Над Влтавою-рікою я думав думу свою…

ВІДЧУТТЯ РЕАЛЬНОЇ СВОБОДИ

Транспорт у порівнянні з нашими маршрутними божевільними одиницями нагадував космічні інопланетні кораблі. Водії були самі по собі, пасажири – теж.  Квиток береш з автомата в метро на певний відтинок часу. Закомпостував в одному виді транспорту і можеш, якщо проїзний документ двогодинний, їздити на всіх видах транспорту саме стільки. Чи й трохи більше – пробачать. Блаженне відчуття реальної волі охопило в празькому транспорті. Контролер за тиждень, до речі, жодного разу не підходив: вірять людям! Є, отже, до цього сенс.

У ріці Влтаві вода в цей час не була дуже чистою, але ще більше думалося про каламутні води нашої Вітчизни, в якій численні недолюдки ловлять свою рибу. Ось, приміром, податки та інші види оплат. Як просто вирішили в Чехії цю проблему, щоб не було зловживань. У поліцію, наприклад, потрібно сплатити збір за відкриття візи. На пошті для цього купуєш відповідну марку. Половину з неї бере собі полі­ція на підтвердження сплати, а половину тобі приклеюють у паспорт. Подібно робиться і зі сплатою за комунальні послуги тощо. Чому б не перейняти цей досвід? Питання риторичне, бо заважають національні «жерці» (від слова «жерти»).

Чехи, котрі ціка­вля­ться Закарпаттям, вважають його наразі теренами бойових бій. Той кримінал, який у нас уже звичний, вражає місцевих громадян. За останній місяць, наприклад, у Празі двома найбільшими злочинами бу­ли такі. По-перше, пасажир ударив кондуктора в обличчя і втік, коли той попросив показати квиток. По-друге, на одній із вулиць підпалили кілька урн зі сміт­тям. І все! Зверніть увагу: підпалили, а не підірвали, як у Дніпропетровську чи Франківську.

МАГІЯ ПРАЗЬКОГО ГРАДУ

…З дивовижною організацією, коли у великій масі люду ти відчував себе повноцінною людиною, ми зі­­т­кну­­лись і під час традиційного Празького пів-марафону. Всі спортсмени жваво перемовлялися у секторах. Над усіма – по-молодецькому свистів вітер. От-от старт! Італійці, німці, негри – 12 тисяч учасників. Над головами літають, як фантастичні птахи, пласти фольги для утеплення пітних тіл. Усі ще дибають у натовпі до лінії старту, звідки почнеться відлік твого часу. А ефіопи вже, як цей шпаркий вітер, мчать по трасі.

Відбігали. Хоч після ефіопів, але непогано. Ще й медалі дістали та по дві торби екзотичних фруктів. Знову ходимо між людьми різних народів. Тягнуться звідусіль вони у це прекрасне місто.

Більше, ніж би гордилися професорською роботою в українських «вишах», пишаються численні жительки західних областей тим, що мають вид на проживання і постійну роботу в музейної чистоти платних туалетах, а також на ятках швидкої їжі не десь, а в центрі златої Праги.

–Які ти музеї хочеш подивитися, тату? – запитує син. А ми перед тим бачили площу, де так гарно пеклися величезні шматки м’яса.

– Давай, синку, сходимо ще раз на те м’ясо подивимося!..

Далі хлопець запропонував подивитися зоопарк. Знає, капосний, де моє місце після довготривалої «відсидки» в зоні «Ужгород». Але я вибираю Празький град. Другого дня пішов туди ще раз. Не міг надивитися, не міг насолодитися енергетикою старовини, сучасності у відносинах і загального добра.

Над Влтавою бачимо лебедя, що, подібно до нашого сановного пана Чиновника, величаво сидить на своїх яйцях. Цікаво, що від вітровію, який міг зламати і кинути з крислатого дерева сухі гілки, захищає білого птаха дротяна арка, майстерно припасована згори. Лебеді плавають і Влтавою. Тобто тут вочевидь цих птахів вважають неїстівними.

Далі ресторан, де американський герой «Три ікси» утікав від снайпера. Трохи менш важливий для актуального сприйняття, але все ж цікавий мені, університет, де навчався ліпший політик ХХ ст. Томаш Масарик.

А СЕРЦЕ ДОДОМУ НЕ РВЕТЬСЯ...

Чехи-чехи. Приємні ви фантазери. Навіть стіну голоду колись будували лише для того, щоб люди мали роботу, а роботодавці могли платити їм зарплатню. Чому б нам не мурувати такі стіни скрізь, де є проблеми із зайнятістю населення?

А тут і чорнющі негри мають роботу. Одні припрошують перехожих на прогулянкові теплоходи, а інші – в борделі. Одні особи люб­лять пла­вати реально, а інші віртуально – на хвилях ко­хання.

Добре бу­ло побігати вран­ці та й увечері в Стромовці (від слова «стром» – «деревце»). Такий собі парк. Там теж, ніби статечні подружні пари,  прогулюються доріжками між лю­дьми дикі качури й качки. В порівнянні з їхнім цивілізованим поводженням дикими здаються наші громадяни при згадці про них і їхні рефлекси. І парк, і іподром – на острові. Подеколи тут проїжджає полі­ція. Від неї не чекаєш зла, як від наших «стра­жів порядку». Ці ще й слоган на своїх автівках пишуть: «Допомагати й берегти!» Наш мент сказав би на це: «Дожилися!»

…У милій «Піцерії волохатого привида» ми попрощалися на деякий час із Прагою. Я повернувся в Ужгород. І відразу відчув, що із серцем почалися серйозні проблеми – воно залишилося там.

Василь Зубач

Теги: Прага, Чехія

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати