Закарпатські політологи про ситуацію в державі й області

Ми ж звернулися до провідних закарпатських політологів та аналітиків – Сергія Федаки, Віктора Пащенка та Романа Офіцинського, аби ті підвели риску під перипетіями  вчорашніх днів і спрогнозували, яких нових вибриків слід очікувати від української влади до кінця року.
Верховна Рада провалила сезон
– Яка з гілок влади, на вашу думку, грала основну скрипку в українському політикумі за цей час? Яценюк, Тимошенко, Ющенко – хто з них, гадаєте,  заробив найбільше політичних дивідендів із початку року?
Сергій ФЕДАКА: – Саме питання свідчить, що між гілками немає гармонії, а є конкуренція, причому не завжди здорова. За таких ненормальних умов ніхто не може спрацювати краще. Навпаки, активність якоїсь однієї гілки ускладнює становище інших. Довго таке руйнівне протистояння тривати не може, бо програє як суспільство в цілому, так  і рядовий виборець.
Віктор ПАЩЕНКО: – Я б розділив відповідь на це питання на дві частини. Перша – це публічна роль згаданих гілок влади. Безумовно, що в цьому аспекті найбільше дивідендів здобув Кабмін і Юлія Тимошенко. Чимало плюсів додав їй удалий старт, намагання дотримуватися передвиборчих обіцянок, а також найбільш професійно організована піар-кампанія. Можна стверджувати, що за згаданий період рейтинг Тимошенко фактично не впав, тобто політична репутація в громадській думці не змінилася, а, найімовірніше, покращилася. Однак цей процес я б не уособлював конкретно з Юлією Володимирівною. Так уже склалося в україн­ський політиці, що рейтинг Прем’єра миттєво зростає одразу після його призначення. Так було з усіма – і з Лазаренком, і з Марчуком, і з Ющенком... А враховуючи вже згадану потужну піар-кампанію Юлії Володимирівни, то найбільшим ворогом і монстром малюють для суспільства Президента та його Секретаріат. Тобто в нинішній громадській думці ми можемо простежити певний парадокс. Ставлення укра­їнців до Президента й Прем’єра можна порівняти зі ставленням уболівальників до тренера і гравців: коли команда перемагає, то молодці гравці, а програє завжди тренер. Гадаю, не треба наголошувати: хто є хто...
Друга частина моєї відповіді – це змістовний бік діяльності згаданих по­літиків,  тобто те, що ми називаємо державницькою позицією. На мій погляд, економічна, соціальна й зовнішня полі­тика президентського Секретаріату є реалістичнішою, конструктивнішою і менш популістською, ніж прем’єрська. Це, безумовно, поразка у публічні сфері, адже президентські ініціативи об’єднання Сходу й Заходу країни мало сприймаються в обох регіонах, однак без цього країна не зможе розвиватися.  Так само, як і без чіткого зовнішньополітичного вектора, який упроваджує Віктор Ющенко.
Якщо ж говорити про парламент, то я б відокремив Верховну Раду від спікера Арсенія Яценюка. Його позиція, близька до президентської, успіхів  ні в парламенті, ні в країні загалом не має. На Яценюка наразі не проектується той негатив, як у випадку з Ющенком, однак і реальних позитивів теж немає. Тому, узагальнюючи, якщо судити про успішність у запропонованих мною контекстах, то з погляду громадської думки, нинішній «гіт-парад» гілок влади виглядав би таким чином: Тимошенко, Яценюк, Ющенко. З погляду ж державницької позицї – з точністю до навпаки: Ющенко, Яценюк, Тимошенко.
Роман ОФІЦИНСЬКИЙ: – Досі здебільшого змагалися дві вертикалі, точніше дві ключові постаті в системі державної влади – Президент та Пре­м’єр-міністр. Змагання відбувалися з перемінним успіхом. У принципі, якщо визначати рахунок, то наразі нічия, але, наголошую, лише після першого тайму. Можу відзначити, що Президент має значні успіхи в історико-політич­ному та релігійному напрямках. Пре­м’єр, навпаки, – в соціально-популістичному руслі і спробах налагодити роботу в фінансово-економічній галузі. Восени ж стартує новий політичний сезон, причому передвиборчий, і тому другий тайм відбуватиметься в надзвичайно жорстких та суворих умовах.
Якщо ж узяти Верховну Раду, то вона виглядала надто невиразно, і можна навіть сказати, що такий гравець, як парламент і його спікер, наразі не присутні на сьогоднішньому українському політичному полі. Вони просто відсиділи свій термін. Те саме, до речі, можна сказати і про лідера опозиції Януковича. Тобто і Верховна Рада, і опозиція, по суті, провалили свій сезон. Однак, повторюся, лише восени побачимо, хто в яких «фізичних» кондиціях і з яким потенціалом підійшов до ви­рішального матчу.
Єдиний центр перебуває в стадії оформлення
– Цьогоріч ми стали свідками народження нової політичної команди, ключову роль у якій відграють закарпатці. Маю на увазі створення Єдиного Центру.  Які, на вашу думку, перспективи цієї партії?
Роман ОФІЦИНСЬКИЙ: – Для мене Єдиний Центр – це спроба навічно укріпитися на владному олімпі Закарпаття. Ця політична сила намагається зафіксувати себе як пропрезидент­ська партія, спираючись на яку, Віктор Ющенко зможе успішно брати участь у наступній президентській кампанії. Але мова йде також і про просування на Схід, Північ та Південь країни, де наразі ці шанси виглядають примарними. Єдиний Центр так і не зміг залучити до своїх лав ні Яценюка, ні Богатирьову, ні якоїсь іншої впливової фігури. Тому  партія продовжує перебувати в стадії оформлення. Як на мене, Єдиний Центр намагається зайняти нішу СДПУ (о), однак у більш полегшеному варіанті, без силового втручання, оскільки Помаранчева революція багато чого всіх навчила. Тому я сприймаю цю партію лише як один із експериментальних майданчиків президентської кампанії Віктора Ющенка. Однак навіть у цьому аспекті вони буксують. Гадаю, що за цей час могли б виглядати на загальноукраїнському рівні серйозніше. Тому в мене складається враження, що Єдиний Центр створений не так задля перемоги Віктора Ющенка, як для відщеплення електоральних урожаїв Тимошенко.
Сергій ФЕДАКА: – Єдиний Центр обрав дуже невигідну для старту позицію – не третьої сили, а президентської опори. Теоретично він може бути містком між Президентом і Пар­тією регіонів, але на практиці – це надзвичайно важко, бо Єдиний Центр не має в цьому питанні ні контрольного, ні блокувального пакету. Ця партія може бути тільки допоміжним інструментом – виразником якихось регіональних інтересів закарпатської еліти, й усе залежатиме від персоналій у кожному населеному пункті. Партія в нашій області не може творитися на тих же засадах, що й у Донбасі – зовсім інше соціально-економічне підґрунтя. Крайові парт­організації мають майбутнє тільки за умови справжньої внутрішньої демо­кратії, ініціативності первинних організацій.
Віктор ПАЩЕНКО: – Єдиний Центр як сила, що сьогодні позиціонує себе як пропрезидентська і центристська, в думці електорату не має ще суттєвої резонансної підтримки. Стратегічно іншої політики від тої, яку сьогодні пропагує Єдиний Центр, для України просто не може існувати. І я про це говорю категорично: або в най­ближчій перспективі 10–15 років перемагає стратегічна політична лінія цент­ризму, або ж доля нашої держави стає дуже туманною. Утім це далека перспектива, а тому така політична лінія і партія, яка її представляє, у найближчих виборчих кампаніях не переможе. Тобто Єдиний Центр як партія в ліпшому разі може розраховувати на наступних виборах на 5 відсотків, приголомшливий успіх – до 10 від­сотків. У гіршому випадку – це взагалі непрохід до парламенту.
Якщо ж говорити про роль за­карпатських по­літиків у загальноукраїнському масштабі, то вона дуже цікава. Наш край можна назвати своєрідним по­літичним полігоном. Тобто те, що проектуються на Закарпатті,  через кілька років починає реалізовуватися й у всій державі. Це й СДПУ(о), мука­чівські вибори, створення «Нашої України». Тому, якщо виходити з такої логіки, то цілком можливо, що цей центристський рух і проект, який народився на Закарпатті, через кілька років заполонить думки громадян більшості України.
Опозиція ніби і є, але насправді її немає
– Політичне життя на Закарпатті теж вирувало й визначалося у протистоянні «Балога – Ратушняк» і «більшість в облраді – БЮТ». Наскільки нинішня опозиція до закарпатської влади є потужною і чи її дії якось впливають на ключові рішення в області?
Віктор ПАЩЕНКО: – Наскільки позиція опозиції є впливова? Якщо говорити про безпосередній вплив на якісь рішення, то впливовість опозиції сьогодні мінімальна. Закарпатська влада нині сильна, представлена більшістю практично в усіх радах і може ухвалювати рішення, не враховуючи думки конкурентів. Однак слід визнати і той факт, що якихось конструктивних пропозицій з боку опозиції фактично не чути – все зводиться до вирішення певних шкурницьких питань. Але сам факт наявності опозиції й серйозної критики, не важливо наскільки вона є конструктивна, надзвичайно позитивно впливає на владу. Тобто вона може ухвалювати будь-які рішення – в них на це вистачить голосів, але влада, хоче чи не хоче, мусить ураховувати і їхню позицію, триматися в рамках здорового глузду, аби не давати противникам зайвих козирів. Хоча, звісно, я б хотів для Закарпаття іншого антипода влади, більш ділового, конструктивного і менш шкурницького. Нинішня команда, що сьогодні при владі, в опозиції до СДПУ(о) у своїй конструктивності була на п’ять голів вища.
Роман ОФІЦИНСЬКИЙ: – Опозиція слабка. У неї серйозні проблеми в кадровому ресурсі. Чогось креативного придумати не може, а тому й нічого не протиставляє облраді – всі дії зводяться до якихось демаршів. І це при тому, що існують ключові моменти і питання, на яких можна мобілізувати протестний електорат в області. Однак в опозиції немає потужних постатей, які б очолили цей процес. До речі, тут питання і в самій постаті Віктора Балоги, який є непоганим тактиком. Зверніть увагу, що за всі ці роки Віктор Іванович не втратив нікого зі своєї команди, на відміну від опонентів, Різака чи Ратушняка. Тому так і виглядає, що опозиція формально нібито й існує, на рівні однієї-двох газетних публікацій, але її насправді й немає.
Сергій ФЕДАКА: – Конфігурація закарпатського політикуму різниться від загальноукраїнської. Тут, окрім значного владного табору й не надто потужної, хоч і яскравої опозиції, є чимале болото (у політологічному – не образливому значенні слова). Величезний відсоток політикуму просто мовчки спостерігає за окремими сутичками, вичікуючи сприятливої для себе кон’юнктури. Власне, і протистояння влади й опозиції теж нагадує якесь позиційне східне єдиноборство: обидві сторони уникають різких рухів, вичікують, коли помилиться противник, самі ж особливої ініціативи не виявляють. Ну і, слава Богу, – поганий мир кращий за добру війну.
У політичній схемі мало що зміниться
— І наостанок, чого слід очікувати до кінця цього року в українській політиці: позачергових виборів, зміцнення позицій коаліції чи створення нової, відставки уряду? Ваші прогнози.
Сергій ФЕДАКА: – Опитування свідчать: народ більше за перевибори парламенту, ніж за переформатування коаліції. Відставка уряду може потягти за собою складання мандатів б’ю­тівцями й розпуск парламенту. Є сили (крім БЮТ, це Давид Жванія з частиною самооборонців, а можливо, й ре­гіонали), що вимагатимуть у разі дострокових парламентських виборів і одночасних з ними президентських. Все це дестабілізація становища. Тради­ційно в Україні реалізується найгірший з усіх можливих варіантів, але не хочу накаркати.
Віктор ПАЩЕНКО: – Навіть у разі дочасних виборів чи відставки уряду в політичній розстановці мало що зміниться. Парламент матиме такий же склад – плюс-мінус 10 голосів переваги яко­їсь політичної сили. Так само й уряд, незалежно від прізвищ, не матиме сильніших позицій і працюватиме на тому ж рівні, що й попередні. Важко сказати: добре це чи погано. Безумовно, це негатив з погляду інертності схвалення стратегічних рішень, які нашій державі конче потрібні, однак, з іншого боку, Україна вже виробила свій запобіжник від авторитаризму, проти російської моделі. І взагалі, що більше політичної чубанини, то людям легше. Бо в країнах, де панує політичний спокій, економіка теж перебуває як на кладовищі. Прикладів багато: Куба, Північна Корея, Іран і будь-який інший диктаторський режим. Натомість у державах, де відбуваються постійні політичні кризи, а це кожна друга країна Європи, економіка процвітає.
Роман ОФІЦИНСЬКИЙ: – Я вважаю, що не буде якихось розривів, відставок і ще чогось такого, бо тоді Україна стане ослабленою. Тим більше, що в разі розпаду коаліції певна зов­нішня сила буде змушена зробити на когось ставку, причому на Тимошенко чи на Януковича, можливо, на якусь іншу фігуру, але явно не на Ющенка. Тобто все, що буде пов’язане з дестабі­лізацією, гратиме проти Президента. Тобто тут я сподіваюся, що Віктор Ющенко, як ключовий гравець, виявить державну мудрість і не йтиме на загострення. Адже є багато спільних точок дотику, у яких і Прем’єр і Президент можуть працювати разом. Ніколи перебирати карти в політичній  колоді...

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати