Про весну

* * *

Коти, це темні інфернальні істоти,

що своїми чварами, лементом  і лайкою

не дають по ночах спати.

Вони захопили альтанку в саду,

нахабно бешектують, влаштовують оргії,

не помічаючи мого існування.

Над альтанкою здіймається

густий аромат котячої присутності,

замішаний на феромонах та інших сигналах,

що так добре читають члени котячої громади.

Від їхнього джазу

хочеться кудись іти,

пити горілку,

заглядати у чужі вікна,

ламати оберемки бузку у сусідських садах,

дивитись  на місяць, відкривши по-дебільному рот,

замість того,

щоб так солодко спати у власному ліжку,

що краплина з куточка вуст

зависла б напівдорозі до подушки.

Особливо дістає дитячий плач,

який вони так майстерно імітують.

Лежиш під ковдрою і силоміць утримуєш себе,

щоб не встати і усиновити покинуту дитину.

Боротьба з ними має мати рішучий,

цілеспрямований характер,

вестися безперервно,

всіма силами і приданими підручними засобами,

до повної, безкомпромісної перемоги.

            Прохання, дипломатичний арсенал

не дає результату,

і мій військовий план - перерізати демаркаційну лінію,

зруйнувати їх  засоби комунікації.

Для цього потрібно кілька пляшок пива.

Це грізна, ефективна зброя.

Коли відливаєш кінцевий продукт обміну речовин,

точно попадаючи на опорні точки, помічені котами,

зона відчуження твоєї території   розмивається,

змішуючись з запахом

нарцисів, гіацинтів, і громадського туалету.

Тугий струмінь вимальовує навколо альтанки візерунок,

можна навіть прочитати:

“Постороннім вхід строго заборонено!”

Зрозумівши,

з яким сильним самцем вони мають справу,

що моя велич, чоловіча потенція та інтелект

набагато перевищують їхній,

ворог  панікує, і деморалізований,

має  хутко покинути свої позиції і втекти за межі саду.

І ось, я лежу у темряві,

підібгавши ноги і прислухаюсь до кошачого концерту.

Незважаючи на мою

атаку, 

хитрість, витривалість,

вони продовжують знущатись над мною,

ніби нічого не відбулось. 

У мене гострий приступ комплексу меншовартості,

і тема звичайна -

я програв  цю війну,

як та інші побоїща,

на зарослих бур'яном полях діяльності.

* * *

У місті містично, незвично,

починається вечір.

Вже весна,

сутінки

засипають асфальт 

цвіркунами секунд,

що  згоріли у денній топці життя.

Під їх чорними тільцями

щезають дерева, будинки,

а зазвичай вечір просто заливає і гасить

навколишній всесвіт темними водами.

Два пса на тротуарі

склеїлись і стали одним цілим.

Один дивиться на захід,

другий на схід.

Один пес рудий,

другий сірий, з білими плямами.

У місці,

де одна стать переходить у другу,

зароджується нове життя.

Та от вони почали гратись,

і перемішувати залишки світла і тіні.

Ще мить

і ніч вкриє усіх з головою.

* * *

,

Сніг тане у кінці лютого.

Усі залишки людської життєдіяльності оголюються,

і величезна кількість сміття

підсихає під теплим вітерцем.

Але можна

споглядати місця гарні і затишні,

милуватись, як вправно вставлені

тіні

в проміжки домів, дахів, огорож

і як старанно вони підпирають

людські постаті.

Трохи дратує величезна кількість людей на вулиці,

але на вітринах магазинів так багато товарів,

необхідних для життя,

і конче потібно,

заради соціальної та природньої гармонії,

щоб на одну одиницю товару

припадав бодай один покупець.

У суцільному натовпі нервує і те,

що кожна його одиниця

має ідею і ціль,

до якої вона рухається,

і це нерозгадана таємниця для сусідньої одиниці,

якої майже торкається ліктем.

Хочеться стати схожим на них і

у захваті плисти разом з натовпом,

але не можеш створити вигадану ціль

і штучну ідею.

Тебе одразу ж викриють

і відчуєш сором і ніяковість,

яку почувають шпигуни і секретні агенти,

що мають завдання вгніздитись

у навколишнє середовище.

На відміну від бурхливої вулиці,

в скляній мушлі кафе,

що біля крамниці сувенірів,

сидить самотня жінка

і демонструє майстерність у володінні

предметами першої життєвої необхідності.

Вона вправно жонглює

люстерком, коробочкою пудри,

духами, тінями для вій,

паперовими серветками,

чашечкою кави, цукром, запальничкою,

цигаркою.

І от,

з окресленого яскраво-червоним

ротового отвору

з'являється дим,

і по його антропоморфній формі видно,

що це якась духовна субстанція.

Жінка активно демонструє, що

досягла високого ступеня фемінізму,

і яке мале значення має для неї

клаптик  оголеної плоті,

між кінцем її спідниці та верхньою частиною чобіт.

* * *

Нічні ліхтарі

докірливо хитають головами

вслід безпритульному фалосу,

що  вештається

у ситному, весняному лоні вулиць.

Крізь вітрини кав'ярень

у ніч витікає таємниче світло.

Двері їх відкриті і гостинно заходиш

по світловій доріжці.

Коли замовляєш 50 грам,

твоє обличчя криво віддзеркалюється

разом з пляшками

мартіні, текіли, горілки, віскі,

і потилицею бармена у вітрині бару.

Тебе оточують стильно,

у брендовий одяг вбрані люди,

з модними зачісками, вільними манерами

і як бісить, коли з ночі заходять,

галасливо товчуться, погано вдягнені,

негарні люди,

у розтягнутих светрах, з обвислими задами,

пузирями на колінах, зігнутими плечима.

Від споглядання цих потвор

хочеться помити руки

і у вбиральні бачиш ганебні ознаки популярності

цього приміщення.

У дзеркалі відображується  сіре обличчя

з мішками під очима

і непевною посмішкою,

з якою не маєш ніякого внутрішнього зв'язку.

І тоді згадуєш, що ще вдень посміхнувся

одному спогаду,

а посмішка так і залишилась на обличчі,

бо шкіра та м'язи, вже не такі еластичні,

і  їх розпинає

перехрестя зморшок.

І тоді масажним жестом стираєш посмішку,

і вимкнувши водопровідний кран,

витираєш руки піпіфаксом.

Теги: весна

3 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати