Конституції України - 15 років. Cпогади учасника її прийняття

Дехто, принижуючи цей історичний акт, пробує довести, мовляв, що то за Конституція, що приймалася за одну ніч? Тому, як учасник цих подій, дозволю собі коротко зупинитися на окремих моментах на шляху до прийняття Конституції України. Дещо про передумови.

КУЧМА ПРИГРОЗИВ ВЕРХОВНІЙ РАДІ РОЗПУСКОМ

Як відомо, Україна до 1996 року керувалася Конституцією УРСР,  прийнятою ще 1978 року. Реаліям часу вона вже не відповідала. Та були сили у Верховній Раді, які за всяку ціну прагнули затягнути конституційний процес, робили все, щоб не прийняти нову демо¬кратичну Конституцію, проект якої про¬йшов всенародне обговорення ще в 1993 році і ввібрав у себе понад дві тисячі пропозицій і зауважень.

У непростій ситуації, що склалася на початку 1996 року, своєчасним було, на наш погляд, підписання Конституційної угоди між Президентом і Верховною Радою України. Угода ця зобов'язала обидві гілки влади прийняти Конституцію протягом року, тобто до 6 червня 1996 року. Хоч і компромісний був цей крок, але він вніс певний спокій у країні. Та, на жаль, ненадовго. Соціалісти зі свого боку заявили про необхідність "почати усунення конституційним шляхом інституту президентства...". Зрозуміло, у відповідь на це не забарилась і кампанія президентського оточення, яка поставила за мету усунути з посади Голову Верховної Ради України. Такі події знову ускладнили конституційний процес. Однак усім нам було зрозуміло і те, що, незважаючи на  конфронтацію,  обидві гілки влади прагнуть отримати нову Конституцію.

У квітні 1996 року у Верховній Раді з десяти депутатських груп і фракцій була створена міжфракційна ініціативна група, яка згодом перетворилася у Тимчасову спеціальну комісію. Очолив її народний депутат Михайло Сирота. Досвідчені політики розуміли, що зволікання з прийняттям Конституції може закінчитися як для Верховної Ради, так і для держави взагалі – трагічно. Керівництво Верховної Ради на початку ігнорувало роботу цієї групи, більше того, комуністи і соціалісти деякий час відмовлялися брати участь у її роботі. У ході подальшого обговорення проекту більшістю лівих взагалі було відкинуто 5 статей: про мову, державні символи, власність, владу і Крим. За цих обставин стало відомо, що Президент теж підготував проект Конституції, а своїм Указом від 26 червня 1996 року призначив на 15 вересня того ж року проведення Всеукраїнського референдуму стосовно Конституції України. Верховна Ра¬да стояла перед дилемою: прийняти негайно Конституцію або поставити себе під загрозу розпуску. Від¬чувши таку небезпеку, керівництво парламенту теж долучилось до роботи тимчасової ко¬місії, яка ще інтенсивніше продовжила працювати над  своїм проектом. Цьому, зрозуміло, значною мі¬рою сприяв і Указ Президента.

Усвідомлюючи складну ситуацію, Голова Верховної Ради Олександр Мороз 26 червня особисто почав форсувати роботу над проектом. Очевидно, він теж повірив у серйозність намірів Президента. Важко пояснити, чи хотів він цим вплинути на Президента і затримати публікацію Указу, чи перехопити ініціативу. Але як він не намагався налаштувати парламент на примирення, згадані вище 5 дуже принципових статей ліві і далі відкидали. І тут, нарешті, референдум таки буде. Самовпевнені ліві почали нервувати. Вони теж зрозуміли, що виборці на референдумі Президента підтримають, Конституція буде прийнята, але тоді їх у парламенті не буде.

ДЕПУТАТИ-ЗАКАРПАТЦІ ПРИСКОРИЛИ ТЕМПИ ПРИЙНЯТТЯ КОНСТИТУЦІЇ

Приємно згадати, що закарпатські депутати активно працювали над проектом Конституції. Зрештою, як і над іншими законопроектами взагалі. Біль¬ше того, ми плідно співпрацювали з нашими обласними керівними органами. З цією метою ми відправляли законопроекти в область і з вдячністю прислухались до порад наших обласних колег. Так було і того разу, що дало нам можливість разом із закарпатцями О.Клим¬пушем та М.Рябцем підготувати слушну заяву, яку охоче підтримали й інші депутати. Дозволю собі навести з неї окремі уривки.

"Шановні народні депутати! Україна переживає виключно важливий історичний момент. Завершується процес творення нової Конституції незалежної української держави. Опираючись на притаманні для українського народу демо¬кратичні традиції, парламент нашої держави минулого та нинішнього скликань разом з виконавчою та судовою владами, всіма людьми доброї волі, впродовж чотирьох років робили пошук оптимальної моделі Основного Закону держави.
Сьогодні проект нової Конституції, про¬йшовши багато етапів розробки, обговорення, дискусій в суспільстві, розглядається у другому читанні Верховною Радою України. Всі ми є прихильниками ідеї прийняття Конституції передбаченим чинним законодавством шляхом – схвалення її тексту конституційною  більшістю України.

Саме такий шлях демонстрував би високий рівень відповідальності обраних народних депутатів, дозволив би зекономити кошти державного бюджету[...]. 

Ми продемонстрували максимум доброї політичної волі, бажання конструктивної співпраці, пошуку компромісів, прийнятних для всіх полі¬тичних сил, що представлені в нашому парламенті та суспільстві. Але є межа поступкам, за якими йде зрада інтересів українського народу, його незалежного заможного майбутнього. Їх нам не простив би народ і не зрозумів би світ.
На жаль, всупереч логіці, ліва частина депутатського корпусу та окремі народні депутати, що ідеалізують минуле, роблять усе, щоб загальмувати конституційний процес.

Саме їх зусиллями були заблоковані і не пройшли при голосуванні в сесійній залі жодна з найважливіших статей, які і становлять суть саме Української Конституції [...].

Це свідчить про неможливість прийняття остаточного тексту но¬вої Конституції України Верховною Радою за процедурою, що прийнята нею. [...]. Тому ми не бачимо надалі доцільності витрачати час за нинішньою процедурою на нескінченне і безрезультативне обговорення статей і поправок до них і пропонуємо Верховній Раді при¬йняти в цілому підготовлений Тимчасовою Спеціальною Комісією до другого читання проект Конституції.
Прийняття цього тексту конституцій¬ною більшістю завершило б конституційний процес. Якщо ж

прийняття історичного рішення виявиться неможливим, то в цій ситуації ми закликаємо перейти до наступного шляху, передбаченого чинним законодавством України – схвалення її народом у ході всеукраїнського референдуму.

У зв'язку з цим звертаємося до Президента України, відповідно до частини 4 статті 61 Конституційного Договору, винести на всеукраїнський референдум проект Конституції України, доопрацьований до другого читання тимчасовою спеціальною комісією, який підтримується більшістю народних депутатів України.
[...]. "

Гадаю, що і наша заява відіграла певну роль, тим більше, що під нею підписались такі поважні законодавці, як А.Бутейко, В.Костицький, В.Шишкін, О.Бандурка, П.Швидкий та інші, всього 18 депутатів. Але повернемось до останніх, вирішальних днів прийняття Конституції.

"ЗА" — 315!

Ранком 27 червня, відкриваючи засідання, Олександр Мороз заявив: "Пропоную не покидати цю залу, поки не приймемо Конституцію!". Більшість погодилася.

Пізно вночі за ініціативою самого Олександра Мороза були створені групи для узгодження 5 статей, які стали каменем спотикання. Десь о 5-й годині ранку ліві почали відступати. Названі вище статті вже набирають 285–299 голосів. Всі очікували результати голосування за 20-у статтю, в якій йдеться про державну символіку. Групу, що працювала над нею, очолив народний депутат України Євген Марчук. Його мудрий виступ зала нагородила оплесками стоячи. Очевидно, це сприяло й тому, що за цю найсуперечливішу статтю врешті-решт проголосували 302 депутати. У залі овації.
О 9-й годині у сесійній залі з'явився прапор Президента, а незабаром до парламенту увійшов і сам Леонід Данилович Кучма. Приємна ознака, зала ожила. Президент зрозумів, що Верховна Рада перемагає і краще йому самому бути присутнім на цій історичній події. За лічені хвилини проходимо статті, що залишилися. На голосування ставиться Конституція в цілому. На табло – 315. Люди кидаються один одному в обійми. Очі бувалих чоловіків зволожені сльозами. Президент привітав народних депутатів Верховної Ради з історичною перемогою. Велично звучить щойно затверджений Державний гімн України.

Отже, нарешті Конституцію України  – Основний Закон – прийнято. Він увібрав кращі зразки державотворення. Світ вважає його одним із найкращих. Це не означає, що наша Конституція досконала. Як нині, так і в майбутньому, певна річ, якісь доповнення і зміни до неї будуть вноситися. Але міняти її докорінно, я глибоко переконаний, потреби немає. Вона і сьогодні є такою, що маємо всі підстави гордитися нею і віддати шану всім, хто брав участь у роботі над Конституцією.
 

Іван КОРШИНСЬКИЙ, депутат Верховної Ради України другого скликання

Теги: Конституція, сесія, закон

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати