Зійшлися в ціні, і новенька іномарка рвонула у бік приміського села. Дорогою розговорилися: виявилося, що молодик хоче навідати свого приятеля, з яким разом служили в армії. Неподалік центру Оріховиці пасажир попросив зупинитися.
Запропонував водію зачекати, доки з'ясує, чи вдома колишній товариш по службі. Мати повідомила, що син на роботі і додому повернеться пізно. Отож пасажир за мить знову зайняв місце в салоні таксі і попрохав відвезти його в Ужгород. Поки їхали
сільською вулицею, молодик ще кудись зателефонував по "мобільнику". Коли ж село закінчилося й авто
наблизилося до мосту через Уж, пасажир знову запропонував водію зачекати: мовляв, сюди повинна
підійти знайома дівчина, з якою щойно домовилися про зустріч. За час очікування гарантував додаткову оплату.
Припаркувавшись у тіні, чоловіки вийшли з салону. Стоячи біля автомобіля, перекинулися кількома
словами. Так минуло близько десяти хвилин. Водій мовив, що не варто даремно витрачати час, треба
їхати геть. І подався було на своє місце за кермом...
Та тільки-но ступив крок, як несподівано отримав удар чимось гострим під ребро. Скрикнувши
від болю, ошелешений таксист повернувся у бік невдячного пасажира, а той ще двічі штрикнув його
тепер у живіт. Нестерпний біль пронизував тіло, та водій зрозумів, що треба захищатися. Йому вдалося вибити ніж із рук нападника, який могутніми фізичними даними не відзначався. Обеззброєний
зухвалець накивав п'ятами у бік лісового масиву, що був поряд. Таксист зумів ще доїхати до сусідніх
Оноківців, де й утратив свідомість. Сільчани викликали "швидку" й повідомили в міліцію...
Незважаючи на те, що робочий день закінчився, оперативно було зібрано майже весь особовий склад Ужгородського райвідділу міліції. Найперше слід було встановити особу нападника. На допомогу міліції прийшло й чимало ужгородських таксистів. Тим часом лікарі, надавши першу медичну допомогу, дозволили поспілкуватися з потерпілий, який прийшов уже до тями. Він повідомив, куди возив свого кривдника. Хоча точної адреси в Оріховиці не пам'ятав, однак описав будинок та його огорожу, куди навідувався невдячний замовник.
Поспілкувавшись з господинею сільської оселі, стражі порядку невдовзі вже мали на руках інформацію про зловмисника, яким виявився 24-річний Віталій із с. Ворочево Перечинського району. Удома, звичайно, його не застали. Мати тільки плечима знизувала: мовляв, не відаю, куди подівся. Не появлявся зухвалець удома і в наступні дні. Оперативним карного розшуку детально вивчили коло знайомих та родичів розшукуваного. Сліди привели на В.Березнянщину. Тепла пора року дозволяла Віталію ночувати десь у лісі чи в копицях сіна, тому тривалий час йому вдавалося уникати зустрічей з міліцією. Та, як мовиться, скільки ниточці не витися...
Старший оперуповноважений карного розшуку Ужгородського райвідділу УМВС Сергій Молнар і його колега Віталій Токар спільно з великоберезнянськими розшуковиками довідалися, що молодик "засвітився" у гірському Буківцьові, отож негайно виїхали туди. Коли міліціонери ступили на одне з подвір'їв, господиня якраз поралася у хліві. Почувши,- що стражі порядку цікавляться її молодим родичем з Перечинщини, кивнула у бік будинку:
— Та він там, усередині...
Однак, увійшовши в хату, жінка щиро здивувалася: Віталія ніде не було. Врешті довелось витягати його з-під ліжка. Тепер він "сповідається" слідству.
Того злощасного дня він з приятелями зустрівся в Перечині. Купили пляшку, закуску і подалися на річку. Після гостини Віталій подався в Ужгород. Тут спало на думку провідати в Оріховиці товариша по службі. Чому ж напав на таксиста, відповісти поки що так і не зміг...
Михайло Пискач, "Відомості міліції"
06 серпня 2007р.
Теги: