Сергій, Петро та Антон--ще зовсім юні, останньому всього лиш 14. Двоє перших --закарпатці, проживають на Рахівщині, а наймолодший є жителем сусідньої Івано-Франківщини. Всі троє походять із малозабезпечених сімей. Антон навчається в спецінтернаті, виховує його вітчим. У Сергія померла мати і якийсь час він проживав у родині Антона. Там хлопці й здружилися.
Від нічого робити обидва часто тинялися де попало. Того дня 20 травня 2011 року обидва знаходилися на туристичній базі відпочинку, що на 190–му кілометрі від гори Говерла. Старший запропонував молодшому відвідати його приятеля Петра, який проживає в селі Костилівка Рахівського району Закарпаття. Але як туди дістатисяі? Хлопці вирішили цю проблему "просто": викрали з турбази два спортивні велосипеди "гірського" типу! Молодший сів на чорний "Монте-байк", старший--на жовтувато-чорний і поїхали собі....
До Костилівки дісталися уже ввечері, під'їхали до будинку Петра. Вдома хлопця не застали, той саме підробляв у сусіда, але за допомогою сусідських хлопців швидко його знайшли. Сергій познайомив хлопців, сказав, що Антон родом із Франківщини й хотів би сходити на гору Говерла, бо ще ні разу там не був. Петро відповів, що поведе їх туди, лише сходить за грошима, щоб було що поїсти в дорозі. Повернувся години через три, сказав що є гроші й можна вже їхати.
Виїхали в бік Говерли близько 20-ї години. Антон їхав на краденому велосипеді сам, а Сергій із Петром--удвох на іншому, теж краденому. Дорогою на Рахів, не доїжджаючи звалища старих автомобілів, хлопці зупинилися біля магазину, де старші купили собі пива, а молодшому взяли тонізуючого "енергетичного" напою. Далі поїхали в центр Рахова, де зупинилися біля цілодобового магазину. Тут купили дволітрову пляшку пива та сигарети, буханку хіба та пачку масла. За все платив Петро.
Звідти юні мандрівники поїхали в напрямку Івано – Франківської області. По дорозі в якомусь селі старші хлопці пішли... вкрасти щось поїсти. Повернулися хвилин за 30, принесли дволітрову пляшку молока, півлітрову банку з сметаною, "чекушку" горілки та півлітрову банку з якоюсь речовиною темного кольору. Перекусивши, поїхали далі. Під час проїзду по центральній дорозі Петро сказав, що потрібно щось для того, аби вкритися для ночівлі, бо зимно буде. Сказав зупинитися біля одного з будинків. Тут на подвір'ї висіли дві ковдри, які сохнули на мотузці, а також дві пари штанів, камуфляжна куртка, дві футболки. Усе це добро хлопці поцупили. Окрім того, Петро заліз в підвал будинку, звідки викрав літрову банку з ковбасою та ще одну з м'ясом. Після вдалої крадіжки хлопці поїхали далі.
Проїхавши кілометрів зо три, Петро запримітив біля одного з будинків велосипед і наказав зупинитися. В голові майнула думка: тепер і він уже буде "на колесах". Спокійно зайшов на чуже подвір'я, забрав велосипед, після чого кожен їхав уже на "своєму"...
Ночувати, за порадою Петра, міндрівники вирішили в селі Кваси Рахівського району. Вибрали для цього недобудовану будівлю. Серед ночі перекусили, відкривши банки із краденою ковбасою та м''ясом, потім сховали біля будівлі велосипеди і пішли пішки по ґрунтовій дорозі до гори Говерла. Дорогою Андрій захотів спати і ліг в якомусь сараї. Каже, що спав, а що робили в цей час його друзяки, йому невідомо... Проте коли ті його збудили, то наказали втікати, бо "так треба". Всі троє побігли. Дорогою дали молодшому якусь спортивну куртку й наказали одягнути на себе. Далі Сергій показав Антонові мобільний телефон марки „Самсунг" типу "слайдер" і сказав що вони вкрали його в когось із туристів. Тому й втікали.
Трійця продовжувала рухатися в напрямку Говерли. Побачили дерев'яну будівлю, біля якої були розкладені дві палатки. Поруч на столі стояв рюкзак, залишений без нагляду мешканцями палаток. Цей теж потягнули, розжившися ще одним мобільним телефоном, цього разу „Нокією", спортивною курткою, штанами та двома майками.
Далі була сама Говерла, з якої, надивившись на живописні краєвиди, спустилися на івано-франківський бік, в сторону села Ворохта. Попуткою доїхали до міста Яремчі, звідки поїхали назад до села Кваси, де забрали заховані крадені велосипеди. На них доїхали до Ясіня, де пішли на залізничний вокзал щоб дізнатися, коли буде поїзд. Але тут їм не поталанило. На вокзалі до юнаків підійшли незнайомі хлопці й запитали, звідки у них одяг, який мали на собі? З'ясувалося, що один із хлопців... впізнав свою украдену червону футболку "Адідас" та штани! Викликали міліцію й юних крадіїв затримали. На цьому їхні "веселі" пригоди закінчилися.
У міліції хлопчаки в усьому зізналися, детально розповівши, як, де і що крали. Порушену за цим фактом кримінальну справу розслідував слідчий Рахівського РВ УМВС України в Закарпатській області капітан міліції М.Попович. А остаточно долю юних злодійчуків визначатиме суд, повідомили Закарпаття онлайн у ВЗГ УМВС України в Закарпатській області.