Що я думаю про політичну ситуацію в Іршавському районі?

Думок, одразу скажу, багато.

Те, що так довго не призначають голову адміністрації, а від нього таки багато залежить, хоча у питанні про адміністрації я повністю підтримую Віктора Балогу, який пропонує ліквідувати взагалі цей інститут влади, призвело до певного розхолодження і розчарування у рядах революціонерів. Змін ніяких у районі нема і вимагати їх нема від кого – старої влади нема, ПР розпустили, а її члени швиденько перефарбовуються і міняють шапки. До речі, те, що Янукович колись крав шапки у цьому контексті звучить багатозначно.

Мітинги і ВІЧЕ перестали збиратися, Народна рада та Координаційна рада якщо і працюють, то інформації про їхню діяльність ніде нема, а про результати годі і говорити. Новий голова райради Савко І.І. ще нічого не зробив – критикувати його нема за що. Заступник голови райради Добромільський П.П. написав заяву на звільнення. Формування команди нового голови адміністрації Свічкаря застряло десь на вищих рівнях влади. Голова обласної адміністрації, здається, розгублений і не впевнений у власних можливостях – з усіх сторін його дістають, а він робить одні і ті самі помилки – призначає на посади осіб, яким громада не довіряє. У деяких районах протести вийшли на рівень перекриття траси, бо інакше людей не чують. У нашому районі люди теж горді – Майдан організувати чи перекрити дорогу у Довгому можуть. Може саме через це і не призначають голову у нас? Чи це комусь вигідно? Якщо так, то кому? А загальна справа страждає…

Партії, після столичних змін та маленьких перемог, розбіглися по своїх комірках. Найпотужніші політичні сили в районі це ВО «Свобода» та партія Єдиний Центр активно взялися за підготовку до виборів. Обидві формують свою Самооборону і успішно працюють на рейтинг у рейдах з міліцією, автомайданах та інших акціях. ВО «Батьківщина», яка у минулі роки розвалилася, намагається стати на ноги. Партія «Удар» тихо але дуже грамотно формує команду. Український Народний Рух, до якого належу і я (з 1989 року), вкотре ліг у реанімацію, висунувши свого кандидата на пост Президента України і, таким чином, працюючи на шкоду суспільному прогресу і розвитку національної держави, як, до речі, і недалекоглядні представники інших демократичних партій. Може прийшов час стати безпартійним?

Але що робити у цій ситуації безпартійним, тим, хто кричав на Майдані: «Геть політиків»? Тим, хто хоче конкретних змін у суспільстві, хто хоче жити достойно і по-європейськи цивілізовано? Що робити тим чесним людям, хто виходив на акції протесту у районі, області та Києві, хто ризикував своїм здоров’ям та життям, хто їхав у столицю на останні гроші, бо сподівався, що скинувши нечисть і знахабнілу банду Януковича та Партії Регіонів жити стане легше? Що робити усім тим, хто живе на зарплату 1300 гривень у місяць, а платити за комунальні послуги треба буде ще на 50% більше, хоча вони, ці платежі, і так забирали 70% зарплатні? Що робити усім нам, адже життя наше не стоїть на місці?

Частина революціонерів уже опустила руки, частина поїхала на заробітки до фашистсько-путінської Росії, частина почала чи продовжила вивчати можливості отримання угорського або словацького паспортів… На жаль, це правда.

Але є і такі люди, які свою революційну діяльність перенесли у віртуальний простір. Так останнім часом у fakebook з’явилося два цікаві інформаційні ресурси, які іноді доповнюють, а інколи протистоять одне одному. Мова йде про Irshava News (https://www.facebook.com/IrshavaNews?fref=ts) та Іршава Онлайн (https://www.facebook.com/irshava.varos). Колективи обох видань заявляють, що незалежні, відкриті для співпраці та поширюють тільки правду. Хоча на обох публікуються матеріали без підпису та під псевдонімами. Але це нормально і зрозуміти авторів та редакторів у нинішній ситуації можна. Перше видання засновано 3 лютого 2014 року і пов’язують його з іменами: Євгенія Шутка (редактор чи один із редакторів) та Станіслав Сухан (засновник). Підстави для озвучення імені засновника базуються на тому, що колишнього голову райради у виданні жодного разу не критикували. Я не беруся ні стверджувати, ні заперечувати цього факту, просто озвучую тут те, про що говорять в Іршаві та пишуть у мережі. Критикують це видання часто за те, що вони подають неперевірену інформацію, інколи допускають помилки граматичні та стилістичні, поєднують в одному матеріалі непоєднувані речі – про це і я говорив кілька разів ще раніше. Прослідковується і видалення незручних коментарів та посилань на критичні матеріали інших ЗМІ щодо сторінки та наближених до неї людей. Плюси видання теж має – інформація з різних ресурсів та своя про район та місто концентрується в одному місці. Це дуже зручно для читача.

Щодо Іршави Онлайн, то це більш скандальний ресурс, який створено лише 1 квітня 2014 року (певно почуття гумору у засновників зашкалює), але підписників має майже стільки, як і згаданий вище сайт. Сказати про нього можна набагато менше, бо матеріалів ще замало, і набагато більше, бо ці матеріали скандальні. І засновник, і редактори (можна зрозуміти із публікацій, що їх кілька) залишаються невідомими. Офіційно це пояснюють тим, що колектив редакції тільки формується. Але люди у нас думаючі, тому висувають свої версії. Кажуть, що засновником є Петро Добромільський або Петро Станко. Серед причетних до редколегії називають мене, Йосипа Маланку, Дениса Добру, Михайла Ісака, Юрія Мельника, Михайла Ловгу, Василя Ловску, Святослава Симканинця, Валерія Шандру, Юрія Фельцана, Петра Шинкаря, Івана Кузана, Івана Пилипа, Наталію Шандра, Тетяну Грицищук, та ще кілька прізвищ – у кожного свої варіанти. Мушу сказати, що якби цих усіх людей удалося зібрати у одному виданні, то це було б краще видання Європи.

Щодо засновника, то… Добромільський не може бути, бо на сторінці є посилання на матеріали проти нього, а їх не видаляють. До речі, тут коментарі взагалі не видаляють. Станко? Його і справді тут не критикують… Але і не піарять. Він є одним із засновників об’єднання «Майдан». Але для чого це йому? Явного інтересу не спостерігається. Питання залишається відкритим. А редколегія? Тут нехай кожен говорить за себе. Я, наприклад, знаю всіх на фото під матеріалом «Люстрація по Іршавськи». І та чорнявка точно не з Чорного Потоку, і займає посаду солідну, і ім’я має, і все це я знаю. Але… Я б ці фото не публікував, бо у компанії людина має бути така як усі, гуляти і відриватися на повну, не оглядаючись на те, хто і що скаже. Якщо хлопці з дівчатами розслабилися – на здоров’я! Молодці! На те і свято!!! А те, що на сайті під псевдонімами публікують матеріали? Для письменника це нормально. Я б волів говорити про суть сказаного і написаного, а не про те, хто його написав. Бо коли починають виясняти хто то написав, а про порушену проблему не говорять – це для мене підозріло. Хочуть або помститися за правду, або знайти компромат на автора. Багато з опублікованого тут мені подобається, але зауваження такі самі, чи майже такі самі, як і до попереднього видання. Допущені помилки та нетактовності, порушення авторського права… До речі, обидва сайти використовують мою фотографію із сакурою та мостом…

Ще хочеться окремо сказати про коментарі та коментаторів. Один із дописувачів  Irshava News, що виступає під псевдонімом Михайло Іршавський, звертається у одному з коментарів на Іршава Онлайн до колишнього директора будинку культури Василя Васильовича, який «уже раз профітькав свою посаду». Треба розуміти, що мова йде про В.В.Філеша, який пішов на пенсію. Але він не є дописувачем ресурсу і не міг «добре там замаститися». Крім того він «на сесії не просив собі посаду». На Іршава Онлайн я опублікував свою статтю про свого друга, покійного Івана Регу. Отже, зі слів Михайла, «замастився» я. Цікава філософія. Хіба сказати добре слово про друга і підписатися своїм прізвищем то означає «замаститися»? До речі, я з власної ініціативи написав заяву на звільнення з посади начальника відділу культури Іршавської райдержадміністрації 21 березня 2011 року, пане Михайле.

Але це таке – ліричний відступ. Треба робити висновки і завершувати завелику статтю, бо так її ніхто до кінця не дочитає. Отже:

1.  Ситуація в районі невизначено-напружено-погана.

2. Застій у будь-якому середовищі ніколи ні до чого доброго не приводив.

3. Віртуальна революція та боротьба може принести тільки віртуальні результати.

4. Голова обласної адміністрації мусить нарешті навчитися бути чітким, рішучим, самостійним, конкретним і оперативним при прийнятті рішень та дослухатися до думки народу.

5. Журналісти, які публікують свої матеріали, зобов’язані перевіряти інформацію, бути толерантними та дотримувати журналістської етики та авторського права.

6. Демократичні сили в районі без координації дій та об’єднання зусиль тільки програють.

7. Кожна перемога має авторів у десятки разів більше, ніж було учасників боротьби.

Шануймося, дорогі друзі, бо інакше нам усім потрібно буде думати про… Але про це не хочеться говорити.

Теги: Іршава, революція, журналіст

52 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати