. Про дрібніші селянські партії взагалі не доводиться говорити. Політичний потенціал селянства спеціально вихолощено, щоб ті не плуталися під ногами, коли серйозні дядьки переділятимуть землю.

З технічного боку земельна реформа має принципову відмінність від решти. Якщо інші реформи потребують результативного голосування парламенту за відповідний закон, то ця, навпаки, потребує тільки пасивності Верховної Ради. Справа в тому, що принципове рішення про запровадження ринку землі парламент проголосував ще багато років тому, але відтоді з року в рік на нього запроваджувався мораторій –з ініціативи соціалістів і комуністів, а головне через те, що жодна велика фракція не відчувала в собі достатньо сили встановити власний контроль над ринком землі. Тепер же така сила з'явилася, тому черговий мораторій, який закінчується 1 січня 2012 р., продовжувати не збираються. Формально мораторій вводився, щоб за цей час розробити необхідне законодавче забезпечення для функціонування ринку. Але відповідно до національної традиції практично нічого в цьому напрямку так і не зроблено, хіба що нещодавно прийняли у першому читанні закон про кадастрову оцінку землі. Отже, ринок буде диким – з усіма умовами для рейдерства, дрібного шахрайства і масштабних афер, в інтересах аж ніяк не фермерів, а великого капіталу. Єдине, що твердо обіцяють, це не допустити продажу землі іноземцям. Цьому можна обережно вірити, оскільки місцеві олігархи не бажають ні з ким ділитися  багатством, в тому числі і зі своїм народом. Їхніх  власних коштів цілком достатньо, аби скупити всі чорноземи.    

Власне, йдеться вже навіть не так про створення, як про легалізацію ринку землі. Чорний ринок землі вже функціонує повним ходом, але держава і суспільство не мають від того нічого. Соціальний смисл реформи абсолютно не зачіпає безпосередніх виробників – селян. Ідеться лише про те, щоб олігархи передали частину своїх коштів у бюджет в обмін на землю. А чи призведе все це до підйом агровиробництва? Багато залежатиме від того, наскільки жорстко дотримуватиметься норма про неприпустимість перепрофілювання аграрних угідь. Якщо її постійно обходитимуть і на полях розгорнеться будівництво різних об'єктів, наше сільське господарство буде остаточно знищено. На жаль, досвід того, як безконтрольно нові власники розпоряджаються, скажемо, міською землею, не залишає місця для оптимізму. Та вже й зараз чимало полів виводиться з сільськогосподарського обороту.

З іншого боку, майбутній великий перерозподіл землі нагадує те, що відбувалось у 90-ті роки в нашій промисловості. Тоді підприємства штучно доводили до банкрутства,  аби в результаті директорат міг купити їх за безцінь. Щось подібне нині і в нашому селі. Змінивши власника, промислові підприємства стали відроджуватися – хай не всі і не зразу. На деяких було запроваджено досить високі соціальні стандарти для працівників – правда, протрималися вони не довго. Щось подібне може відбутися і в процесі легалізації великих латифундій і плантацій, і це зараз один з головних аргументів за реформу. От тільки наскільки довго триватиме такий позитивний ефект?

Закарпатські угіддя для великого капіталу малоцікаві, він сконцентрується перш за все на чорноземах. Тому наші поля, сади і виноградники скуповуватимуться хіба що крайовими олігархами. Шансів для становлення фермерства на Закарпатті з цілого ряду причин значно більше, ніж на решті України  – але за умови, що держава візьме їх під свій захист. Поки нічого подібного ми не спостерігали. Чи вкладатимуть наші заробітчани свій капітал у власну землю, як то робили їхні діди і прадіди? Однозначної відповіді немає,бо страх перед можливою перспективою розкуркулення залишається. Найголовніше ж – селянство за останнє двадцятиліття стрімко декласувалося, відривалося від землі, втрачало навички роботи на ній, малу механізацію так і не було здійснено, заготівельну систему знищено, продовольчий ринок захоплений імпортною продукцією. За таких умов майбутня земельна реформа, яку вже навряд хто зупинить попри всю її непідготованість, загрожує  новими численним проблемами – і економічними, і соціальними, і навіть у сфері продовольчої безпеки держави.

Теги: земля, реформа

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати