Не стане феніксом Закарпатський металургійний завод

А вже останні у ці дні пустили підприємство, як кажуть, під ніж: порізали всі металеві конструкції, верстати, місткості і вивезли багатотонними машинами у східні області на переплавку і металобрухт.

Підтвердженням явно негативної аури, якої набуває останнім часом підприємство, є й лист до редакції, зміст якого я подаю в скороченому вигляді:

„Шановний пане редакторе! Ваша газета на моїй пам’яті кілька разів висвітлювала тему вишківського металургійного заводу. Останнім, якщо я не помиляюсь, з’явився кілька місяців тому матеріал „Чи стане ЗМЗ Феніксом?”, в якому перспективи підприємства з подачі першого заступника голови Хустської РДА Юрія Бобра змальовувалися у рожевих тонах. А що ми маємо сьогодні в реальності у Вишкові? Добите до ручки підприємство, розбазарене і вивезене у вигляді металобрухту майно, величезні борги по зарплаті і перед усіма можливими фондами, проданий за символічну ціну прекрасний заводський гуртожиток. Список цих назавжди втрачених позицій колись унікального в Україні підприємства можна продовжити, їх не повернеш. Але ж не можна залишити безкарними людей, котрі цьому сприяли, котрі з місяця в місяць роками свідомо розвалювали ЗМЗ. Я, звичайно, не можу назвати їх усіх. Але людину, котра, на мій погляд, довершила розвал підприємства, назву. Це – перший заступник голови райдержадміністрації пан Бобер. Дехто може сказати, що й до його приходу у районну владу завод працював неритмічно і збитково. Так, це відповідає дійсності. Але ж Юрій Юрійович направо і наліво роздавав аванси і обіцянки, їздив нібито по справах відродження заводу у численні відрядження, витративши на них понад шість (!) тисяч гривень. А у результаті став гігантським постачальником брухту на металургійні підприємства східних областей України”.

Як бачите, автор не відкрив у своєму листі ніяких Америк. Він лише сконденсував у своєму творі негативну інформацію, що оповила нині Закарпатський металургійний завод. Що в ній правда, а що – ні? Аби відділити зерна від полови, я й виїхав у Вишково.

Пострадянська доля колишньої металургійної гордості Закарпаття і справді виглядає сумною. Надто у порівнянні із совковим періодом його історії, коли ще під назвою ртутного комбінату він „гримів” на весь Радянський Союз. Але, як кажуть, минулися криловські часи. Вже під завісу існування „великого і могутнього” підприємство було перепрофільоване із ртутної продукції на титано-магнієву. Однак і тут спостерігалися періоди процвітання. Почавши із 26 тонн продукції на честь XXVI з’їзду КПРС, підприємство наростило потужності до 1500 тонн титано-магнієвого порошку. Але розпався Союз, повільно і впевнено розривалися партнерські виробничі зв’язки. І, зрештою, Вишківський металургійний завод опинився біля розбитого сировинного корита: російський Березнеківський комбінат перестав постачати закарпатцям титанову губку, а в надрах самої України цих копалин практично не було. Почалися ходіння по постачальницьких муках, які трясли підприємством, наче під час виверження вулкану. Мінялися керівники заводу, власники і співвласники, спонсори і міністерства, а підприємство так і не зіп’ялося після нокауту розірванням зв’язків із Росією. Щоправда, після падінь траплялися й окремі злети. Так, після провалу у 2003-2004 роках спостерігався відчутний підйом у 2005 році. Тоді завдяки зусиллям райдержадміністрації і, ніде правди діти – особисто Юрія Бобра, вдалося домовитися через відповідне міністерство із Запорізьким титано-магнієвим комбінатом про своєчасне постачання сировини у погоджені строки. Внаслідок у 2005-му році Закарпатський металургійний завод виробив продукції на 19,7 млн. грн., що становило майже 40% обсягу промислового виробництва Хустщини. Але названий рік, мабуть, вже назавжди ввійде в історію підприємства як найбільш успішний у ХХІ столітті. Бо у 2006-му році завод вже, образно кажучи, впав на коліна: жодної тонни сировини підприємство за весь рік так і не одержало, не зважаючи на титанічні зусилля отримати, пробачте за каламбур, титанову губку. Перший заступник голови райдержадміністрації Юрій Бобер справді виїздив у відрядження з цієї проблеми, тільки не у „численні”, як сказано в листі, а всього двічі. І витрачено з цією метою, як я з’ясував у бухгалтерії РДА, не понад шість тисяч, а всього 1011 гривень. На жаль, його зусилля виявилися безрезультатними, хоча супроводжувалися протоколами про „благі” наміри та іншими офіційними домовленостями. З таким самим успіхом, тільки телефонними методами і особистими зв’язками, намагався зарадити справі і голова РДА В. Качур.

А події навколо ЗМЗ тим часом розвивалися поза їх волею і намірами. Фірма „Енергоресурс”, яка володіла 60% акцій заводу, у свою чергу збанкрутувала і цінні папери перейшли у користування нових власників у такому співвідношенні: „Кредобанк” (Львів) – 30%, бізнесмен Володимир Карпачов (Запоріжжя) – 30%, голландські структури – 26%. Решта відсотків цінних паперів знаходилася і знаходиться у користуванні сотень, якщо не тисяч дрібних акціонерів, які суттєво не впливають на політику „акул”, їх думка інколи навіть не береться до уваги. Отже, в ситуації, що склалася, доля ЗМЗ нині фактично знаходиться в руках двох співвласників – „Кредобанку” і Володимира Карпачова. З одного боку це добре, позаяк менша кількість керівників завжди створює більші можливості для домовленості та компромісу. З іншого боку – це погано, позаяк саме ці конкретні співвласники ніяк не можуть домовитися щодо оцінки сучасного стану і подальших перспектив розвитку ЗМЗ. На даному етапі вони досягли лише єдиного компромісу щодо потужностей заводу, які вже нині не використовуються і стовідсотково не використовуватимуться у майбутньому. У перекладі на нормальну мову це означає, що „Кредобанк” і Володимир Карпачов домовилися позбутися непотрібних площ, машин і механізмів. Внаслідок „під ніж” пішли мазутна котельня, збудована ще в 90-ті роки, бетонний вузол такого ж віку і автозаправка. Слідом за ними на металобрухт перетворилися списані верстати й автомашини, порошкові бочки, що не можуть бути використаними як вторинна тара, та інший непотріб. Одним словом, чутки про те, що завод ріжуть на частини і відправляють на переплавку, частково підтвердилися. Але це аж ніяк не означає, що підприємство „зарізали” до летального фіналу. Ще раз повторюю для невігласів: ЗМЗ позбувся виробничого непотребу, але його основні потужності збереглись. Як запевнив мене головний інженер підприємства Рудольф Довжан, завод при наявності сировини готовий хоч завтра почати випуск титано-магнієвих порошків.

З такої оптимістичної заяви провідного спеціаліста почалася наша з ним розмова. Але в її ході від оптимізму головного інженера залишалося все менше і менше змісту. Справа в тому, що завод справді готовий хоч завтра розпочати випуск звичайної, традиційної, продукції. Але саме тут, як кажуть, і собаку зарито: титано-магнієві порошки нині користуються на європейському і світовому ринках дуже низьким попитом. Про це красномовно свідчить той факт, що на складах співвласника заводу Володимира Карпачова у Запоріжжі ще з минулих років накопичилося понад 80 тонн цієї продукції. Продати її комусь нині без відчутних фінансових втрат практично неможливо, адже ціну за неї нині дають просто сміховинну. Посудіть самі, якщо, наприклад, на початку минулого року кілограм порошку коштував до 20 доларів, то нині його вартість впала до 8 доларів. Мене можуть спитати: чому ж тоді пан Карпачов не реалізував титано-магнієвий порошок на початку минулого року? Моє припущення, що претендує на дев’яностопроцентну вірогідність, таке: шановний співвласник ЗМЗ просто втратив відчуття кон’юнктури. Але якщо я навіть і помиляюся, то металургійному заводу від цього не легше: він уже понад півтора року як зупинився.

Однак це не означає, що зупинилися у своєму рості борги підприємства. Вони збільшуються неухильно і по зарплаті, і по енергоносіях, і по відрахуваннях в різноманітні фонди. Частково вони були покриті за рахунок продажу вже згаданого виробничого непотребу. А що далі? Майбутнє підприємства покрите суцільним туманом невизначеності. Щоправда, буквально у поточному місяці він почав розвіюватись: Хустська міськрайонна податкова інспекція подала до господарського суду відповідні документи про початок процедури банкрутства металургійного заводу. Добре це чи погано? Відповідь на це запитання ми одержимо після відповідного вироку Феміди. У будь-якому разі господарський суд 10 липня прийняв справу про банкрутство ЗМЗ до розгляду. Більше того, завод уже має свого арбітражного керуючого в особі пана Андрія Ракушинця. Він має підготувати фінансово-економічні розрахунки сучасного етапу підприємства і його подальшої перспективи. На 1 серпня 2007 року призначено перше підготовче засідання господарського суду, від якого залежатимуть пріоритети розгляду справи. Але зараз про це можна лише гадати на кавовій гущі. Істотним і незаперечним на даному етапі є лише той факт, що ЗМЗ знаходиться у глибокій кризі, ба, навіть у стагнації. Про це, крім наведених вище фактів, свідчить та обставина, що підприємству вже довелося продати приватним особам гуртожиток на 75 місць і фундамент 24-квартирного будинку. Але у порівнянні з боргом заводу, який сягає 4 млн. грн., виручені від продажу названих об’єктів кошти є краплиною в морі.

Що ж у підсумку можна сказати про підприємство, яке має гучну славу у минулому і туманну перспективу у майбутньому? Тільки те, що місцева влада не завжди знаходила оптимальні підходи до вирішення поточних проблем заводу. Ну, а про центральну владу й говорити годі. Вона взагалі кинула підприємство, котре колись котувалося на європейському ринку, напризволяще. А звідси і всі його біди, котрі дають мені підстави прогнозувати, що ЗМЗ не уподобиться міфічному птаху Феніксу, котрий відродився з попелу.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати