Сім'я переселенців з Луганська: "Негаразди зробили нас сильнішими" (ФОТО)

Родина Горячкіних – дуже сильні люди. Анна та Володимир – чудові мама і тато не тільки для своїх уже старшеньких чотирьох дітей, а й для тих, які залишилися без батьківської опіки, але зараз, дякуючи долі, знову мають сім'ю. Загалом у Горячкіних – 12 дітей. Половина – вже виросли і живуть окремо, 6 менших – разом зі своїми новими батьками.

Сім'я переселенців з Луганська: "Негаразди зробили нас сильнішими" (ФОТО)

У дитячого будинку сімейного типу в Луганську були усі умови: великі кімнати для кожного члена сім'ї, спортзал, ігрова, звичний комфорт, фінансова стабільність, дружні стосунки і бажання робити cебе щасливими. Проте, як виявилося, політика здатна ламати життя простим і добрим людям…

Проблеми у Горячкіних почалися після того, як родина, на прохання місцевої соціальної служби, знялася у відеоролику «За єдину Україну»: «Нам буквально пришлось бежать. В наш адрес посыпались угрозы и мы начали серьезно переживать за детей», – розповідає Володимир Горячкін.  

Сім'я терміново виїхала до Черкаської області. Там їх прихистили у благодійному центрі. А пізніше Анна дізналася, що допомогти родині може відомий закарпатський політик Віктор Балога: «Мне сказали, что есть человек, который часто помагает переселенцам. Я написала ему в Фейсбуке в личные сообщения буквально три строчки о себе: о том, что мы – детский дом семейного типа из Луганска, что выехали из-за того, что снялись в социальном ролике и были угрозы в наш адрес. Пришлось бежать. Временно жили в Черкасской области в благотворительном центре… Он сразу сказал: «Хотите жить в Закарпатье, значит, будете жить», – згадує Анна.  

Однак, родина все ж мала деякі сумніви, оскільки на Закарпатті ніколи не були і хотіли побачити, яке тут життя. «Нас пригласили в гости на целую неделю.  Мы очень хорошо пообщались, приятная семья. Девочка его (Виктора Балоги. – Авт.) с нашими детьми очень приветливо общалась, весь вечер играла. Параллельно он давал нам задание поездить по Закарпатью, посмотреть. Мы два дня всего попутешествовали и уехали. Потом он сообщил: если готовы, приезжайте, у меня есть где вас поселить, будете жить и потихоньку изучать Закарпатье, чтобы знать, где бы хотели поселиться. И мы решили искать уже на месте. Потому что из Черкасской области перебирать какие-то варианты, – ну не очень», – розповідає Володимир. 

Горячкіни уже остаточно переїхали на Закарпаття 16 березня цього року. Їх поселили у селі Лісарня, у дитячому таборі «Мрія». «Тяжело было найти какой-то большой дом. Из того, что нам предлагали, посильное по деньгам, только на 4 человек. А у нас – шестеро детей. И старики: прадедушка и прабаушка, которых мы вывозили из Луганска из-под обстрелов. И мама Анны. Бабушка-дедушка позже вернулись в Луганск. Там квартира и вся их жизнь. Мы упрашивали остаться, но не получилось. А мама – здесь, в Лисарне живет», – каже Володимир. 

Пізніше родині зробили пропозицію, від якої неможливо було відмовитись: «Виктор Иванович купил для нас дом-недострой в Старом Давидково (Мукачівський район. – Авт.)

Сейчас, слава Богу, уже есть полы. На первом этаже мы уже живем. Детей в школу отдали. В Лисарню ездим стираться, потому что пока у нас все еще нет воды. А так – почти переехали, но вещи кое-какие еще оставили в Лисарне, потому что пока некуда их перевезти. Помогает очень, большое спасибо ему, дает деньги на стройку…», – із вдячністю розповідають Володимир з Анною.   

«Мы мечтали приехать сюда к кому-то в гости. У вас очень красивая природа. Но мы никогда не думали, что будем здесь жить», – додають вони.

Про адаптацію до закарпатських реалій життя Анна розповідає: «Из-за того, что самый серьезный стресс и депрессию мы пережили в Черкасской области, здесь нам было намного легче. Первый месяц в Черкассах был очень тяжелым. Поймите, мы бросили дом. Двухэтажный дом, который муж построил своими руками и который мы строили под себя. Игровая большая, спортзал, дом с большими окнами, как я хотела… И первый месяц мне, как женщине, было очень тяжело. По ночам я все еще бродила по своему дому мысленно. Там, где нас поселили было чистенько, хорошо, но условий для нас нет. Стиральной машины тоже не было. Для такой большой семьи я стирала руками. Руки были стертые до крови. Благо, у меня очень хороший муж  и когда я просто слегла, он все взял на себя. Я ничего не хотела, ни есть, ни пить, ни даже жить. Он готовил, с детьми гулял, стирал – все делал», – з тривогою згадує Анна Горячкіна.  

«Если у мамы нашей депрессия, она лежит. Это не просто настроения нет, она не в состоянии встать, не то, чтобы что-то делать. На физическом уровне», – пояснює Володимир.  

«Все самое страшное мы уже пережили там. И когда приехали сюда, не могли налюбоваться природой, не могли надышаться воздухом, напиться воды!..», – додає Анна.  

Із дуже незвичного для Горячкіних – закарпатський діалект: «В Черкасской области мы приучили себя говорить на украинском. А здесь ты говоришь по-украински, а тебе «А вы не местный. У вас не такой говор». Вычисляют сразу», – сміється Володимир. Зараз сім'я більше часу розмовляє російською і запевняє: проблем на мовному грунті тут не виникало. Діти вчать українську і вдома уже змішують обидві мови. А от до діалекту поки тільки звикають.   

Про закарпатців Горячкіни кажуть: «Люди отзывчивые, доброжелательные. Чем ближе к западу – тем люди открытее, мягче, готовы помогать, более сочувствующие. На востоке – более зажаты». Сім'я згадує, що після приїзду на Закарпаття, до них тут дуже добре поставились і «традиційних» східно-західних конфліктів не виникало: «На почве того, что мы с востока – ничего такого негативного не было. Наоборот, относились с пониманием, если слышали, что с нами еще детки, удивлялись, старались поддержать. Когда рассказываем, что еще бросили свой дом, люди искренне сочувствуют. Потому что, мы же не богатые люди, с копейки строили, тянули. И обычные люди понимают, как это. У них же точно так же», – кажуть Анна та Володимир. 

Для дітей переїзд дався важче:  «У малых – пятая смена школы. Детки, которые были забраны из семей, у них есть специфика адаптации. Для того, чтобы они были нормально адаптированы, нужны определенные условия: стабильность, в первую очередь, моральная, душевная стабильность, обычная обстановка. А у них – столько перемен! Дети стали более раздражительные, бунтующие, нам тяжелее справляться. Иногда случались и истерики. Этот год для них был очень тяжелым», – розповідає тато.  «Если мы сами не знали, как будет, что будет, где мы будем зимовать… Мы уже уверены, что будем в Старом Давидково, но в доме еще очень многое не сделано. Нет воды, отопления, дом не утеплен. И времени мало. Одни руки только работают. Вова все делает один, своими руками. Тяжело…  Дети чувствовали и наше беспокойство. И еще больше переживали», – додає мама.  

«Лерочку и Дианочку возим в Ракошино, когда автобус школьный не едет. В Старом Давидково начальная школа – очень хорошая. Даже ради этого стоило ехать сюда. Директор просто влюблена в свое дело. Каждого ученика встретит, каждого знает, обнимет, поговорит. Учаться на украинском, после Черкасс уже привыкли. Дома начинают на суржике говорить: и на украинском, и на русском, и закарпатские слова проскакивают», – усміхаються батьки.   

Облаштовувати дім Горячкіним також допомагають благодійники: «Благодаря людям, которые помогают, можем потихоньку двигаться дальше», – каже Володимир. Анна доповнює його і каже, що після негараздів і переживань, трохи змінились розуміння життєвих цінностей: «Во-первых, мы поняли, что дом – это не просто дом. Это там, где семья. Это не крыши, не стены, не супер-ремонт. Дом – это там, где мы.  У нас дочка студентка, в Одессе учится. Приезжала в Луганск, когда переехали в Черкасскую область, она стала приезжать туда, приехали на Закарпатье, теперь она сюда ездит и говорит: «Ой, наконец-то, я домой приеду». А дома-то еще нет! Она к нам едет, в семью. Дом – это там, где тебя любят, где тебя всегда ждут, поймут». 

«Обустройство привычное может раствориться в течении одного дня. Стабильности в жизни нет. Она очень условная. Настолько все шатко, настолько материальное непрочно, что может разрушиться в один миг. Фундаментальность исчезает в один день. Все, что ты себе обустроил, буквально в один день может быть разрушено. Жизнь – ненадежная. 

Лучше вкладывать не в материальное, а в тех, кто рядом», – продовжує Володимир.  

Мама каже, що після негараздів, які їх спіткали, родина стала ще міцнішою: «Мы иногда привязываемся к вещам, к обустройству дома, ко всему материальному… Какие-то вещи остались у нас в Луганске, но я о них уже даже не помню! Мне жалко было фотографий, альбомов, потому что это – память. Сейчас нам что-то купили-подарили, мы настолько это ценим! Не дай Бог повредить, разбить. Но в принципе это все не имеет такого значения. Если рассматривать ситуацию глобально, мы ничего не потеряли. Мы продолжаем жить. И вот эти трудности, они очень сплотили нас. Мы стали крепче. Когда тесно, когда трудно, мы вместе и тулимся друг к дружке еще больше». 

Повертатися в Луганськ Горячкіни уже не хочуть. Кажуть, розуміють, що всі ці події – надовго: «Это не временное. У нас район итак был депрессивный. А сейчас это – депрессия помноженная на 100. У нас есть там друзья, звонят, рассказывают, что сейчас тихо, перестали стрелять, видимый порядок наводится… Но, как сказал один знакомый, тоска такая, что просто представить страшно», – каже Володимир.

Родина Горячкіних на Закарпатті розпочала новий етап свого життя. І мама з татом, і діти щиро вірять, що  він буде щасливим. Сім'я готова докладати для цього усіх зусиль. І зараз їм як ніколи потрібна підтримка: «Нам очень нужны специалисты, чтобы помогли обустроить дом. Если бы люди отозвались и просто приехали, помогли руками… Есть материалы, а рук нам очень не хватает…», – каже Володимир, який самостійно, поряд з дружиною і дітьми будує їхнє спільне сімейне затишне щастя. 

Аня Семенюк 

Публікацію підготовано у рамках проекту «Переселенці на Закарпатті:  життя без стереотипів» Ужгородського прес-клубу за підтримки програми «У-Медіа»

 
20 жовтня 2015р.

Теги: родина, переселенці, негаразди

НОВИНИ: Соціо

20:29
На війні з росією поліг Євген Балог з Бистриці Чинадіївської громади
11:08
З лютого вартість квитків на потяг до будапешта зросте на 17-21%
15:51
/ 13
30 бангладешців уже оформлюють візи для працевлаштування на Закарпатті
10:55
/ 2
У середу в Ужгороді попрощаються з полеглим на війні з росією Максимом Євдокимовим
06:16
/ 1
Кілька вражень про цьогорічних лауреатів премії Михайла Лучкая
15:33
/ 1
У Мукачеві в середу попрощаються з полеглим Героєм Валерієм Сідором
14:27
/ 1
На війні з росією поліг Мека Яшкович з Ужгорода
14:13
Пошуки 74-річного ужгородця, що тривали з кінця грудня, завершилися констатацією непоправного
20:01
/ 4
Петиція про запровадження мораторію на будівництво вітряків на гірських територіях Карпат, попри технічні збої, достроково зібрала необхідну кількість голосів
01:29
/ 1
Надходження загального фонду місцевих бюджетів Закарпатської області за 2024 рік зменшилися відносно 2023 року на 4,1%
17:31
/ 1
На війні з росією поліг Юрій Голінка з Ужгородщини
15:05
У Мукачеві в п'ятницю прощатимуться з померлим захисником Русланом Цибарем
14:32
/ 1
У п'ятницю в Ужгороді попрощаються з полеглим захисником Русланом Капальчиком
20:39
/ 4
У День Соборності України два береги Ужа з'єднав "Живий ланцюг"
20:07
/ 2
Міндовкілля зупинило розгляд документів з ОВД щодо забудови полонини Руна вітряками (ДОКУМЕНТ)
18:51
"Укрзалізниця" в лютому запускає нові нічні сполучення Закарпаття зі Львовом та Києвом
11:46
/ 1
На війні з росією поліг Роман Козар з Рокосова Хустської громади
21:48
/ 1
Мукачівські пластуни запрошують доєднатися до ланцюга єдності на честь Дня Соборності
18:16
В Ужгороді сьогодні підписали контракт на постачання місту 9 нових низькопідлогових електробусів
15:15
/ 1
На війні з росією поліг прикордонник Сергій Фомін із Верхнього Коропця на Мукачівщині
20:53
У грудні 2024-го ціни на Закарпатті зросли на 1,2%
20:25
/ 1
За минулий рік на Закарпатті ціни на продукти харчування та безалкогольні напої зросли на 14,1%
17:29
У День Соборності України в Ужгороді організують "Живий ланцюг"
16:46
/ 1
У середу в Мукачеві попрощаються з полеглим на війні з росією Олександром Поповичем
15:20
/ 3
ВІДЕОФАКТ. Ужгородець за допомогою ШІ оживив мініскульптурки, Бокшая і Ерделі та минуле Ужгорода
» Всі новини