Є у Василя Шкірі щось гоголівське…

Адже тільки у казці усе це є, тільки у казці усе закінчується добре, а ми всі постійно прагнемо життя зробити схожим на казку. Мріємо про кращий світ. А письменник реалізовує наші мрії – пише казки. Творить диво, наближене до реальності. Чи реальність підносить до рівня казковості?

Три повісті і роман-фентезі увійшли до нової книги. Я не буду зупинятися на романі «Про Василька, Марсіяну і НЛО», не буду зацікавлювати читача повістями «Чупакабра» та «Забавні пригоди Андрійка Незгоди» – самі назви говорять про твори досить таки красномовно. А от на повісті, яка дала назву книзі, маю бажання затримати свою та і Вашу увагу. Бо вона того заслуговує. Бо вона, певно, найбільш яскраво представляє стиль автора, його філософську та творчу концепцію, його неординарний і такий особливий світ.

«Було це не в сиву давнину і не за царя Гороха, а в теперішні часи, коли вже людина і велосипед винайшла, і в космосі встигла побувати, і підсніжники зимою навчилася вирощувати». Саме так незвично, як для казки, починається історія. Чи це казка з елементами реалізму, чи реалізм з вкрапленнями фентезі, чи наше життя, що чудернацьким чином переплітається і з казкою, і з фантастикою, і з містикою, і з речами, на перший погляд несумісними із здоровим глуздом. Усе це переплітається настільки, що залишимо розплутувати клубок літературознавцям і дослідникам творчості Василя Шкірі. А ми поринемо у світ, створений автором.

Письмо знаного казкаря у цій книзі набуло нової якості. Воно органічно і плавно вимальовує ситуацію за ситуацією і дарує нам відчуття присутності. Події ніби відбуваються поруч із нами. Такого ефекту не кожному письменникові вдіється досягти. А у Василя Васильовича це виходить ніби між іншим.

Закарпатський хлопець прагне утвердитися у житті, стати твердо на ноги. Мати підтримує його і допомагає чим може. Сільська дівчина приглядається до молодого чоловіка, який викликає у неї симпатію. Аж тут у ситуацію вмішуються чари. Стара ворожка прагне керувати подіями, аж сама втрапляє у власну пастку. Вона вже стара і не дуже вправна. А ще до неї навідується смерть. Ворожці вдається перетворитися на чорну кішку і обдурити стару із косою. Але смерть не звикла здаватися…

Я читав повість і ніби переселявся у минуле, у власне дитинство із неймовірними розповідями, що їх озвучували дядьки і бабуся довгими зимовими вечорами. У тих історіях теж були і чорні кішки, і величезні чоловіки, і песиголовці, і смерть із косою і без обличчя. Ми, малі, слухали з відкритими ротами і потім ще довго не могли заснути. Хотілося зануритися у мамині чи батькові обійми і відчути захищеність і спокій.

Подібні відчуття навідуються і при читанні книги Василя Шкірі. Щось світле, чисте і, разом із тим, щемливе і трохи страшне. Але… Все закінчується добре. Бо історію пише чоловік, який любить життя і все справжнє у ньому. І переказує він цю історію майстерно і вправно, пересипаючи її щедро приказками та приповідками із скарбниці народної мудрості.

А почалося все це у письменника, певно, ще із шкільних років. Творами Миколи Гоголя Василь Шкіря захопився ще у дитинстві. Особливо йому припав до душі художній фільм «Вій», який демонструвався у сільському клубі. Кінострічку показували кілька разів і щоразу зал був переповнений. І Шкіря не пропустив жодного сеансу. Потім перечитав усі твори класика, які знайшов у сільській бібліотеці. То були часи, коли мало хто в селі мав телевізор, тому часто збиралися старожили і переповідали молоді про своє життя-буття. Історії були майже казкові. Селяни вірили в нечисту силу, перевертнів, босоркань, а по допомогу від недуг зверталися здебільшого до знахарок і ворожбитів. Вірили, що вони можуть знімати і встановлювати захист від заздрісників, невдач, приворотів, будь-яких видів порч і родового прокльону, з’єднувати розбиті долі, улагоджувати родинні конфлікти, повертати коханих та чоловіків, захищати від зрад. Увібравши у себе увесь цей народний досвід письменник творчо опрацював його і майстерно використовує у власних авторських казках. Він мастак побачити у звичайному незвичайне. Є у нього таки щось гоголівське…

Я назвав би напрям, у якому працює автор, казковим реалізмом. Бо він дає відчуття реальності і привносить у це відчуття чудову казку, у яку хочеться зануритися і реально жити. Та чи можливо це? Думаю, що з книгами Василя Шкірі можливо все. Живімо з казкою і життя наше стане казково прекрасним!

Теги: Василь Шкірі, Чорна кішка

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати