І знову про вишивку...

Цьогоріч на фестивалі мінеральної води, який традиційно проводиться поблизу Поляни, було представлено неймовірно багато вишивок. Як новітніх, які для нас вже вишивають китайці, так і справжніх старовинних, витягнутих з бабусиних скринь. Звісно ж, годилося все це познімкувати, що я й зробила. Нині пропоную подивитися на те розмаїття чудового шиття, до якого додаю невеличкий уривок з повісті, над якою зараз працюю.

І знову про вишивку...

 Моя баба Єва до останнього дня вишивала килими "хрестиком" чи "ялинкою" на грубезній мішковині яскраво фарбованими вовняними нитками. На ядучо-зеленому чи блакитному тлі бузкові ромби, всередині яких рожеві або жовто-гарячі квіти. Ці прикраси для стін вона творила протягом кількох років для усіх своїх дев"яти дітей, намагалася встигнути залишити про себе рукотворну пам"ятку ще й онукам, яких у неї набралося до півсотні.
Килимки нам видавалися несмаком через кричущі відтінки узору і широкі стібки, які баба робила "циганською" голкою, заправленою тьопаними зі старих светрів нитками. Ми дякували бабі за подарунок, та ховали його до шаф, бо, виглядало, що зі стін ці килими волатимуть до приглушеної кольорової гами сучасних інтер"єрів наших осель.
Нині мені відома цінність того шиття. То був бабин життєпис – "Чорний квадрат" по-верховинськи.
В моє дитинство ще вмістилося трохи того часу, коли підсліпуватими зимовими днями, що незмигно переходили в довгі невидющі вечори, посеред хижі шурхотіли дерев"яні кросна, на яких баба снувала волохаті джерьги та тонкі барвисто-смугасті покрівці. І то був просвіток за дві години до півночі. На лавці під піччю сиділа молода, щойно пошлюблена тітка й пряла нитки зі скубаної та вибіленої спочатку в лузі з попелу, а потім у студеному зворі вовни. Вона натискала на вичовгану, аж увігнуту педальку, підтримуючи рух дерев"яного колеса: дж-дж-дж-дж... Рівно накручувалася нитка на куделю. На тітчиних пучках робилися жолобки від її невпинного бігу. Біла нитка зроджувалася швидким чистим струмком, її плин був би непомітним, якби не збільшувався кокон прядива в другій тітчиній руці.
І, здається, завжди на стіні висів у грубій дерев"яній рамі зимовий пейзаж з оленем. Та лише недавно я довідалася, що то учнівська ще робота мого двоюрідного дядька, який став професійним художником. Оцей пейзаж був таким дивним у старій бабиній хаті на фоні аскетичного побуту, де не було жодної зайвої речі, де якесь оздоблення могло мати місце лише в кутку з образами. Ікони були темними, їхні оклади – з жовтої чи білої жерсті або фольги. Здавалося, наче боги й святі поховалися за завісою якоїсь сцени, не хотіли на неї виходити, і лишень спокушали глядачів своїм ні до чого не прив"язаним обрамленням. Ті образи нагадували більма незрячих. Картина ж з оленем була щедрішою до дитячої цікавості. Вона голубила очі блакитним снігом, бузковими ялинками і смішила дурнуватим оленем, який стояв посеред кучугур із задертим догори розкритим писком.
У верховинців для прикрашання побуту знаходився час хіба взимку, коли хуртовина за ніч нагортала кучугуру снігу під вхідними дверима, коли з удосвіта гугнів у печі ненажерливий вогонь, якому з дроварні треба було носити й носити смерекові полінця цілісінький день. Вітер шарпав під дранковою стріхою бантину-грядку – "гей-руп". Двійко щойно нащаджених ягняток лежали на оберемку сіна біля печі. Гойдалася ялинка, прикріплена до сволока, з поодинокими прикрасами – дрібними зморшкуватими яблучками та загорнутими в фольгу горішками чи кусниками цукру, якими ніколи не пригощали дітвору – вони з року в рік витягалися зсередини бамбету, і було таке відчуття, що свято заховане там ще з часів Марії-Терезії. Пахло праженим бобом і вимитою підлогою, яка до зеленавої жовтизни була надраяна, наче мастикою, розпареним чатинням.
Коли баба йшла до церкви, можна було зазирнути в таємничий морок комори, де на дерев"яних жердинах та чопах висіло цуря – переважно святкова одежа, бо ж буденна носилася й зношувалося, їй ніколи було відлежуватися на бантинах. Справжня краса була схована в сухій подерев"янілій темряві. Усе, що там висіло, передавалося в спадок від баби до дочки й онуки. Старовина речей була суворою, жовтуватою, пошерхлою. І тільки вишивки яскравіли у темряві та теплом пахло від овечих гунь.

 

 

 

Ірина Мадрига (Андрійчук), Закарпаття онлайн.Блоги
06 березня 2011р.

Теги: вишивка, кросна, шиття

Коментування вимкнено автором публікації.

Дещо про місцеву літературну критику
/ 8И снова об уникальности русинского языка
/ 4Звіт про пригоди Кота Босоніж
/ 4Розмова з Миколою Боярчуком. Про головне
/ 2До нас їде Боярчук...
/ 4Художник Іштван Гичко. Дотик до власної сутності
/ 4Вибори. Відеоспостереження в натурі
/ 4Олександр Кеменяш. Свій не з чужими
/ 4Під напругою
/ 4Як Божа Кульбабка день Сваляви відзначила, або Надувні кульки замість ремонту
/ 4Експонати «Лужанської долини» поєднує культура спілкування
/ 4Віктор Тереля: «Таємниця світу захована в самій людині»
/ 12Свалява. Знову наруга над пам’ятником Гуці-Венеліну
/ 19Про спраглого свалявського мера та ціну на воду
/ 4Талант художника – це хист мати терпіння
/ 10Новоселиця як ментальність
/ 4Дизайн по-свалявськи
/ 3Художниця з Тули - про Україну
Не все гаразд із "силою життя". Бракне мінеральної води?
Запрошую на сайт
Фольклорний колектив «Верховинка» відзначив ювілей виданням книжки
Дві книжки, про які варто знати
/ 3Про розмарію Петра Скунця
/ 3Микола Холодний і Тереза з Голубиного
Як стати солдатом Чонків
» Всі записи