Міграційний капітал в Україні: прихована реальність

Уже протягом тривалого часу як у світі, так і в Україні ведуться гострі дискусії з приводу трудової міграції. Вітчизняні та зарубіжні дослідники зосереджують увагу на трьох проблемах. Перша — природа міграції: причини і наслідки, вигоди і втрати для країни. При цьому особливо гостра полеміка точиться навколо вигід і втрат, з акцентом саме на втратах країни від трудової міграції її населення.

Друга проблема — масштаби української трудової міграції, динаміка та прогнози. Тут гострота дискусії значною мірою зумовлена відсутністю елементарної інформації хоча б про кількість і регіональні характеристики міграційних процесів, не кажучи вже про якісні та професійні оцінки розмірів цього явища.

Третя проблема — обсяги заробленого українськими трудовими мігрантами за кордоном та надходження коштів в Україну сім’ям, рідним і близьким мігрантів. Ця проблема оповита туманом чи не найбільше. Немає елементарної інформації, що, відповідно, викликає вже не тільки дискусії, а й суперечки щодо того, скільки мігранти заробляють і скільки надсилають чи привозять в Україну.

Спроба розібратись у цих питаннях та хоч почасти знайти обгрунтовані відповіді на них є, на наш погляд, дуже важливою. І головна проблема полягає не стільки в самих показниках, які характеризують міграційні процеси в Україні, скільки в обгрунтованості підходів і методів, що застосовуються для їх обчислення, а також для визначення обсягів грошових переказів.

У контексті першої проблеми слід зазначити, що в міру розвитку глобалізації міжнародної економіки в світовому господарстві постійно зростають і масштаби міграції робочої сили. Водночас зростають і доходи та трансферти грошових переказів тих, хто працює за межами батьківщини. Причому обсяги і розміри грошових переказів зростають швидшими темпами, ніж кількість самих міжнародних мігрантів, і не тільки починають відігравати важливу роль для родин, які залишилися вдома, а й стають справжнім генератором розвитку економік країн — реципієнтів грошових трансфертів мігрантів.

У 2006 році офіційні грошові перекази до країн, що розвиваються, становили близько 200 млрд. дол. США, що значно більше за обсяги міжнародної технічної допомоги цим країнам, за обсяги портфельних інвестицій і майже дорівнюють обсягам залученого капіталу у формі прямих інвестицій. Упро­довж 1970—2005 років обсяги надходження грошових переказів у світі (переважно з розвинених дер­жав у країни, що розвиваються) зросли у 13 разів, тоді як кількість мігрантів — лише у 2,3 разу.

Таким чином, трансферти грошових переказів по суті формують окрему складову міжнародного ринку капіталу — міграційний капітал. Його обсяги можна характеризувати як доходи мігрантів, які, за мінусом витрат на їхнє перебування в країні працевлаштування, направляються на батьківщину і використовуються для підвищення економічного та соціального рівня життя рідних і близьких, розвитку місцевих територій та країн загалом.

Тому, відповідаючи на запитання, що має країна від трудової міграції — вигоди чи втрати, слід виходити з кількох обставин. Йдеться про неможливість забезпечити зайнятість трудових мігрантів в Україні, неможливість отримувати на батьківщині достатні для утримання сімей заробітки; про можливість працевлаштування в сусідніх країнах і отримання там кращих доходів; перспективу значного розширення професійних навичок, фахового та загального світогляду трудових мігрантів у країні працевлаштування та після повернення на батьківщину, а також можливість переказу та привезення на батьківщину значних сум заробітків, що вирішують нагальні життєві проблеми родин. Якщо стати на таку реалістичну позицію, то трудова міграція є, на наш погляд, вигідною для країн, що є батьківщиною трудових мігрантів.

Залучення міжнародного мігра­ційного капіталу та пов’язані з ним проблеми привертають дедалі більше уваги міжнародних організацій, органів державної влади та регуляторів фінансових ринків. По суті, йдеться про масштабну економічну діяльність, що здійснює вплив на загальну соціально-економічну ситуацію багатьох регіонів світу. Для України ці питання мають особливе значення, адже кількість людей, що працюють за кордоном, обраховується мільйонами чоловік.

В Україні за роки незалежності не було проведено жодних серйозних досліджень щодо обсягів і масштабів надходження міграційного капіталу з-за кордону. А статистичні дані, оцінки окремих фахівців, українських і міжнародних організацій є досить відмінними та базуються на неповних даних. Наприклад, Світовий банк, який щороку публікує дані про трансферти міграційного капіталу між країнами світу, приписує Україні лише 595 млн. дол. надходжень грошових переказів у 2006 році.

Дещо вищі оцінки дає Національний банк України. За цими даними, протягом 2000—2006 років обсяги міграційного капіталу, що надійшов в Україну через банківську систему, зросли у 2,2 разу і перевищили в 2006-му 2 млрд. дол. Найбільші темпи зростання спостерігалися саме у 2006 році (на 30%), що зумовлено більшою лібералізацією ринку грошових переказів і зниженням цін на послуги з переказу коштів. Ще близько 1 млрд. дол. надійшло через спеціалізовані системи грошових переказів (Western Union, MoneyGram тощо).

За оцінкою фахівців Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, мігранти заробляють 4,7—7,5 млрд. дол. на рік. При цьому дослідники додають, що немає інформації, скільки доходу мігранти залишають, а скільки надсилають на батьківщину. За їхніми припущеннями, в Україну надходить близько половини цих коштів, тобто 2,5—3,5 млрд. дол.

Таким чином, однозначних оцінок щодо можливих надходжень міграційного капіталу в Україну немає, навпаки, є вражаючі відмінності. Такі великі розходження в оцінках обсягів надходження міграційного капіталу зумовлені відсутністю державної політики в цій сфері, непрозорістю схем переказу коштів, а також обмеженнями валютного законодавства України, що забороняє громадянам відкривати рахунки за кордоном. Як наслідок, абсолютна більшість коштів надсилається трудовими мігрантами через неофіційні (незареєстровані) канали, через знайомих, водіїв міжнародних маршрутів, неофіційні системи грошових переказів або доставляється особисто.

Аби визначити реальні обсяги міграційного капіталу, що надходить в Україну, нами розроблено певну систему обчислень, яка включає три основні етапи: 1) обчислення масштабів трудової міграції, 2) обчислення обсягів доходів (заробітків) трудових мігрантів, 3) визначення параметрів розподілу доходів трудових мігрантів і частки їх грошових переказів в Україну.

За підрахунками окремих українських експертів, за межами країни працюють від 3 до 5 млн. чоловік (за іншими оцінками — до 7 млн.). За даними ОЕСР, кількість українських трудових мігрантів становить майже 4,8 млн. чоловік. Основна причина такої розбіжності в оцінках зумовлена небажанням тих, хто від’їжджає, реєструватись у відповідних органах влади. Фахівці зазначають, що лише 5% майбутніх трудових мігрантів реєструються у відповідних установах.

Систематизація проведених досліджень дала змогу визначити географію і масштаби української трудової міграції в інші країни світу (рис. 1). Наведені на графіку дані свідчать про велику асиметричність у розподілі українських мігрантів по країнах світу. На основі цього підраховано загальну кількість українських мігрантів, що працюють за кордоном, яка становить 4,93 млн. чоловік, з яких 2 млн. перебувають у Росії, 1 млн. — у Польщі, а також значна кількість в Італії (500 тис. чол.), Греції (350 тис.) та Португалії (200 тис.).

Левова частка українців працює в країнах Східної Європи, далі йдуть країни Європейського Союзу.

Звичайно, постає питання про ймовірність таких масштабів міграції з України. Адже відношення трудових мігрантів до загальної кількості населення в Україні коливається в межах 11—12%. Рівень цього показника стає очевидним у порівнянні з іншими країнами, особливо СНД. Наприклад, у Грузії частка трудових мігрантів сягає 36% населення самої країни, в Молдові — 27%. У північних країнах Латинської Америки завдяки територіальній близькості до США та Канади теж великі масштаби еміграції: у Сальвадорі — до 30% населення, на Гаїті — 24, в Еквадорі — 16%. Враховуючи такі міжнародні масштаби, трудову міграцію українців можна вважати досить помірною.

Наступний етап — обчислення обсягів заробітків українських трудових мігрантів за кордоном. Аналіз досліджень та опитувань українських мігрантів Міжнародною організацією з міграції стосовно місячного доходу показав істотні коливання цього показника між країнами (рис. 2). Найбільший дохід мігранти отримують у країнах Європейського Союзу. Особливо слід виділити Ірландію (3125 дол. на місяць), Швейцарію (2300), країни Бенілюксу (1600—1675), Німеччину (1300) та Італію (934). Значно меншим є дохід українців, котрі працюють у країнах Східної Європи: Чехія — 527 дол. на місяць, Румунія і Словаччина — 430, Росія — 371.

На основі даних про річний дохід мігрантів в окремих країнах світу (місячний дохід (рис. 2.) х 12) і кількість мігрантів у них (рис. 1) можна визначити загальний дохід трудових мігрантів по країнах працевлаштування.

Як наслідок, найбільший сукупний річний дохід мають українці, які працюють у Росії, — 8,9 млрд. дол., що зумовлено найбільшою їх кількістю — 2 млн. чоловік. Далі йдуть Італія та Польща, де обсяги сукупних доходів становлять відповідно 5,6 та 5,2 млрд. дол.

Сума доходів в усіх країнах виводить нас на загальну суму доходу, яку українські мігранти заробляють за кордоном. Вона становить близько 35,3 млрд. дол. на рік., або, в розрахунку на одного мігранта, 7157 дол.

Третій етап — обчислення сум коштів, які трудові мігранти переказують на батьківщину. Якщо виходити з даних про надходження міграційного капіталу у сумі 3,06 млрд. дол. у 2006 році (дані НБУ по банківській системі 2,06 млрд. дол. + 1 млрд. через спеціалізовані системи переказу), то з’ясується, що в середньому один мігрант торік надіслав на батьківщину 621 дол. (3,06 млрд. дол. : 4,93 млн. мігрантів), або 52 дол. на місяць (621 дол. США : 12 місяців). Логічно постає запитання, чи потрібно українцям їхати на заробітки за кордон, тяжко працювати і заощаджувати, аби в середньому на місяць надсилати 52 дол. (263 гривні) своїм рідним і близьким в Україні. Такі висновки змушують задуматися над повнотою офіційних даних і необхідністю визначити більш реальні обсяги міграційного капіталу, який надсилають майже 5 млн. українців із-за кордону.

Звичайно, обсяги доходів мігрантів і грошових переказів, які направляються ними на батьківщину, дуже різняться з огляду на витрати мігранта на проживання, харчування, транспорт тощо. Аби вийти на реальні суми, необхідно дослідити трансакції грошових переказів. Однак в Україні поки що таких досліджень немає. Але виходячи з більш як 50-річного досвіду трудової міграції населення Латинської Америки до Північної Америки, а також народів Південної Азії в регіон Перської затоки, можна з упевненістю стверджувати, що мігранти направляють 50—70%, а то й більшу частину отриманого доходу, причому перекази зростають у періоди економічних рецесій, природних катастроф у рідних країнах, а також напередодні свят.

А проведені власні розрахунки, що базуються на опитуванні молдовських трудових мігрантів відносно частки доходу, який ними направляється на батьківщину, дали нам змогу розрахувати можливі реальні масштаби переказів українських мігрантів. Результати цих розрахунків показали, що в середньому один наш мігрант переказує на батьківщину 60,3% отриманого доходу — тобто на рівні мігрантів з інших регіонів світу. І фактично мова йде про 21,3 млрд. дол. (60,3% від загальних доходів мігрантів у сумі 35,3 млрд. дол.).

Зрозуміло, що понад 20 млрд. дол. надходжень міграційного капіталу — цифра доволі вражаюча. Це майже чверть ВВП країни і значно більше за обсяги надходжень сукупних іноземних інвестицій в Україну. Однак ситуація стає більш реальною і ймовірною, якщо поглянути на дані інших країн світу. Наприклад, надходження міграційного капіталу відносно ВВП Молдови становило у 2006 році понад 46%, у Тонга і Лесото — понад 25%, у Таджикистані — понад 23% (рис. 3).

Розраховані обсяги ймовірних надходжень міграційного капіталу в країну стають ще реальнішими, якщо розділити 21,3 млрд. дол. на кількість українських мігрантів (4,93 млн. чол.). Отримаємо близько 4320 дол. на одного мігранта на рік, або 360 дол. грошового переказу на місяць (4320 : 12 місяців). Ці дані також можна порівняти з місячною сумою переказу в інших країнах світу. В таких бідних країнах, як Бангладеш і Пакистан, середньомісячні суми трансфертів у 1,5—2 рази більші, а в Індію — утричі більші, ніж їх українські мігранти надсилають на батьківщину.

Водночас в обох випадках слід мати на увазі, що дані по країнах порівняння — це офіційна статистика, що, як правило, є неповною (за даними Світового банку, в середньому по країнах світу офіційність на рівні 50%). Порівняння по Україні є розрахунковими даними, тобто вони набагато повніші. Фахівці, які глибше знайомі зі статистикою про грошові перекази трудових мігрантів в різних країнах світу, можуть зауважити, що обсяги міграційного капіталу в Україну, обчислені нами, такі великі, що наближаються до країн із дуже великими масштабами трудової міграції, наприклад, Китай, Індія, Мексика тощо.

Справді, за офіційними даними, тільки у Мексику міграційний капітал надійшов у розмірі понад 25 млрд. дол., в Індію — 23,5 млрд., Китай — 22,5 млрд. дол. (рис. 3). Чималі обсяги також залучали Ліван, Марокко, Бангладеш, хоча кількість їх заробітчан за кордоном значно менша, ніж українських. Але в даному випадку по згаданих країнах знов-таки наводяться офіційні дані грошових переказів, а по Україні — розрахункові. Якщо врахувати, що в середньому у світі офіційність грошових переказів трудових мігрантів становить 50%, то дані рис. 3. треба щонайменше подвоїти.

Тому виникає потреба оцінити рівень офіційності міграційного капіталу в Україні. Якщо взяти за основу дані НБУ та обсяги трансакцій через спеціалізовані системи (разом 3,06 млрд. дол. у 2006 році) і зіставити їх з нашими розрахунками (21,3 млрд. дол. США) то рівень офіційності сягає всього 14%. Одразу виникають сумніви щодо низької частки офіційних трансфертів грошових переказів в Україну.

Для оцінки ймовірності цього показника знову вдамося до міжнародних порівнянь. Окремі фахівці зазначають, що неофіційні трансферти міграційного капіталу вдвічі більші за офіційні, і при цьому лише на Індію та Китай припадає по 40 млрд. дол. неофіційних надходжень, ще 5 млрд. — на Пакистан. За іншими підрахунками, тільки зі США через системи неофіційних переказів мігранти щороку пересилають на батьківщину до 200 млрд. дол. США (за офіційними даними — 41 млрд. дол.). Тобто неофіційні суми грошових переказів разів у чотири більші за офіційні.

Ще більш вражаючою видається картина офіційних і неофіційних переказів у розрізі окремих країн (рис. 4). Подекуди співвідношення суми міграційного капіталу, що надійшов за неофіційними каналами, до офіційних трансфертів грошових переказів становить 50%. А в Індії, Уганді та Судані перевищує 80%.

Отже, зважаючи на те, що Україна порівняно недавно вступила в широкомасштабні процеси трудової міграції, а також на нерозвиненість цього напрямку статистики та неврахування всіх трансфертів грошових переказів через банківські та небанківські системи, рівень офіційності грошових переказів порядку 14% є досить ймовірним. Він є близьким до відповідного показника в Індії, Уганді, Судані.

Узагальнюючи результати проведених досліджень і порівнюючи отримані дані з показниками інших країн, можна дійти висновку, що надходження переказів від українських мігрантів в сумі 21,3 млрд. дол. є досить ймовірними. Відсутність офіційного підтвердження цих даних зумовлена низкою зовнішніх і внутрішніх чинників: високі ціни на послуги з переказу, непродумана державна політика в цій сфері тощо.

У цьому контексті актуальними є висновки та пропозиції з даного матеріалу. Насамперед необхідно налагодити повноцінні статистичні обстеження кількості мігрантів, їх заробітків і переказів в Україну. Доцільно також розробити програму з лібералізації законодавства в сфері надходження грошових переказів, що дасть змогу значно збільшити обсяг надходження міграційного капіталу через фінансово-банківську систему. Адже надходження капіталу в обсягах понад 20 млрд. дол. щороку значно перевищує сумарні надходження в Україну усіх форм іноземних інвестицій

Для фінансово-банківського сектора міграційний капітал може стати додатковим стимулом розвитку його інфраструктури та відкриє можливості розширення сфери послуг. Адже більшість одержувачів переказів живе в сільській місцевості, де доступ до фінансових установ є досить обмеженим.

У світі дедалі більше країн, що розвиваються (і насамперед найменш розвинених), розуміють важливість припливу міграційного капіталу і намагаються направити його на цілі всебічного розвитку, передбачаючи це у загальнодержавних та регіональних програмах і проектах. За зваженого підходу міграційний капітал може стати важливим чинником розвитку і в Україні.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати