Віталій Ящищак: "Робота державних ЗМІ нині нагадує армійські будні"

І якщо ситуація зі свободою слова за останній період значно покращилася, то розмови про роздержавлення так і залишишся розмовами.. Піонером у цьому процесі могло стати й Закарпаття. Під час другого губернаторства Віктора Балоги в області проводилися слухання з цього питання, однак без відповідного закону, який би регламентував цей процес, рухатися далі неможливо. А тому ухвалена минулого тижня Закарпатською обласною радою концепція реформування державних друкованих засобів масової інформації, на думку головного редактора газети "Новини Закарпаття2, депутата Закарпатської обласної ради від Блоку "Наша Україна" Віталія ЯЩИЩАКА, є суто декларативною.

— Віталію Степановичу, розкажіть детальніше про цю концепцію. Яку суть заклали депутати у слово «реформа»?

— Насамперед слід відзначити, що йдеться про доволі складний процес. Наші західні сусіди, ті ж словаки, угорці, поляки свої демократичні реформи починали якраз із реформування ЗМІ. В Україні ж ми вже роками говоримо про це, але влада ніяк не наважується реформувати чи, як то кажуть, роздержавити цей сегмент засобів масової інформації.

Ухвалений на сесії документ є суто декларативним. Та все ж це крок уперед. Принаймні ми заявили про своє бажання рухатися в європейському цивілізованому річищі. Однак він лише відкриває цей шлях, де є так багато підводних каменів. Спрогнозувати нині, як цей процес розвиватиметься, зокрема й на Закарпатті, дуже складно.

Зрозуміло, що найближчі місяці нічого не відбуватиметься, оскільки грядуть вибори й політики, та й самі ЗМІ, будуть утягнуті у цей процес. Та все ж є сподівання, що з новим скла-
дом парламенту й Кабінету Міністрів процес зрушить із місця.

— Наскільки розумію, головним камеием спотикання є брак закону, який би врегульовував цей процес...

— Безумовно. І чи не всі попередні уряди й склади парламенту обіцяли, що він з'явиться, та віз, як то кажуть, і досі там. І це при тому, що реформування чи роздержавлення не є забаганкою самих ЗМІ. Навпаки, комунальні чи державні засоби масової інформації не є каталізаторами цього процесу. Ініціатором виступає влада, але, як мені бачиться, не з власної ініціативи, а через зобов'язання перед Радою Європи, яка вимагає системної реформи українських ЗМІ.

Тож закон потрібен, надто як зважити, що процес роздержавлення є дуже складним і болісним. Досвід сусідів показує, що проблем буде дуже багато: роздержавлені видання постали перед величезними фінансовими труднощами, маса журналістів залишилася без роботи, газети просто закривалися... А тому, враховуючи це, закон має зважати на цілу низку складних питань.

Перше - юридичний статус. Друге - дати відповідь на запитання, що буде з майном редакцій? Третє - соціальний захист журналістів. Є постанова Кабміну, яка гарантує працівникам державних ЗМІ певні пільги, в тому числі й пенсійні.

Наскільки мені відомо, нині у доробку Верховної Ради є проект цього закону, який розробли спільно з Національною спілкою журналістів України. І його, за планами Верховної Ради, уже мали винести на обговорення, але знову ж таки політичні колізії відкинули документ у довгу шухляду. У його положеннях чимало спірних моментів, які мене, як головного редактора, не влаштовують. Однак ще більше мене турбує та невизначеність, в якій уже впродовж двох років перебувають комунальні й державні ЗМІ. Принаймні життя «Новини Закарпаття» нині нагадує армійські будні, за схемою - встати-лягти, встати-лягти.

Спочатку лунає команда до роздержавлення, а через деякий час - черговий відбій. Тому для мене не так важливо, буде газета роздержавлена чи ні. Усі ми, працівники державних ЗМІ, хочемо визначеності й розуміння перспектив. Бо, не знаючи, що тебе чекає попереду, надзвичайно важко планувати будні, визначати стратегію розвитку газети.

— Будучи присутнім на зустрічах влади із представниками державних 3NI, я не помічав особливого ентузіазму останніх щодо перспектив реформування. Ви фактично були єдиним, хто підтримав цю ідею. Може, таки самі медійці с тим основним фактором, який гальмує процес?

- Звісно ж, комунальні й державні ЗМІ не дуже зацікавлені у роздержавленні, адже, повторюся, це складний і болісний процес. Чому на Закарпатті я був фактично єдиним, хто виступав за реформу? Бо маю досвід роботи у приватних ЗМІ. Тут теж не все так просто, та все ж я знаю, що мене чекає за цим рубежем і готовий на прикладі «Новин Закарпаття», експериментуючи, показати іншим, наскільки вдало чи ні можна працювати у цих умовах і на які підводні камені є загроза натрапити.

— Та все ж, говорячи про реформування, згадуєте більше мінусів. Чи с в цьому процесі ПЛЮСИ?
— Можливо, і є, але я, як головний редактор, їх поки що не бачу. Бо з досвіду своєї роботи у приватній пресі знаю, що там дуже й дуже важко. Коли за тобою немає грошових мішків, державних чи інших структур, доводиться говорити про боротьбу за виживання. Але, з одного боку, я є редактором державної газети, а з іншого - громадянином цього суспільства і розумію, що для нормального розвитку воно повинно мати вільну пресу. Бо вільна преса -один із стрижнів демократії.

— Чи можливий, як то кажуть, третій варіант? Щось на кшталт напівдержавиих, иапівприватиих видань?

— Говорячи про роздержавлення, ми повинні розуміти, що в абсолютній більшості власниками газет, про які говоримо, є дві гілки влади - виконавча й законодавча І якщо обласна чи районна адміністрації можуть досить легко вирішити це питання розпорядженням голови, то з депутатами все набагато важче. Вони представляють різні політичні фракції, а відповідно - й різні політичні
вектори та інтереси. Ба більше, є навіть такі тенденції: мовляв, нехай держадміністрації відмовляються від газет, а ми залишимося в засновниках. Проте мало хто розуміє, що це не питання власності, а передовсім - фінансування.

Якщо досі державні ЗМІ фінансувалися абияк, то від того, що ради залишаться у засновниках, ситуація не зміниться. Нам треба зрозуміти, що надворі нові реалії, що період монополії на пресу, який був за радянських часів, закінчився. Сьогодні ринок, і від того, чи має видання статус державного, читачу ні солодко, ні гірко. Він хоче цікавий продукт, а тому державна газета має на рівні конкурувати з приватними виданнями, для цього ж потрібне належне фінансування.

Тому ми підійшли до головного -яке завдання ставить перед собою держава? Чи вона хоче скинути зі своєї шиї це «ярмо», чи все ж ставить за завдання зберегти газети, аби згодом на цій базі утворився той так конче потрібний Україні сектор вільної преси.

— Напередодні виборів, особливо гостро постає питання ввзасиии влади з пресою, особливо «власною»- державною. Усі ми добре знаємо, як будувалася ця «співпраця» у період пучмізму. Чи змінилося ситуація?

— Не можу говорити за всю країну. Що ж до Закарпаття, то тут і мови не йде про якийсь тиск облдержадміністрації чи облради. Кажу про це щиро. І тому слід віддати належне і голові ОДА Олегу Гаваші, і голові облради Михайлові Кічковському. Безумовно, такий стан речей є одним із досягнень тієї Помаранчевої революції, в яку, хто лиш не лінується, кидає камінь. Сьогодні є реальна свобода слова, і я не відчуваю жодного втручання керівників області в редакційну політику газети.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати