Закарпаття: Край контрастів

Закарпаття є чи не найкращою в країні ілюстрацією глибокого розриву між офіційним та тіньовим економічним життям. Валовий регіональний продукт (ВРП) області у 2013-му становив лише $2,1 тис. на особу (новіших даних Держстат досі не публікував), що вдвічі менше від загально­українського показника, та є одним із найнижчих (поряд із Чернівецькою та Тернопільською областями) по Україні. На тлі сусідніх країн ЄС, між якими Закарпатська область затиснута з трьох боків, контраст іще разючіший: того самого року, за даними Світового банку, ВВП на особу в Словаччині становив $16,9 тис., Польщі — $14,3 тис., Угорщині — $12,6 тис., Румунії — $7,9 тис.

Найбільший внесок у ВРП краю 2013-го приблизно порівну зробили торгівля (15,9%), переробна промисловість (15,5%) та сільське господарство (14%). При цьому на Закарпатті найвища в Україні частка сільського населення (62,9%), а за межами міст із понад 50 тис. мешканців узагалі проживає 83,3% населення регіону. Великі частка та чисельність населення сіл і містечок у краї поєднуються з обмеженістю придатних до обробітку земель. Ріллі на одного сільського мешканця в 15–20 разів менше, ніж у більшості областей Центральної та Південної України.

Тож у сільській місцевості традиційно спостерігається високе безробіття, якому, на відміну від більшості інших регіонів України, не здатний зарадити розвиток агропромислового сектору. У містах краю мешканців сіл не чекають: там також серйозні проблеми з роботою, особливо з прибутковою та ефективною зайнятістю в комерційному секторі.

За виробництвом промислової продукції на одного мешканця Закарпатська область істотно поступається загальноукраїнським показникам: майже вчетверо загалом і втричі за продукцією переробної галузі. Найбільші обсяги промислової продукції припадають на Ужгородський район (41,1% у 2014 році), далі йдуть Мукачеве (14,8%) та Ужгород (11,4%). У решті області випускається її менш як третина. А в східній частині Закарпаття — на Мармарощині (Рахівський, Тячівський, Міжгірський, Хустський район із Хустом, а також частково Іршавський та Свалявський райони) — промисловість усе ще фактич­­но відсутня. При майже 40% жителів частка Мармарощини у виробництві промислової продукції регіону в 2014-му ледве перевищувала 5%.

Питома вага Закарпаття в українському експорті приблизно відповідає його частці в населенні країни. Водночас регіон спеціалізується на кількох групах товарів. Так, за перші три квартали 2015 року на Закарпаття припала майже третина (31,9%) усього українського експорту електротехнічної продукції, якої було вивезено на $452,6 млн. Такі знач­ні обсяги зумовлені роботою підприємств регіону на давальницьких схемах із зарубіжними партнерами: завозяться матеріали й вивозяться вироблені з них комплектуючі для замовників із-за кордону.

За аналогічними схемами працює також більшість інших галузей промисловості області, що зумовлює чималі обсяги й частку в загальноукраїнському експорті відповідних товарів.

Основний ринок збуту — Угорщина ($379,93 млн із $821,23 млн) та інші країни Вишеградської четвірки, на які сукупно припадає понад 2/3 експорту Закарпаття. Також великими імпортерами є Німеччина ($58,32 млн), Австрія ($48,83 млн) та Росія ($38,4 млн), до якої, однак, надходить менш як 5% експорту краю.

Зав’язане на експортоорієнтоване машинобудування, Закарпаття болісно переживає кризові ситуації на світовому ринку.

Якщо аналізувати триваліші тенденції, то відчутна позитивна динаміка спостерігалася лише в хімічній промисловості, де обсяги виробництва у 2014-му були на 50,8% більшими, ніж у передкризовому 2008 році. Приблизно на докризовому рівні перебувають також деревообробна та целюлозно-паперова галузі. У решті, попри активне використання давальницьких схем співпраці з провідними світовими виробниками, обсяги виробництва усе ще на 30–60% менші, ніж у 2007–2008 роках. Наприклад, виробництво у легкій промисловості 2014 року становило лише 46% рівня 2004-го, коли в галузі розпочалася низхідна тенденція. У харчопромі — лише 46,8% докризового рівня 2007 року, а з початку 2015-го спад сягнув ще 16,3% і наразі тільки поглиблюється (–23,6% у жовтні до жовтня 2014-го).

Економічні проблеми та гострий брак ефективних робочих місць у краї є основною причиною найбільш масового в Україні заробітчанства закарпатців.

Загальні трудові ресурси регіону (особи праце­здатного віку та працюючі пенсіонери, яких офіційно близько 20 тис.) налічують понад 800 тис. осіб. При цьому офіційно зайнятих у комерційному секторі (підприємства усіх форм власності включно з мікробізнесом та ФОП) лише 20% (164 тис.).
237 тис. осіб працездатного віку, тобто значно більше, ніж зайнято в комерційному секторі, офіційно належать до «економічно неактивного населення». Непропорційно велика їхня частка проживає в селі (73,8%). Ще понад 300 тис. формально зайнятих мешканців краю офіційно ніде не працюють, а лише числяться в тих чи інших секторах. За такої низької реальної зайнятості та високого прихованого безробіття в області налічується 292 тис. пенсіонерів, фінансувати які через масштабний дефіцит місцевих ресурсів доводиться за рахунок зовнішніх вливань.
У комерційному секторі за зайнятістю домінує мікробізнес. Із 164 тис. офіційно зайнятих у ньому понад 91 тис. працюють на мікропідприємствах та ФОП. На великих підприємствах — лише 7 тис. осіб. Решта — на середніх та малих (крім мікро-), які мають найбільшу економічну вагу в регіоні. Так, із 43,95 млрд грн реалізованих товарів та послуг у 2014 році на середній та малий бізнес (крім мікро-) припало 26,6 млрд грн, на мікробізнес та ФОП — 11,6 млрд грн, на великі підприємства — лише 5,64 млрд грн.

Природно, що в таких умовах мешканці краю намагаються знайти засоби для існування за його межами. Адже поруч заможні регіони сусідніх держав, потрапити до яких мешканцям не так і складно: більшість із них проживають у межах дії малого прикордонного руху з Угорщиною та Словаччиною, багато хто має угорський паспорт або документи інших країн ЄС.

У прилеглих регіонах сусідніх держав (Польщі, Словаччині, Угорщині) бачимо значно вищий рівень доходів. Скажімо, в Угорщині середня заробітна плата в перерахунку за курсом становить 19 тис. грн, у прилеглих до Закарпаття Пряшівському та Кошицькому краях Словаччини — 18–21 тис. грн, у Румунії — 15 тис. грн, що принаймні вчетверо-вп’ятеро більше, ніж у Закарпатській області (3,8 тис. грн). Навіть мінімальна заробітна плата в сусідніх країнах ЄС становить від 5,9 тис. грн у Румунії (€218) до 10,3 тис. грн у Словаччині (€380). Однак за відповідної структури зайнятості, її загального низького рівня та за збереження нинішнього режиму преференцій мікробізнесу і ФОП громади Закарпаття не зможуть самостійно забезпечити свої бюджети після децентралізації. Зараз власні доходи не покривають у краї навіть 1/5 видатків (не враховуючи видатків Пенсійного фонду), що зумовлює тотальну залежність області від фінансових вливань із державного бюджету. Наприклад, у 2014 році до загального фонду місцевих бюджетів області на всіх рівнях надійшло 1,19 млрд грн, а видатки сягнули 6,48 млрд грн.

Як бачимо, низький офіційний ВВП регіону зумов­лений занепадом і стагнацією в основних галузях економіки краю, що знаходить своє відображення і в чи не найкритичнішій в Україні ситуації з офіційною зайнятістю та хронічному й дуже великому дефіциті власних бюджетних ресурсів. Закарпатці значно більше, ніж решта українців, отримують неофіційних доходів, часто за кордоном.

Відтак вони не враховуються у валовому регіональному продукті й не конвертуються належним чином у наповнюваності бюджетів та соціальних фондів області. У результаті Закарпаття постає в образі глибоко депресивного та залежного від вливань із центру краю, при тому що реальний рівень життя його мешканців часто не те що не поступається, а, навпаки, суттєво випереджає інші регіони країни.