Командир гармати "Історик"

Микола Гаєвой міг стати одним із представників наукової еліти України, однак пішов добровольцем на війну, аби боронити нас від російської навали, хоча мав бронь як аспірант Українського католицького університету.

Серед значень його прізвища зустрічається і «охоронець лісу», «лісничий». (На Закарпатті, зокрема, широко вживалася форма «гайник»). Батько Миколи був відомим ужгородським підприємцем в1990-ті  роки, коли рікою розливався горілчаний бізнес на прикордонні. Однак Сергій Гаєвой дивував насамперед екстравагантною поведінкою, пристрастю до екзотичних тварин, фотографії та рок-музики. Зрештою, з батьком Микола прожив лише перші роки життя. В подальшому хлопець, який народився 17 грудня 1995 року, виростав у Горянах, де мамині батьки збудували будинок.

^{Миколці Гаєвому – 12 років, 2007 рік}

Його мати – Наталія Пшенична після закінчення Ужгородського училища культури працювала танцівницею в Закарпатському народному хорі, паралельно навчаючись на філологічному факультеті УжНУ. Згодом отримала ще й економічну освіту.  

Дід Миколи, Іван Бабич, народився у селі Буківцьово Великоберезнянського району, радянських «визволителів» не любив і частенько вдома слухав заборонене радіо «Свобода». Бабуся Марія родом із села Суха на Іршавщині, землячка Шевченківського лауреата Дмитра Креміня. До 72 років працювала доглядачкою в обласному краєзнавчому музеї в  Ужгородському замку. Вочевидь, таке закорінення в місцеве середовище і визначило нахил Миколи до історії.

^{Микола Гаєвой -- староста групи історичного факультету УжНУ в 2013-2017 роках}

Він ріс спокійною, тихою дитиною разом із мамою, бабкою і дідиком, оточений увагою і любов’ю. Добре вчився в Ужгородській ЗОШ №9, багато читав. Виростав «книжним» хлопцем, тож у 2013 році вступив без репетиторства на безкоштовне навчання на історичний факультет Ужгородського національного університету. Тут мав такий авторитет, що пробув старостою групи всі чотири роки навчання. Був доброю, зваженою, зичливою людиною. Мама згадує, як він із етнографічної практики привіз додому безпритульного кота, який мешкав у них до самої смерті.

Однокурсниця Христина Сідак відзначає загострене почуття справедливості Миколи. Однак всі конфлікти він намагався залагодити мирно, керуючись здоровим глуздом. «Був мега інтелігентним», – каже про нього нинішня працівниця УжНУ. А ще мав чудове почуття гумору, що властиве людям із гнучким розумом.

Самої історичної науки Миколі Гаєвому було замало. Після закінчення школи його зацікавила молодіжна організація «Карпатська Січ», яка щойно постала в Ужгороді. (До речі, на паспорт в 16 років він принципово сфотографувався у вишиванці). Відвідавши кілька публічних акцій «січовиків», Микола відчув себе в колі однодумців.

^{Микола Гаєвой з друзями у Львові}

Тарас Деяк, лідер «Карпатської Січі» та командир однойменного підрозділу Сил спеціальних операцій ЗСУ, розповідає, що  спочатку Микола поводився стримано і замкнуто. Однак далі, коли хлопці побачили, скільки він знає, йому довірили вести ідеологічний напрям. Тож на таборуваннях при ватрі чи на зустрічах у місті студент читав їм короткі лекції з історії України чи національних рухів у світі, рекомендував цікаву літературу, провадив дискусії. Разом з Антоном Бадидою вони були інтелектуальними обличчями півсотні ужгородських «січовиків». При цьому, Микола, який особливо не вирізнявся спортивною статурою, брав участь у всіх вишколах «Карпатської Січі» на природі, не роблячи собі жодних поблажок. «Видно було, що це хлопчина з характером», – зауважує Тарас Деяк.

Коли в Києві у 2013 році постав Майдан, Тарас попросив частину «січовиків» залишитися в Ужгороді, аби було кому тут організовувати акції. Микола завжди з’являвся на них із прапором «Карпатської Січі», який йому довірили. Активну участь у діяльності молодіжної організації він брав аж до вступу на магістратуру до Українського католицького університету у Львові.

З цим пов’язана ще одна незвичайна пристрасть Миколи Гаєвого. Будучи студентом, він познайомився з ченцями католицького ордену в Ужгороді і почав відвідувати їхні зібрання. Зрештою, вони порекомендували йому вступити до Теологічного інституту імені Йосифа Більчевського в Брюховичах піді Львовом на змішану форму навчання. Тож Микола п’ять днів на тиждень вчився на історичному факультеті, а на вихідні їздив на Львівщину. Теологія настільки захопила його, що він навіть думав обрати шлях монаха, через що носив помітний хрест на одязі. Однак далі все-таки обрав історію.

^{Під час навчання у Теологічному інституті в Брюховичах}

В Український католицький університет він вступив на гуманітарний факультет, де писав магістерську роботу про українські населенні пункти, що опинилися після Другої світової війни на території Польщі. Тема Закерзоння (лінія Керзона – умовне розділення на місцевості поляків та українців в Галичині) – болюча і малодосліджена. Історичні студії Миколи Гаєвого про села Вербиця, Старе Брусно та містечко Чесанів вирізнялися глибиною та добрим знанням джерел й опубліковані на «Українській правді». Було видно, що юнак має чудовий потенціал для історичних студій, тож без проблем вступив до аспірантури.

Роки навчання в Українському католицькому університеті були для нього найщасливішими, адже це – один із кращих освітніх центрів України. До речі, за успішність Миколі навіть призначили стипендію, а плату за навчання знизили вдвічі (безкоштовного тут не має). Фінансово його постійно підтримувала мама, яка керує ужгородським відділенням страхової компанії «Княжа Вієнна Іншуранс Груп». Між ними склалися тісні стосунки, син радив їй книжки, фільми, які потім спільно обговорювали, у Львові проводив їй екскурсії.

^{З науковим керівником Володимиром Склокіним в Українському католицькому університеті}

Для дисертації ужгородець обрав постать Ярослава Стецька, одного з провідників та ідеологів українського націоналізму, заступника та соратника Степана Бандери. І в цьому не було нічого дивного, зважаючи на активну діяльність Миколи Гаєвого в «Карпатській Січі» та перебування  в спільноті УКУ, де виховують лідерів-професіоналів.

Молодий науковець проводив чимало часу в архівах, шукаючи першоджерела, почав вивчати німецьку, готуючись до відрядження у Берлін, де зберігається чимало матеріалу. (Англійською, польською та латиною володів).

У Львові він почувався комфортно, адже тут бурлило культурне і наукове життя. Микола відвідував різні заходи, посилено вчився, ще й один час підпрацьовував на «Новій пошті», так що до недалекого Ужгорода вибирався раз на кілька місяців. Був захоплений своїм життям, проте 24 лютого 2022 року воно круто змінилося.

^{З дідусем і мамою під час перших місяців служби у Львові, травень 2022 року}

Тарас Деяк розповідає, що зранку списався з Миколою, який повідомив, що йде до військкомату. Він порадив йому зачекати, адже добре розумів, яку світлу голову має його побратим і по дурному втрачати такі кадри неприпустимо. Але вихований на прикладі попередньої генерації українських борців за волю, Микола просто не міг собі дозволити іншого. Родина була шокована його рішенням, адже юнак не підлягав мобілізації, але він заперечив, що своїм життям розпоряджається сам.

Свою позицію Микола згодом пояснив в інтерв’ю закарпатському виданню «Варош»: «Уявіть ситуацію: ви постійно читаєте класиків нашого націоналізму, для яких реальністю є світ війни, де за свободу потрібно боротися. Проте ви самі живете у відносно мирному світі, навчаєтеся, працюєте, живете життям такого собі розслабленого хіпстера — посиденьки за вином, дискусії, семінари, зручні м’які крісла. І в один день все летить шкереберть! Виявляється, що рацію мали якраз ті, котрі говорили про світ вічної боротьби, а весь комфорт — ілюзія, яку здатна знищити одна людина на чолі великої країни з ще більшими комплексами. Миттєве переосмислення. Після цього вже тобі недостатньо простого волонтерства, культурні фронти нехай будуть за тими, хто відчуває у собі сили на те і не хоче чи не може тримати зброю. Мене ж кров погнала туди, де я є зараз».

^{Аспірант і доброволець Микола Гаєвой біля прапора
95-ї Поліської бригади Десантно-штурмових військ}

Перших три місяці аспірант Української католицького університету служив у роті охорони 24 бригади імені короля Данила. Далі потрапив до 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади. Мама жартувала: «Ну який із тебе десантник? Ти навіть плавати не вмієш», але Микола дуже пишався, що опинився в десантурі. Спочатку служив у мінометниках, а після вишколу в Німеччині у вересні 2022 року потрапив до артилерійського розрахунку. Згодом він стане командиром англійської гармати L 119.  (Дід Іван Бабич теж служив у ракетних військах).

^{Навчання на базі НАТО в Німеччині, вересень 2022 року}

Видно, успіхи в ужгородського артилериста з найпростішим позивним «Історик» (він хотів інакший, але командир не морочив собі голови), були вагомі, якщо естонське телебачення зняло про їхній розрахунок сюжет, а пресцентр бригади зробив фоторепортаж про роботу легкої гаубиці, яка на той час вистріляла вже 8 тисяч снарядів. У перерві між боями аспірант в академвідпустці посилено читав, навіть мав дві електронні читалки із собою.

^{Микола Гаєвой на бойовій позиції, травень 2023 року}

Довгий час Микола Гаєвой зі своїми хлопцями стояли в лісах біля Кремінної, далі їх кидали на Торецький напрямок, де вони давали прикурити російським окупантам у битві за це місто. Воювали й за Кліщіївку біля Бахмута. Влітку 2024 року їх почали готувати до нової операції. І в серпні поліські десантники взяли участь у наступі на Курщині.

^{Працює англійська гармата. Микола Гаєвой – навідник}

Миколі пропонували йти вчитися в офіцерську школу, але він відмовився, бо прийшов воювати. До речі, військова служба йому подобалася і до завершення війни не мав наміру повертатися додому.

^{Привітання мами з днем народження 12 грудня 2023 року під час лікування в Ужгороді}

25 серпня мама востаннє з ним спілкувалася. Микола підтвердив, що воюють вже в Росії. Через два дні він загинув біля села Мала Локня Суджанського району Курської області від осколкового поранення. Очевидно, швидко змінюючи позиції, не встигали як слід захиститися.

^{Микола Гаєвой на фотографіях пресслужби 95 десантно-штурмової бригади}

Поховали Миколу Гаєвого 4 вересня 2024 року на Пагорбі Слави в Ужгороді. Зі Львова на похорон приїхав цілий автобус колег і друзів із Українського католицького університету. Христина Сідак, з якою він постійно переписувався, каже, що в червні 2022 року Микола нарікався, що зозуля в лісі йому прокувала усього два рази. Через два роки і два місяці його не стало.

^{Командир артилерійського розрахунку Микола Гаєвой біля своєї гармати}

В УКУ на честь Героя запровадили іменну стипендію Миколи Гаєвого, а 17 жовтня 2024 року відкрили дослідницький Центр сучасної історії його імені, який спільно заснували Український католицький університет та Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана. Відомий історик Ярослав Грицак, який керуватиме цією установою, пояснив, що Микола мав тут працювати. Війна відтермінувала відкриття, і аспірант не встиг влитися до колективу.  Центр досліджуватиме історичні проблеми ХХ століття, зокрема, й український визвольний рух, який вивчав ужгородець. (Його статтю з дисертації про Ярослава Стецька після смерті опублікувала «Історична правда»).

^{Стипендії в Українському католицькому університеті на честь полеглих героїв.
Серед них і двоє закарпатців – Тарас Гайдук і Микола Гаєвой}

Це не перший молодий науковець, випускник Ужгородського національного університету, який загинув від рук російських загарбників. Доречно би зібрати праці Миколи Гаєвого, Тараса Гайдука, Івана Пайди й опублікувати окремим виданням. До речі, у своїй новій книжці «Подолати минуле: глобальна історія України» професор Ярослав Грицак подякував і своєму колишньому аспірантові.

^{Посмертний портрет Миколи Гаєвого, виконаний Марією Мартиненко-Гупало}

17 грудня «Історику», командиру гармати першого взводу артилерійської батареї Поліської бригади десантно-штурмових військ,  нагородженому «Хрестом доблесті», виповнилося б 29 років.

Олександр Гаврош,

спецпроєкт «Герої Закарпаття»

Герої Закарпаття

Спецпроєкт "Герої Закарпаття" розповідає про закарпатців, що воюють із російськими окупантами. Тут подаємо інформацію з перших уст про живих і полеглих наших героїв.

Тих, хто хоче поділитися інформацією для майбутньої обласної «Книги пам’яті», просимо надсилати матеріали (тексти, фото, відео) на електронну адресу heroji@ukr.net

Теги: війна, загибель, Гаєвой, Історик, Ужгород, Герой

3 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати