БЕЗ ПАРАСОЛЬКИ...
Вона йшла вже годину, мокра, нічним містом. У темряві не бачила, що ставала в калюжі. Вітер зламав її парасольку і нікуди було сховатися від цього дощу. Самотньо світили ліхтарі в кінці вулиці, зливаючи своє молочножовте приглушене сяйво з дощем і туманом. У якийсь момент вона відчула себе такою ж самотньою, як і ці ліхтарі, і їй стало моторошно... Моторошно від думки, що нікому непотрібна. Серце завмирало в грудях, а розум пробуджував свідомість, заспокоював. Але ненадовго, бо жорстока реальність знову обпікала холодом її тіло, її душу.
Назустріч спішили люди з парасольками, спішили дуже - додому, до батьків, до дітей, дружин, чоловіків, коханок, коханців. Тільки вона не поспішала. Йшла собі повільними, неквапливими кроками. Їй просто нікуди було бігти. У неї є родина, але не - тут, не в цьому місті, не в цій країні... Тут тільки знайомі. Для них вона - як кістка в горлі застрягла, і не можуть виплюнути - нервово відповідають їй...
Одинока. Задумана. Промокла до ниточки. Вже кашель проривається з грудей - застудилася під цим холодним осіннім дощем.
Важко зітхає. Сльози хвилями набігають на очі й ллються великими краплинами по щоках. І хіба ж відрізниш уночі чи це - дощ, чи - сльози?!
Вона ж без - парасольки...
Маріанна Шутко 2010-04-21 / 15:37:00
Добре!))
Andriy Lyubka 2010-04-21 / 15:30:00
Привітики :-)
А ти незлецьки поінформована - навіть про мою поїздку в Австрію знаєш!!! ;-) якісь надприродні екстрасенсорні здібності!
але краще візьми в редактора мій мейл, бо тут спілкуватися небезпечно ;-)
нас можуть помітити :-) :-) :-)
Маріанна Шутко 2010-04-21 / 14:02:00
Привітики! Спасибі!)) Все це дуже сумно, Андрію! Наші за кордоном: одним вдається там реалізуватися, другим - ні! Як твої справи? Де ти тепер: в Польщі чи в Австрії?
Andriy Lyubka 2010-04-21 / 13:59:00
дуже гарно)))