Кілька революційних віршів

Герої не плачуть
 

Герої не плачуть, герої стоять

Плечем до плеча і обличчям до неба.

Нам єдності треба і мудрості теж,

Та тільки життя нам такого не треба!

 

Герої не плачуть, герої ідуть

Серцями на кулі, бо більше несила

Нести свою волю під ноги катам,

Надії ламати кайдани і крила!

 

Герої не плачуть, герої встають,

Хоч кров заливає і душу, і очі!

Щільніше ряди! Нас усіх не уб’ють!

Ніхто жити в хаті, що скраю, не хоче.

 

Герої не плачуть, герої несуть

На плаху життя, на вівтар – перемогу!

За батька, за діда, за наших дітей,

Що стати до лав наших нині не можуть!

 

Герої не плачуть, герої ідуть…

Герої не плачуть, герої ідуть!

 

Марш мільйонів
 

Десь далеко чути голос – то іде мільйон.

І батьки, і діти стали дружно до колон.

Розправляють люди крила за свої права.

Там де влада сльози сіє не росте трава.

 

Гніву голос чути близько – нас іде мільйон.

Ні майдани не умістять нас, ні стадіон –

Не фанати йдуть, а вільні браття-козаки,

Що зрадливим і брехливим не дадуть руки.

 

Чути голос біля серця – то мільйон іде!

Гопник голову ховає в золоте біде.

Кров дітей ніхто не змиє на його руках.

Перемога буде наша! Шахраєві – крах!

 

Мирно взялися за руки – нас іде мільйон.

Батько й син, дочка і мати стали до колон.

Вільні люди будуть жити на своїй землі,

А розправам і свавіллю – наше дружне: «Ні!»

 

Комуняки не зупинять – нас мільйон іде!

Революція до правди нас усіх веде.

Мирно стали у колони – три, чотири, п’ять!

Геть бандити, кровосісі, суки, вашу мать!

 

Моє покоління
 

Обпалені пеклом комунізму,

Загартовані у боротьбі з міражами,

Зранені при переходах із формації в формацію,

Сформовані у часи змін і беззаконня,

Витіснені на узбіччя життя корупцією та невіглаством,

Окуповані криміналом та зневажені гопниками,

Обставлені ідолами та закуті в кайдани обов’язків,

Просіяні через сито Афгану та Чорнобиля,

Затиснуті лещатами імперії,

Придушені «братськими» обіймами,

Обмануті та обкрадені гарантами і обранцями,

Зневірені та розчаровані,

Принижені та ображені,

Нескорені та сильні…

 

Романтики зі шрамами на серцях,

Велетні з букетами пролісків,

Революціонери зі світлом у зіницях,

Дон Кіхоти з кришталевими мечами,

Герої з пошматованою історією,

Жертви з тавром на грудях,

Воїни правди і совісті…

 

Ідеалісти,

Що народилися в крайній хаті

І переселилися у центральні будівлі столиці,

Гвинтики і руйнівники системи,

Лідери і молекули нації,

Яка на краю прірви співає:

«Ще не вмерла!»,

Яка, нарешті,

Перестає вірити божкам,

А вірить тільки Богу

І собі.

 

Ми щирі і справжні,

Ми щедрі та добродушні,
Ми проростаємо, як зерно крізь асфальт,

І зустрічаємо ранки

На барикадах

Знову.

 

Брат за брата!
 

Кращі люди України вийшли на Майдан,

Кожен хоче у державі бути справжній пан,

Щоб ніхто не пив нам крові, в душу нам не ліз,

«Нумо дружно брат за брата!» – буде наш девіз!

 

Щоб ніхто не керував нам на своїй землі,

Щоби воля була в серці, паска – на столі,

Щоби схід і захід разом й жити до снаги,

Бо у нас молочні ріки й хлібні береги.

 

Золотиться наше поле із прадавніх літ,

А козацькій нашій славі заздрить цілий світ.

І Трипілля, й Оріяна – наш родинний дім!

Слава нації і Богу, слава нам усім!

 

Буде наша правда й воля, щастя і добро,

Буде мирно нас єднати віра і Дніпро.

І цуратися не будуть рідного сини,

Бо в країні незалежній виросли вони.

 

Кращі люди України вийшли на Майдан,

Кожен хоче у державі бути справжній пан,

Щоб ніхто не пив нам крові, в душу нам не ліз,

«Нумо дружно брат за брата!» – буде наш девіз!

 

Пісенька Ялинковича
 

Я вам гречку вузькооку привозив уже,

Кукурудзи із Китаю привезу вам ще,

Щоб ви їли й не п… галділи, а мовчали всі,

Щоб під йолку міг я стати у своїй красі.

 

Привезу я вам із Куби цукру і піску,

І картоплі із Єгипту, а із Мальти – щук,

Я замовив із Росії трохи Колими,

А собі під ноги швецькі єврокилими.

 

Нагодую я сьогодні весь оцей майдан,

Як покращення добитись маю власний план,

А що всі на світі проти – то нема біди

У Донецьку люди кажуть: «То всьо до звізди».

 

Україна вся радіє успіхам моїм –

Люди трактор підігнали будувати дім,

Але «Беркут» не пустив їх – це такий облом.

То Обама постарався – він керує злом.

 

Люди вірять нашій силі – люди правду мають,

І мою любиму «Мурку» під вікном співають.

Я вам посмішку дарую щиру, як ніколи.

А «капусти» не просіть – вся вона в Миколи.

 

Як упав же він…
 

Як упав же він в асфальт головою –

«Слава! Слава!» пронеслось над юрбою.

Як упав же він тепер – то навіки!

Вже ніхто його не зве чоловіком,

 

А кривавим чорто-катом України,

Що приніс до нас у дім чорні зміни,

Що порізав наш народ аж під корінь,

Що й донині душі всі плугом оре.

 

Наробив посеред нас яничарів,

Що за зраду срібняки получають,

Наплодив ще комуняк-фарисеїв,

Що в Європу нам заб’ють вікна-двері.

 

Як упав же він в асфальт – слава Богу,

Хто устиг то відламав руку-ногу.

Потрощили ту біду на уламки

І, здавалося, пішли прямо в дамки.

 

Але ідол ще живе в кожнім серці,

Ще лишилися жалі десь на денці.

Ми здолаємо жалі тільки разом,

Бо набридло нам уже садо-мазо.

 

Як упав же він в асфальт головою –

«Слава! Слава!» пронеслось над юрбою.

Як упав же він тепер – то навіки!

Вже ніхто його не зве чоловіком.

 

Брати по долі
 

Ми з тобою брати. Одне лиш

Розділяє тебе й мене:

Ти при зброї, а я при правді,

Та різниця оця мине.

 

Бо твоя закінчиться служба,

Ти повернешся в рідний дім

Та дітей твоїх там не буде

І любові не буде в нім.

 

Бо втечуть, розбіжаться діти

По чужинах – у вільний світ.

У тюрмі не захочуть жити.

Але ти її стільки літ

 

Розбудовуєш. Це твоїми

І руками, й талантом він

Робить зоною Україну,

І не може ніяк без війн.

 

Він команду дає: «Не думай!».

Тут ніхто не зарадить нам,

Бо отой, що будує тюрми,

Не збудує ніколи храм.

 

Ми з тобою брати. І завтра

Я зустріну тебе не тут.

Подивися у очі – правда,

Що у них промінці живуть?

 

Я не вірю, що ти сьогодні

Будеш бити мене. Присядь.

Ми замерзлі такі й холодні,

Але очі горять. За п’ядь

 

Перемога уже. Я вірю,

Що потрібна вона й тобі,

Бо і ти не хотів би жити

За решіткою. У юрбі

 

Онде, бачиш? Отам, де діти.

То мій син. А твоя дочка

Може поруч із ним сидіти

Лиш на волі. Зніми з гачка

 

Свою душу. Зніми шолома

Тут не хоче ніхто біди.

Без вогню не горить солома.

Хочеш хліба? Візьми води.

 

Я готовий ділити нині

І з тобою усе, що є.

Вогник волі живе в людині.

Не чіпай його – це моє!

 

Тут немає злочинця, брате.

Побратими і сестри тут.

Тут серця відкривають навстіж

І надією всі живуть.

 

Ну а ти?... Ти тепер на службі

Ти не хочеш втрачати благ.

Але, навіть якщо ти вдариш –

Мусиш знати, що я твій брат.

 

Батькова наука
 

Син до батька підійшов

І спитав маленький:

«Що таке добро, скажи?»

«Це коли за неньку

Ти готовий сину йти

В бій, на барикади.

Не боїшся ти тоді

Ні смерті, ні влади».

«Ну а влада хто, скажи?» -

Син питає тата.

«Це такі, що лиш себе

Люблять – то є влада».

«Тату, тату, поясни,

Я не розумію:

На Майдан усі ідуть.

Що це за події?»

«Революція іде,

Сину. Це важливо.

Я також туди піду,

Щоби нас не злили.

Щоб відстояти твоє

І своє майбутнє,

Щоб не було серед нас

Крадіїв і трутнів».

«А скажи іще мені…»

«Вибач, синку. Завтра.

Бо мені потрібно йти –

Я стою на варті».

«Я з тобою теж піду».

«Лиш закутай ноги!

Щоб здоровими дійти

Нам до перемоги!».

 

До надії через тривогу
 

Інавгурація інквізиції

Уже відбулася. Крик

Попід небо сягнув,

Поза шкірою

Лиш мороз… Але пізно.

Зник

Знак отой, що сіяв над яслами,

Слід отой, що до світла вів.

 

Вже для кожної шиї зашморг,

Вже для кожного серця спис,

Вже для кожного нігтя голку

Підготовлено. Вже затис

В кулакові кліщі й сокиру

Біля плахи кривавий кат.

Голова – як головка сиру!

Фотографія і – плакат!

 

Ти стояв на Майдані також?

Революції хочеш теж?

І свобода твоя у грудях

Теж не хоче вже знати меж?

Ти не знаєш із ким зв’язався.

Ти не знаєш, кого дістав!

Ще учора – беззубе бидло,

А сьогодні – граніт і сталь?!

 

Так не буде! Не має бути!

Скільки помилок не роби,

Та приходить прозріння раптом

І до зброї встають раби.

 

Стали. Гордо. Обличчя світять.

Монолітно. Немов стіна.

І система катів у розпачі,

Адже крайнього тут нема.

Тут за руки усі тримаються

І співають. І не мовчать!

Та невже до кінця вже котиться

Інквізиції термін-час?

 

Барикади любов тримають.

Цілий світ узяли в облогу.

Українці ми! – горда нація.

Відродилися. Слава Богу!      

 

грудень 2013

16 грудня 2013р.

Теги: революція, герої

Коментарі

О.В.Пекар 2013-12-17 / 23:18:51
Пане Василю, дуже гарні, а головне актуальні вірші, як кажуть. прямо в яблучко...Це не вулична поезія,за висловом декого, це громадянська лірика.