Саме такий абсолютно неповторний за своїм естетичним наповненням світ розкривається в книжці «Йод» (2017) ужгородської поетеси Мар’яни Нейметі. Це третя збірка і, можливо, через те, що вийшла після довгого проміжку часу, вона помітно відрізняється від попередніх книжок своєю концептуальною цілісністю. Вірші, викладені в певній поступовості, – не чуттєво-спогадові рефлексії, а погляд на містечковий світоустрій з абсолютно іншого ракурсу. Вже один з початкових віршів дивує неординарністю:
Невимовної любові
можна навчитися тільки у старих людей,
людей, за якими вже доглядають речі.
Ці старі люди замість ручки від відра
знають зав’язати якийсь мотузок.
А дужки окулярів
можуть скріпити дротиком.
Просто вони до речей ставляться
не інакше, як до власних дітей,
які просто не сміють померти
раніше від них.
Мар’яна пише верлібри, буває, – силабо-тонічні конструкції (дозволимо собі такий термін), але засобами будь-якої форми вміє помітити й показати щось незвичне в звичайних непоетичних речах:
І навіть вода випускає кігті –
вона дряпає стінки мого чайника,
вона просто втомлена.
Навколо мене одні надзвичайники –
усі у червоному.
Гортаючи сторінку за сторінкою, читач усвідомлює, що поетеса створила не вірші, а напівкумедні, напівмоторошно-трагічні міні-історії, міні-казки для дорослих. Для прикладу, цикл «Із білим прапором» – своєрідний монолог кілера-любителя, який з подробицями розповідає все, з чого складається його побут: від дружини «в якої нічна сорочка вибивається з-під спідниці» до маленького сина («Йому було холодно, тому він почав обростати шерстю»)
По нас періщить дощ,
він розпорює нас.
Із нас летить пір’я, пір’їни сідають
нам на обличчя, на плечі, на руки,
аж доки ми не стаємо порожніми (9) <…>
Куля вже звила в мені гніздечко.
Куля вже наносила собі у гніздо пір’їнок,
щоб їй було у мені тепло й добре (11)
Про що б не писала Мар’яна, вона пише легко, фантазійно, наче малює акварельними фарбами. Жодних гіпербол чи провокацій – навіть в найтемніших плямах завжди знаходиться щось ніжне і світле:
Після зрад найчорніших
і після слизького полону
повз людей мені зовсім
легесенько йти
непоміченою
Найдорожчі слова загорнути
в шматину із льону,
віднести їх назад –
у словник до Бориса Грінченка
(«Повз людей»)
Креативна образність, прозорість мислення в поетичних творах М.Нейметі гармонійно поєднується з вільним, навіть віртуозним володінням поетичними формами. І хоч поетеса пише порівняно мало, рідко публікується, кожна її збірка – справжня літературна знахідка, що потребує ретельнішого дослідження.
Світлана Бреславська, Буквоїд
книгознавець 2018-05-31 / 16:39:04
Вітаю,радію за твою творчість,завжди цікава,справжня!Книгу бажаю у кожну бібліотеку,і кожному на полицю,хто шанує рідне слово!Твої поетичні ,журналістські здібності варті уваги і шани! Цікава одвічна філософська тема,яка торкається всіх і кожного! Подальших успіхів,Мар’янко!З величезною повагою Боднар-Олаг.