На Закарпатті він "свій" (тутешній)

Миколі Мушинці - 85!

На Закарпатті він "свій" (тутешній)

Гадаю, що нема іншого відомого науковця, який би почувався на Закарпатті, мов вдома, і якого наукові кола цього краю вважають  також своїм, майже тутешнім. Тому й не дивує, що з багатьма  закарпатцями Миколу Мушинку поєднують не тільки дружні та професійні, але майже родинні взаємини. Зрештою, його добре знають студенти закарпатських вишів, оскільки він тут прочитав не одну-дві лекції, але проводив цілі семестри. А про участь у наукових конференціях та його численні доповіді вже й годі казати.

Проф. Микола Мушинка, доктор філологічних наук, іноземний член НАН України, довгорічий голова Асоціації україністів та НТШ у Словаччині, автор понад 140 окремих праць, понад 3100 наукових та науково-популярних розвідок, понад 880 рецензій та 280 гасел до різних енциклопедій, що є свідченням того,що він є найпродуктивнішим україністом не тільки Словаччини, де він живе.

Микола Мушинка відомий як фольклорист, літературознавець, історик, мистецтвознавець, культуролог - це наукові ділянки, де він залишив помітний слід. Він є членом низки наукових організацій, рад, редколеґій часописів і збірників, енциклопедій, почесним професором та доктором кількох університетів в різних країнах.

Друзі та знайомі вважають Миколу не тільки науковцем, шанувальником, поцінувачем мистецтва, меценатом, але й ходячою енциклопедією. Його пристрасть до науки, до дослідження, до контакту з людьми зробила його науковцем, якого знає Словаччина, Чехія, Україна та українська діаспора на всіх континентах.

Народився Микола у лемківському селі Курові на Пряшівщині (Східна Словаччина) 20 лютого 1936 року. Він був третьою і середньою дитиною Івана та Зузани Мушинків з-поміж п’ятьох дітей. Дитинство Миколи Мушинки нічим не відрізнялося від його ровесників – школа, допомога на господарстві, догляд за коровами на пасовиську. „Праця” пастуха завжди приваблювала дітей села, бо давала можливість у природі вдаватися до всяких мрій, знайомитися не тільки з природою, але й слідкувати за життям пташиного та тваринного світу.

Після закінчення одинадцятирічної середньої школи в Пряшеві 1954 р. він поступив до Інституту російської мови й літератури в Празі. Тут були й лекції української мови та літератури. Саме тут він познайомився з проф. Іваном Панькевичем, який мав на нього неабиякий вплив. Після закінчення студій 1958 р. відбув військову службу та коротко працював вчителем у школі. В 1960 р. став науковим асистентом Вищої педагогічної школи у Пряшеві, а з 1963 р. вступив до аспірантури на Кафедрі фольклору та етноґрафії Празького університету до проф. К.Дворжака.

Оскільки в Чехословаччині в той час дослідженням українського фольклору ніхто не займався, то М. Мушинку з університету направили на трирічне стажування до Києва (1964 – 1966). Наукова програма аспіранта передбачала і фольклористичне дослідження серед післявоєнних переселенців із Пряшівщини в Рівенській та Волинській областях. Саме це дозволило Миколі їздити до краян за матеріялом для наукової праці, на що потрібно було завжди мати дозвіл від совєтської міліції.

Подорожі до людей, які позалишали свої лемківські домівки на сході Словаччини і опинились у совєтському „раю”, де не могли отримати навіть паспорт, відкривали і йому очі на совєтську дійсність. На цей час припадають активні контакти Миколи з українським дисидентським рухом. Він встановлює контакти з І.Дзюбою, І.Світличним, Д. Павличком, Л.Танюком, Н.Підпалою, Е.Білаш, І.Драчем, В. Чорноволом, З.Антонюком, Б.Антоненком-Давидовичем, братами Горинями та низкою інших, які стали його щирими друзями. Гадаю, він одинокий не тільки з-поза меж України, який є живим свідком і учасником боротьби за Україну, яку, безперечно, провадили шестидесятники.

Роки студій в Україні були найбільш плідними щодо стосунків з тогочасною українською інтеліґенцією взагалі та з дисидентами зокрема. Він став, мовби, „листоношею-зв’язковим” між дисидентами та українською діаспорою на Заході, куди він передавав самвидавні матеріяли. Навіть канадський колишній комуніст І.Коляска через М. Мушинку передавав деякі свої матеріяли з України на Захід, оскільки КГБ канадському комуністові не довіряло, за ним слідкували дуже пильно. За свої зв’язки з дисидентським рухом в Україні Микола Мушинка поплатився своєю кар’єрою.

Після окупації Чехо-Словаччини усерпні 1968 р. прокремлівське крило Компартії Чехо-Словаччини стало переслідувати не тільки тих, хто несхвалював окупацію, але й тих, хто вірив у „соціалізм з людським обличчам”. Той, хто ніколи не зазнав московського „звільнення” від „ворогів народу”, від „західної буржуазної ідеолоґії”, від „буржуазного націоналізму”, „бандерівського фашизму” і т.ін., той ніколи не зрозуміє, що в Чехо-Словаччині 1968р. відбулася брутальна аґресія.

За допомоги совєтських „фахівців” в Чехо-Словаччині почали переслідувати не тільки тих, хто мріяв про „демократичний соціалізм”,але й тих, хто собі уявляв, що комуністи можуть толерувати іншу думку, що комуністи і свобода можуть співіснувати.

1972 р. кандидат наук, д-р філософії, Микола Мушинка, автор численних наукових праць стає жертвою комуністичного режиму. Він втратив працю в Університеті Шафарика, на Філософському факультеті у Пряшеві, стає безробітним, а згодом, щоб прогодувати родину, стає пастухом колгоспної худоби у рідному селі. З впевненістю можна твердити, що він був 18 років найосвіченішим (з науковими титулами та друкованими працями) пастухом рогатої худоби не тільки в Европі! Детальне становище науковця того часу описане у спогадах М.Мушинки Колеса крутяться (Книга 1 – Спогади, Фундація „Карпати”, Пряшів 1998р. стор. 23-189).

Навіть у колгоспі та пізніше в котельні кочегаром, він не переставав займатися наукою. Він далі досліджував, записував обряди, народні пісні, побут і т. ін., писав наукові розвідки, з яких деколи прийшлося щось продати без права авторства, щоб покращити фінанси, оскільки дружина з двома дітьми жила у Пряшеві, а він у селі, віддаленому від родини 70 км. Під час свого „заслання” він не тратив надії на кращі часи, в чому його підтримували знані науковці: В. Маркусь, США, О.Горбач, Німеччина, В.Яременко, Україна, Б.Кравченко, Канада та ін., які його відвідували. фй

1990 р. Миколу Мушинку було реабілітовано і він повертається працювати до університету в Пряшеві, де продовжує активну дослідницьку працю, посилює співпрацю з УВУ та „Енциклопедією українознавства”, зокрема з НТШ у Сарселю (Франція) та Канадським інститутом українських студій в Едмонтоні. Діапазон зацікаввлень М.Мушинки широкий, тому серед його праць знайдемо багато цікавого: „Академік Станіслав Дністрянський” (1992), „Від НТШ до УВУ” (1992), „Володимир Гнатюк – дослідник фольклору Закарпаття” (1975)„Лицар волі. Життя і політично-громадська дяльність Степана Клочурака” (1995), „Заповіт предків. 40 років Свято культури русинів-українців Пряшівщини”(1995), „Голоси предків” (з архівуІ.Панькевича, 2002), та багато інших.

Окремої уваги заслуговує дослідження про Музей визвольної боротьби України в Празі. 1945 р. КҐБ вивезло з Праги біля 40 тон архівних матеріялів цього музею. Після довгих розшуків, Мушинці вдалося їх віднайти в архівах України. 1996 р. у Мельбурні (Австралія), за допомоги українців Австралії, Мушинка видав першу книжку з наведеними деякими архівними матеріялами та висновками англійською мовою.

У 2005 р. під час Днів української культури у Празі, Микола Мушинка презентував перепрацьовану та доповнену низкою архівних матеріялів і перекладеною на чеську мову книжку „Музей визвольної боротьби України в Празі та доля його фондів”. На той самий рік припадає і доповнене видання цієї праці у Києві. Саме це дослідження М.Мушинки є найкращим внеском до ствердження того, українці не десятиліттями, а століттями боролися за Незалежність проти жорстокої імперії.

1997 р. Миколі Мушинці присвоєне звання Академік УНАН, а президент Л.Кучма нагородив його орденом „За заслуги”. 22 січня 2021 року з нагоди 85-річчя президент України В. Зеленський нагородив його Орденом князя Ярослава Мудрого. Він – лауреат різних українських та зарубіжних премій.

З нагоди 65-річчя Мушинки вийшло друком два томи з бібліографією та біографією іменинника „Колеса крутяться” (1998 – 2001), а до 80-річниці появилася книга„У всякого свою доля”(Пряшів, 2016, 400 стор.).

Від 1997 року Мушинка тісно співпрацює із Слов’янським інститутом АН Чеської Республіки. У співавторстві з науковою працівницею цього інституту Руженою Шишковою підготував до друку і видав три книги: „Розповіді з Підкарпаття. Українські говірки Східної Словаччини” (1998), „Ukrajinská nářečí Slovenska. Výzkum a zvukové zápisy z let 1957-1967“ (2005) та „ Vyprávění a písně Rusínů z východního Slovenska. Jihokarpatská ukrajinská nářečí v autentických záznamech (2009).

Декотрі з наукових праць М.Мушинки появилися також чеською, словацькою та російською мовами. Зокрема видані книжки про чеського фотоґрафа Заплетала, який у 30-х роках захоплювався фотографуванням Закарпаття та чеського співака-ґітаристу Рака, який віднайшов своє закарпатське коріння.

Чимало уваги Мушинка присвятив питанню т.зв. „політичного русинізму.” На цю тему 1992 р. появилася його брошура „Політичний русинізм на практиці” (Пряшів 1992), спрямована проти антинаукових тенденцій проф. П.Р.Маґочі (брошура була перевиданаґ в Україні, США, Канаді та Польщі).

Окрім наукової активности, Мушинка є непересічним колекціонером творів образотворчого мистецтва. Його приватна «ґалерея» охоплює десятки визначних творів українського образотворчого мистецтва, серед якого знаходяться твори  О.Новаківського, Марчука, та ін..Серед них особливе міце займала збірка творів О. Новаківського (50 картин), яку він після демонстрації на виставках у галереях та музеях Європи, США та Канади подарував Музеєві О. Новаківського у Львові. (12-членна комісія фахівців оцінила подарунок М.Мушинки сумою  на 262 200 тисяч євро).

Тісні й довірливі взаємини з Митрополитом УАПЦ Мстиславом сприяли і виданню колекції Мушинки екслібрісів „Книжковий знак шестидесятників” (Бавн-Брук, 1972) з вступною статею „Екслібріс молодих українських мистців” під псевдонімом Микола Вірук (зворотна назва рідного села Курів). Це була перша публікація Мушинки на Заході.

Протягом останніх кількох десятиліть, Микола Мушинка брав участь з науковими доповідями в різних наукових конференціях в Україні, Чехії, Словаччині, Польщі, Сербії, Німеччині, Канаді, США.

Миколу Мушинку можна вважати живою леґендою, оскільки, переконаний, серед українців взагалі науковця, який би мав таке величезне коло знайомих науковців, письменників та поетів, мистців та артистів, діячів науки й культури та громадського життя. Закордонний Академік відомий у колі редакційної колеґії Енциклопедії українознавства, в різних університетах України, в УВУ в Мюнхені, в деяких університетах США та Канади.

М.Мушинка відомий ентузіяст і любитель мистецтва. Він не тільки особисто знайомий з Марчуком, Заливахою та десятками інших відомих в Україні мистців, але він був власником, чи не найбільшої приватної збірки творів О.Новаківського. Ці твори вже мали змогу побачити в різних країнах поцінувачі мистецтва і він безкорисно подарував їх Музеєві Новаківського у Львові.

Свою величезну колекцію книжок – бібліотеку - понад 30 тисяч українських книжок, він подарував Науковій Бібліотеці у Пряшеві (Словаччина

 Микола Мушинка обдарований талантом не тільки знаходити історичні документи, архіви, але й  „загублених” людей, які під час Другої світової війни загинули, чи „загубилися”. Він віднайшов поховання відомих людей – Софію Дністрянську (дружину академіка Станіслава Дністрянського), Емілію Голубовську (дочку Степана Рудницького), останки яких на власних плечах заносив в Україну на перепоховання.

Написане та опубліковане Миколою Мушинкою під його прізвищем та псевдонімами, які змушений був вживати, щоб уникнути переслідування, є доказом того, що науковець, дослідник, колекціонер і меценат не міг залишитися пастухом колгоспної худоби – на нього чекали титули академіка, численні почесні докторські титули різних університетів, на нього чекала українська наука в Україні і в діаспорі, бо саме їм він служив і служить протягом свого науково-дослідницького життя. Своєю неймовірною енергією та надзвичайною працьовитістю (за яку я б йому додав до його прізвища – Невтомний), він збагатив українськук науку, живучи у Словаччині, своїми науковими і надзвичайно цікавими і вартісними публікаціями.

Звичайно, йому дуже пощастило з дружиною Маґдою, яка, окрім того, що була господинею, матір’ю двох синів, вона була його «менеджером»: універсальною секретаркою, машиністкою (ще у докомп’юторній добі) та ахіваріюскою, яка упорядкувала бібліоґрафію М.Мушинки від появи перших його статей 1956 р..

Почав Микола Мушинка свою публіцистичну д:іяльність вже понад 60 років тому – 1956 р., його ж невтомна енергія дає нам надію на появу нових наукових, чи просто людських, цікавих історій ювіліянта.

 

19 лютого 2021р.

Теги: Мушинка

Коментарі

сорри 2021-02-20 / 14:44:03
Вітання п.Мушинці. Надзвичайної працездатності та вірності українській справі чоловік. Дай Бог Вам здоров'я, пане Миколо

Ужгород 2021-02-20 / 10:42:55
Вітання українському світочу з Пряшівщини! Многая літ!

Свідок 2021-02-19 / 09:34:07
Щирі вітання нашому дорогому академіку Мушинці з ювілеєм.
Але українська держава могла-б не тільки орден, а і матеріально підтримати таку видатну людину. Мало їх залишилось у світі. Спостерігаючи пару років тому як він гримить усякими приносними казаночками і суліями, поміж студентами і викладачами, в столовій Пряшівського університету розливаючи і накладаючи в них собі їжу на виніс, очевидно додому... складається прикре враження, про нашу державу і про нас... Він наш найкращий посол і достойник у світі і ми повинні його підтримати.