Закарпаття онлайн » Блоги » Василь Кузан

Це ж треба так не любити…

Це ж треба так не любити свою історію, не поважати самих себе, нехтувати елементарними нормами естетики, дизайну, щоб робити те, що робимо ми. Робимо всі, незалежно від статусу, положення, посади, віку, статі, незалежно від тих декларацій, які виголошуємо на кожному кроці, намагаючись бути кращими, ніж ми є насправді.

Мова йде не про сьогодення, не про якусь конкретну ситуацію у житті нашого суспільства, а взагалі, про нашу сутність, про елементи трансформованої ментальності, про аморальність свідомості та виховання нового покоління на сумнівних цінностях. Це у нас уже традиція. Переписувати історію, перебудовувати пам'ятки, переставляти акценти... Вибачте, але у цей гарячий передвиборний час я не про політику. Я про середовище, у якому живемо, яке створюємо, будуємо не тільки собі, але і дітям, і онукам.

Один мій добрий знайомий, колишній голова великого колгоспу розповідав як він у радянські часи керував будівництвом клубу у селі. Партія поставила завдання, він з бригадиром та прорабом знайшли місце, обтягнули мотузками прямокутник і до справи – копати фундамент. Через два тижні, коли робота вже ішла п'ятирічними семимильними кроками, підійшов до будівельників сільський інтелігент і питає: "А що це ви будуєте?" - "Клуб" - "А де буде сцена?" - "Сцена? А вона мусить бути?" - "Так." - "Нема проблем. Скільки метрів добавити? Вісім? Десять?" Голова колгоспу тут же відміряв кроками приблизну відстань і дав команду копати більший фундамент, під клуб із сценою. Аж тут, ще через якийсь час, приїхав у село секретар райкому. Він оглянув будівництво і запропонував ще більше видовжити майбутню будівлю. Адже треба і фойє якесь мати, і касу, і бібліотеку... Таким чином клуб перетворився на сучасний, як на ті часи, будинок культури. За сорок років він трохи постарів, але не в тому справа.

Справа в тому, що ми жили і продовжуємо жити за принципом того голови колгоспу. Треба змінити – змінимо, треба добавити – добавимо, треба добудувати – добудуємо... Але ж як? Жодних планів, жодних уявлень про кінцевий результат роботи, жодної прив'язки до конкретної території. Візьмімо, для прикладу, скверик у центрі села Довге, що на Іршавщині. Був колись там єдиний пам'ятник борцям за свободу – Куруцам, найстаріший пам'ятник на території району та, певно, один із не багатьох у області. Прийшли комуністи – поставили поруч величезного радянського воїна та стелу, щоб увіковічнити, звичайно. І відтінити. Адже свобода, навіть на старому пам'ятникові, муляла очі червоним комісарам. В роки незалежності тут же побудували каплицю примирення. Потім поставили (боком до доріжки) хрест борцям за волю України. Воно то все добре, ідеї чудові, кожна окрема справа гідна похвали. Але як вони всі прив'язані до скверика? А ніяк! Комплексу не вийшло. І скверик уже не скверик, а Бог знає що. За влучним висловом одного із патріотів села, це – склад. Склад пам'ятників.

Я спеціально акцентую увагу на рідному селі. Але таких прикладів сотні. Чи не кожне село будує каплицю? А де? Де знайшли вільне місце? А церкви? Де їх ставлять? Інколи дивуєшся, як це можна будувати церкву – духовну споруду без простору довкола неї, затиснутою між будинків і дерев, повернутою до дороги не фасадом а... І не заперечуйте, бо це справа не тільки вірників, це справа всіх жителів, бо всі хочуть, кожен із нас прагне жити у гармонійному просторі, а не у пристосованому приміщенні.

А ще тепер пішла мода перекривати храми, міняти хрести на банях... Стояв хрест сто років, іще стільки ж простояв би. А тепер... Тепер треба стерти із візуальної пам'яті народу той факт, що церква була не тієї конфесії? Чи я не правий? Стерти можна, але не все. Адже є архітектура зі своїми законами, є стилі із перевіреними канонами, яких старі майстри, на відміну від сучасних, дотримувалися. І той, хто хоч трішечки на цьому розуміється, того не обдуриш нічим, ніякими зовнішніми підробками.

Сумно... Але, на щастя, не все так сумно і не все так безнадійно і сіро. Є села, які прагнуть гармонії з природою у всьому, є люди, які люблять і бережуть свою історію, бо знають, що минуле нерозривне з майбутнім і є передумовою того, що це майбутнє справді колись прийде. Я хочу навести тут теж тільки один приклад. Напередодні фестивалю мистецтв імені Адальберта Ерделі гріх не завітати в унікальне село Загаття, на батьківщину великого художника. Тут теж планують поставити пам'ятник, але планують! Планують, обговорюють, презентують проект на фестивалі, збирають всіх відомих земляків, художників, архітекторів, дизайнерів, спеціалістів із області та столиці щоб не помилитися і прийняти єдине правильне рішення. 19 вересня там презентуватимуть ще кілька цікавих мистецьких проектів, але мова тепер не про них. Мова про нас. Якщо ми будемо підходити до формування життєвого простору так, як у Загатті – матимемо майбутнє. А якщо так, як у колгоспі – ніколи не виліземо із того сміття, яке вже сиплеться нам на голови. Образно кажучи.

Василь Кузан, Закарпаття онлайн.Блоги
15 вересня 2010р.

Теги:

Share Ділитись Home На головну Add to favourites Додати в закладки Print version Версія для друку Send Переслати

Додати коментар

Коментарі

777 2013-08-18 / 15:56:06
Кузя+Устич=ДЕРИБАН бюджетних коштів!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

Віктор Палош 2010-09-18 / 12:30:00
"священикам на Київщині знову, схоже, суворо вказано на необхідність проповідувати по селах і містечках лише російською мовою, утверджуючи ідею "Руского міра" - авторитетно заявляю - НАКЛЕП!!!

KK 2010-09-17 / 17:07:00
Та ж справді 'Справа самої громади вірішувати якою будуе їхня церква' І справді, як Христос вчив, чи не більш важне те що буває в нутрі тієї церкви, а не як вона складжена зовнішнйо? Але, що мене справді турбує є внутрішна політика московського патріархату де 'священикам на Київщині знову, схоже, суворо вказано на необхідність проповідувати по селах і містечках лише російською мовою, утверджуючи ідею "Руского міра".' Щось тут прихильники цйого обряду не реагують на ці 'нові' реалілі їхнйої конфесії?

Віктор Палош 2010-09-17 / 14:10:00
Справа самої громади вірішувати якою будуе їхня церква. І те, що біля церков деколи неестетично - справа міської чи сільської управи!
Щод українського барокко, то його більше в УПЦ МП, а притаманність шатру, тільки прикрашає, як і візантійська архітектура, православний колорит.
Цікаво жчому ті, хто так не любить "московські" хрести і архітектуру (доречі наведена теорії про них навіть не витримують елементарної критики), підкоряються "партіарху",який носить куколь (головний убор) Мокви, а не Петра Могили?
Чому зараз греко-католики теж будують храми з такими хрестами і у такій архітектурі (подивіться тільки Мукачівський собор всередині)?

ІВАН 2010-09-17 / 09:13:00
У В. Бичкові громада УПЦ Київського патріархату побудувала невелику церкву у стилі Українського бароко. Церква - як лялечка, як чудо. Надзвичайно гарно, надзвичайно органічно вписується у пейзаж. Вочевидь, кожному народу ментально належить і прихильність до якихось стилів. Адже російський тип - є гармонійним у Ростові Валикому. Там це дійсно прекрасно. Який несмак - російський за типом собор Д. Сидора в Ужгороді (не кажучи вже захаращеність території навколо різними шопами - в обидвох значеннях - закатерпатському діалектному та англійському). Це ж жах! Але ще більший жах викликає, коли на столітні готичні церкви, будовані греко-католиками мостять московські бані, а хрест міняють на золотоординський (косу перекладину, а насправді півмісяць змусили приміщувати на хрест московитян мусульманські хани, а греків потім турецькі султани)

KK 2010-09-16 / 18:21:00
Не тим хто дбає про збережання чистоти у своєму релігійному обряді можна накидати порожні наклики 'Хворий націоналізм' Тільки людина цілком сліпа не розуміюе що східна, тобто українська православна архітектурна культура збудоована на 'візантійських' основах з елементами західнйого барокко. Ці стилі були позичені і перетворювалися у чисто українському стилі яка була завершена в 18-ому столітті і була знанна як 'українське борокко' або ще часто знанно як 'мазепенське борокко'. Коли дивитися на всі чудові храми в Києві то більшїсть із них відзерклюють цей чисто український стиль. Я на 100% згідний із Сорриєм, що церкви на подобі тих що знайдені в росії із їхніми більш азіятськими викрутасами , не повині мати місця серед українського суспілства. Біда що ці церкви не тільки ображують око прохажана, але ще гірше ці церкви справді грають місіонерську ролю на україні для того щоби поширувати російський вплив на україні, 'русского мира'.

Читайте зараз в УП: 'Вбити Мову': 'Зусиллями патріарха Кірілла і його "п'ятої колони" в Україні напріч згорнуто "українізаційні тенденції", які позначилися були останніми роками в УПЦ МП: священикам на Київщині знову, схоже, суворо вказано на необхідність проповідувати по селах і містечках лише російською мовою, утверджуючи ідею "Руского міра".


Василь Кузан 2010-09-16 / 17:30:00
Шановні. Тема церков виникла побіжно, і то більше вже в коментарях, а не в самому тексті. Видно, ця тема наболіла і про неї думає багато наших земляків. Вона турбує багатьох, але ніхто не наважується заговорити першим, бо існує певне табу. Взагалі, якщо громада будує церкву, то хай будує таку і так, яке уявлення має про естетику, духовність, гармонію. Будувати треба, будувати, а не руйнувати. Але не будь-де і не будь-як. У селі Осій побудували магазин перед самим клубом, а церковна огорожа врізалася в його стіни з обох боків. Яка різниця, в принципі, чий це будинок і чия огорожа, якої конфесії чи парафії? Центр села спаскуджено! І все. Крапка.

Денис 2010-09-16 / 15:55:00
… ці історії нагадують торжество атеїзму на Закарпатті 50-х років – тоді в с.Імстичево на монастирській церкві Архистратига Михаїла встановили …зірку!!!! А ще згадують старожили, що люди, які скидали ті хрести, повмирали неприродною смертю в страшних муках…

2010-09-16 / 15:00:00
2виктор палош
Уважаемый, вы о чем? Кто и когда спрашивал у паствы какой им храм нравится? Католическая церковь довольно таки резко ушла от канонов и в последнее время строит очень оригинальные, современные церквушки, без уклона к гигантомании и украшательству, повернутые "лицом" не только к Богу, но и человеку.

Віктор Палош 2010-09-16 / 11:11:00
Сорри пане, Ви би хоч Бога побоялись, чи Вим в нього не вірете, щоб такий наклеп писати, що православні храми, хай і в російсьому архітектурному вигляді, хай і в грузинському, і в сербському, свідчать про "присутність" тієї держави! Прийдіть в любий храм православний, та й запитайте гормаду (Українців) який архітектурний стиль їм краще для молитви і тоді знайдете відповідь, чому Покровська і Ракошино не залишились одними на Закарпатті!

Віктор Палош 2010-09-16 / 10:57:00
Будівництво православного храму вимагає канонами його розташування вівтарем на Схід. Тому, проблема не громади, що вони змушені деколи будувати храми фасадом... Проблема місцевого самоврядування, яке такі ділянки (і тільки такі( пропонує.

Віктор Палош 2010-09-16 / 10:53:00
Василь Васильович! Радий Вас тут бачити. Але не можу, хоч і з старим знайомим, погодитись, з Вашим твердженням "архітектура зі своїми законами, є стилі із перевіреними канонами, яких старі майстри, на відміну від сучасних, дотримувалися". Якраз ніяких канонів і стилей - суто католицька, західна насильницька пропаганда. Підніміть архіви, як будували католики нам храми...

Віктор Палош 2010-09-16 / 10:48:00
Чомусь ніхто не вбачає у наших предках проявів антинаціоналізму за те, що вони будували кам"яні храми не в стилі дерев"яних. Дерев"яна архітектура Закарпаття є шатровою, як не дивно, такою ж, як в Росії. А от барокко католицького Заходу непритаманне було, справді, нам. І чому тоді побудова сьогоднішніх храмів у стилі шатру викликає таку реакцію? Хворий націоналізм. У візантійському стилі можна? Так якраз він схожий з мусульманськими мечетями!!!

журналіст 2010-09-16 / 02:16:00
Ні у районах. ні в Ужгороді у нас немає головних архітекторів. котрі би прийшли на цю роботу не заради бабла. а за велінням душі. Яка влада. такі і головні архітектори. Немає патріотизму взагалі. Немає інтелігенції як такої. Бабло перемагає добро. Тому і маємо те, що маємо. Тобто, повну херню

сорри 2010-09-16 / 01:00:00
Стиль російських православних церков частково і зумовлений тісним переплетінням російської і татарської культур у середні віки, коли татарська мова навіть побутувала у Москві на рівні з російською. Московський кремль - це чисто татарська архітектура.

Ви праві і в тому, що російськоправославні "цибульки" не з'являються у нас випадково: це цілеспрямувана політика протискування російської присутності на наших теренах Російською державою через структури РПЦ. І якщо ще недавно власне символів російської присутності на Закарпатті було небагато - зокрема суто білоемігрантські церковці на Православній набережній в Ужгороді та у Ракошині - то тепер у цьому плані маємо справу зі справжньою візуально-ментальною навалою...

Прошу вибачення у пана Кузана за оффтоп - відштовхнувшись від запропонованої ним теми я трохи захопився. Але, зрештою, це і питання того ж несмаку і тотальної байдужості...

саддам 2010-09-15 / 23:34:00
2сорри
Мне новые православные церкви все больше напоминают мечети:) Я более чем уверен, современная архитектура не являэтся самодеятельностью, а сооответствует стандартам утвержденым высокими церковными чинами. Да и старые просто так не строились, правила похоже были всегда.

сорри 2010-09-15 / 21:23:00
З плином часу ми стали цивілізованіші (в плані цивілізації як матеріальної культури), освіченіші, але менш культурні. Колись на Західній Україні (і нашому Закарпатті зокрема) майстри, що споруджували церкви, мали природне відчуття міри і гармонії. І тому наші дерев'яні церковці так природно дивляться в довколишньому просторі.

Ви бачили, що будують тепер? Ви бачили дебілкуватий блиск "золотих" куполів цих церковних новобудов? А крикливе різнобарв'я внутрішнього інтер'єру?

Я вже не говорю про засилля чужорідних для карпатського простору і менталітету "цибуль" на церквах Російської православної церкви.

Дешевизна, несмак і засилля найдешевших взірців чужорідних культур.

Тоді як своє і справжнє - нищиться, пропадає, гине...

саддам 2010-09-15 / 17:36:00
Гипотетический памятник не станет лучше от того, что толпа начнет обсуждать где и как его поставить. В Париже никто никогда не спрашивал у жителей, что и где строить, а ведь красиво получилось! Как вы думаете, почему? Во первых был хозяин, в прямом смысле слова, во вторых были СПЕЦИАЛИСТЫ, настоящие, не чьи-то сыночки и доченьки с липовыми дипломами.