Ірина Фаріон: "Денаціоналізація та омосковлення освіти"

Табачники посягають на духовну основу української незалежности: мову як спосіб мислення нації, історію як її свідомість та пам'ять, літературу як матрицю національного менталітету. Без цих трьох гуманітарних фундаментальних опор освіти та науки неможливий розвиток і побудова національної держави. Водночас знання без виховання – це меч у руках божевільного. Отож зруйнувати нещодавно відновлене національне виховання – одне із завдань міносвіти та науки.

МОВА. Мінімалізація прохідного балу з української мови під час вступу до вишів та запровадження тестування з предмета російська мова, скасування іспиту з української мови при завершенні бакалаврату, перехід на навчання іноземців з державної мови на мову ворожої держави – російську, запровадження мови окупанта як предмета у середні школи у вигляді другої іноземної з 5-го класу, запровадження асиміляторського конкурсу вивчення російської мови "Лукоморьє" – все це свідчить про оголошену в середині країни війну з мовою титульної нації – УКРАЇНСЬКОЮ. До речі, запровадження російської мови з 5-го класу як другої іноземної суперечить Конституції України, відповідно до якої вона всього лиш є мовою національної меншини. Проте суспільні тенденції дають непогану відсіч пострілам у душу: російську мову захотіли тестувати лише 6. 902 особи із 322 тисяч, себто 2% абітурієнтів. У Києві таких знайшлося аж 252 особи. Натомість українську для тестування обрало 315. 858 осіб. Лише 26% обрали російську мову як другу іноземну з 5-го класу. Можна лише поспівчувати дітям, що стали жертвами політики міносвіти, а, можливо, і власних батьків. Такий вибір щільно забиває дошками вікно у широкий і вільний світ. Ті 26% відсотків легко накладаються на останні соціологічні дослідження, які називають лише 28% охочих надати російській мові статусу другої державної супроти нещодавніх понад 40%.

Особливе несприйняття викликає проєкт "Концепції мовної освіти в Україні", основна засада якого "вільний вибір мови навчання", що виразно асоціюється з добровільно-примусовим правом відмовлятися від вивчення української мови, відповідно до радянської постанови 1958 року. Зазначена Концепція має демонстративне антиукраїнське спрямування з хибним констатуванням багатонаціональности нашої держави, де насправді проживає абсолютна більшість українців – 77.8%, що через голодомор, репресії та терор були позбавлені елементарного права здобувати освіту рідною українською мовою. Концепція намагається запровадити до освітнього простору абсолютно невідповідні терміни "людиноцентризм", "природовідповідність" тощо, за якими криється єдина мета: усунути українську національну складову освіти. Російську мову у концепції, як у типових радянських документах, трактовано "мовою міжнаціонального спілкування". Зокрема, на неприйнятності таких положень наголошено у нещодавньому зверненні"Антиукраїнські тенденції в освітній політиці" від багатотисячної громади освітян, учасників Всеукраїнських науково-практичних конференцій на тему: "Українське національно-патріотичне виховання: реалії, тенденції, перспективи" до Президента, Голови Верховної Ради, Прем'єр-міністра, народних депутатів та всіх громадян України.

Отже, Табачник автоматично поповнив списки історичних мововбивців нашої незнищенної нації: московського патріархату, що 1690 року наклав прокляття на українські праці Петра Могили, Кирила Ставровецького, Йоаникія Галятовського, Сильвестра Косова, Лазаря Барановича та ін.; Петра I, Анни Йоановни, ЄкатєріниII, НіколаяI, С. Уварова, Н. Валуєва, АлєксандраIII, Ґ. Бобрінського, Н. Кагановіча, Й. Сталіна, П. Постишева, А. Хвилі (Мусульбас), М. Суслова, В. Щербицького, Л. Брежнєва, В. Маланчука (Мілман) тощо. Він логічно завершує перелік цих імперських негідників, що системно і продумано вбивали українську мову. Вони – трупи, а мова – жива і незбагненно багата й красива.

ІСТОРІЯ. Відосвітні раби так бояться української історичної правди у її максимальних злетах і падіннях, що фальсифікація підручників з історії України стала їхнім улюбленим заняттям. Передусім вилучено історичні факти протиборчого змагання нашої нації за право мати Незалежну Державу. Зокрема, з підручника історії для 5-го класу вилучено знаменні "помаранчеві" події 2004 року, факт союзництва СРСР з нацистською Німеччиною, боротьбу УПА з нацистами та портрет Героя України Романа Шухевича, Голодомор як геноцид нації, організований Москвою, масштабну повоєнну русифікацію українських шкіл у 50-х роках, масові репресії українців у 30-80-і роки, вбивчу більшовицьку колективізацію та атеїстичну чуму ХХ століття, обов'язковість знань під час вступних випробовувань життєдіяльности Героїв України Степана Бандери і Романа Шухевича. У цьогорічному підручникові для 5-го класу (автори О. Пометун, І. Костюк, Ю. Малієнко) жодним словом не згадано про злочинну колективізацію, Голодомор 1932-1933-го років і комуністичні репресії. Натомість понаписувано про "Велику Вітчизняну" війну, радянських партизанів і Голокост. І то більше – урочище Бабин Яр у Києві, де німці розстріляли сотні українців – членів ОУН, священиків, науковців назвали...символом Голокосту...

Масштабне втручання відбулося до програми з історії України для ЗНО, про що я вже зауважувала в окремому матеріялі "Закони вмирають – а історична правда – ніколи" на блозі УП. Повторно наголошу на трьох найважливіших напрямах фальсифікації:

1. Вилучення україноцентричної ідеї, втіленої у термінах на зразок "національна ідея", "перебіг подій національно-визвольної акції гетьмана І. Мазепи", "політика Російської імперії щодо України", "антикріпосницький рух у складі Російської імперії", "здобутки національного руху у складі Російської імперії", "піднесення національного життя на західноукраїнських землях", "діяльність австрійської та російської адміністрацій у Галичині", "русифікація", "політика русифікації", "розстріляне відродження".

2. Демілітаризація взаємин із одвічним стратегічним ворогом – Москвою через вилучення терміна війна:"перебіг першої війни радянської Росії з УНР", "друга радянсько-українська війна", "1 Листопада 1918 р. – "Листопадовий чин у Львові", "грудень 1919 – травень 1920 – Перший "Зимовий похід" військ УНР", "листопад 1921 р. – Другий "Зимовий похід" військ УНР", "голод у південних губерніях УРСР".

3. Деперсоналізація української історії з її новітнім "орадянщенням". З програми зникли такі знакові персони,як: Герасим Смотрицький (редактор Острозької Біблії), Іпатій Потій (натхненник і організатор Берестейської релігійної унії 1596 року), Ю. Бачинський (автор знаменитої праці "Ukraina irridenta", 1895 р., де обґрунтовано потребу створення власної незалежної соборної Української держави), Д. Вітовський (ідеолог Січового Стрілецтва, командувач збройних сил ЗУНРу), Ю. Тютюнник (провідний генерал у боротьбі з московським більшовизмом у час Першого та Другого "зимових походів" військ УНР), М. Волобуєв (український економіст російського походження, що обґрунтовував відрубність економічного розвитку України від Росії і потребу самостійного економічного розвитку України). Вилучено такі постаті, як Степан Бандера та Роман Шухевич і цілу плеяду шістдесятників (І. Світличний, А. Горська, І Дзюба, Л. Лук'яненко, Є. Сверстюк). Натомість сьогоднішній освітній совок повертає на сторінки підручників Г. П'ятакова (російський більшовицький діяч шовіністичного спрямування), М. Щорса (військовий діяч більшовицької орієнтації), Ю. Коцюбинського (негідний син відомого батька-письменника, що штиком утверджував окупаційну большевицьку владу в Україні), Г. Петровського (один із запеклих організаторів Голодомору) та ін. менше одіозні постаті.

ЛІТЕРАТУРА. Табачник не тільки приречений спотворювач української історії, він ще й будівничий муру перед українськими школярами у пізнанні зарубіжної літератури, позаяк перетворює її на обмежений, згубний та нецікавий курс російської літератури. Замість Джека Лондона – повія Сонєчька Мармєладова з Достоєвського, замість Байрона – його епігон Пушкін, замість Лафонтена – його переспівник Крилов, замість Тома Соєра – савєтскій Горькій... Отже, це переорієнтація українців на російські цінності і на абсолютну духову залежність від окупанта, що набагато загрозливіше, ніж залежність економічна. Натомість із української літератури вилучено вивчення знаменитих класичних творів про Голодомор Уласа Самчука "Марія", Василя Барки "Жовтий князь"; драматичну поему Лесі Українки про дикий московсько-азійський побут та малоросійське пристосуванство "Бояриня"; соціяльно-психологічний та інтелектуальний роман Івана Франка "Перехресні стежки". З оглядової літератури щез знаменитий антисталінський та антирадянський твір Івана Багряного "Сад Гетсиманський".

Література – це моделі життя і естетичний кодекс нації. Чужий естетичний кодекс – це гірше, ніж чужа Конституція, бо він зі сфери королеви людського буття – ПОЧУТТІВ. Про згубність московської літератури для українців чи не найкраще висловився росіянин за національністю, але українець за культурою великий Микола Фітільов (Хвильовий): "Велика російська література є перш за все (здається, так її характеризує і Брандес), література песимістична, певніше пасивно-песимістична.[ ]. Російський пасивний песимізм виховував кадри "лішніх людей", попросту кажучи, паразитів, "мечтателей", людей без "определенних занятій", нитиків, сіреньких людей..." ("Україна чи Малоросія?"). Розуміємо, що саме це так потрібне регіонально-комуністичним табачникам, але аж ніяк не вільній українській нації. Ухвалена міносвіти та науки концепція шкільної літературної освіти (від 26.01.2011 року, наказ МОН N580) – недолуге радянське ретро із заяложеною мантрою "російська література". Одна з цитат горе-концепції – ніби повернення у морок радянської гуманітаристики: "Особлива роль при цьому належить російській літературі, як художньо-словесному надбанню, у тісній взаємодії з яким протягом декількох століть формувалася українська література, а також з урахуванням того місця, яке займає російська література у загальнолюдській системі духовно-культурних цінностей".Отож елементом руйнації самодостатнього національного світогляду та його входження у світовий контекст є перетворення шкільного курсу зарубіжної літератури у курс російської літератури, що сповна має переорієнтувати українських школярів на російські духовні цінності та моделі поведінки.

ВИХОВАННЯ. Нещодавно я надіслала депутатське звернення до Прем'єр-міністра України М.Азарова щодо фактичного блокування Міністерством освіти і науки запровадження до навчальних закладів Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри "Сокіл" ("Джура") , започаткованої наказом Міністерства освіти і науки України ще 25 грудня 2003 року, і, натомість, відновлення радянської гри "Зарніца". Цікаво, що натхненником цієї гри на ту пору був Олексій Селіванов – секретар Координаційної ради з питань розвитку козацтва в Україні при Кабінеті Міністрів України, директор Українського державного центру позашкільної освіти. Він своїм листом від 2 листопада 2012 року до Міністра освіти і науки, молоді та спорту Д. Табачника запропонував фактично заблокувати гру "Сокіл" ("Джура"). Крім того, через депутатське звернення я мала намір довідатися, чи О. Селіванов є співробітником Української православної церкви Московського патріярхату, керівником козацького Комітету руху росіян України, головою Київського Монархічного Центру і Головним отаманом МГО "Вірне козацтво", що відома своїми антидержавними й антиукраїнськими діями. Звісно, я отримала безлику відповідь від Табачника, де жодного слова про героя-Селіванова, хіба крім однієї цікавинки: про його звільнення з посади в. о. Українського державного центру позашкільної освіти наказом МОН N107-к від 15.03.13, тобто за три дні після мого депутатського звернення. Проте моя радість минула, як торішній сніг, бо за час літніх відпусток новітній виховник совка і класичний українофоб став т. в. о. директора Департаменту соціяльної та гуманітарної політики Міністерства оборони України.Як зазначено в заяві Спілки офіцерів України, на цю посаду без конкурсу та поза атестаційною комісією призначено "людину без фахової освіти та відповідного рангу державного службовця, що не служила у війську і не складала військової присяги на вірність українському народові, головного отамана громадської організації "Вірне козацтво", голову Київського монархічного центру й очільника комітету "Рух росіян України", співробітника двох Синодальних відділів УПЦ МП тощо". Повнота звихнутого світогляду новітнього виховника у його промовистих цитатах: "украінєц – ето нє национальность, нєчто такоє ґєнєтічєскоє, ето політічєская самоідєнтіфікация"; "украінци і русскіє – адін народ"; "свобода, демократія... понятія іскусствєнни і лживи"; "ми вєрньом обратно кієвскіє уліци і отожмьом у бандєровцев Дєнь УПА" (до речі, це потворисько народжене у Києві та не так давно закінчило КПІ; мабуть, нащадок якогось енкаведиста)); "на Українє імєнно Путін – самий рєйтінґовий політік соврємєнності"; "у нас чувствуєтса нєдостаток прорусской, чєловєчєской нормальной партіі".

Не менш знаковим складникомсовкового виховання є вже згаданий конкурс"Лукоморьє".Відповідний наказ Міносвіти (від 03.12.2012 N1378), яким затверджено Правила проведення цього конкурсу, зареєстровано в Мін'юсті (25 грудня 2012 р. за N2160/22472).Основними завданнями конкурсу є, зокрема, підвищення інтересу учнів до вивчення російської мови та культури; поглиблення та структурування знань учнів з російської мови; створення підґрунтя у підготовці до державної підсумкової атестації та зовнішнього незалежного оцінювання з російської мови; залучення широкого кола сільської молоді до активної участі в інтелектуальних змаганнях з російської мови; активізація позакласної та позашкільної роботи з вивчення російської мови тощо. Проведення конкурсу покладено на Донбаський державний педагогічний університет спільно з базовою організацією, яку визначає Міністерство освіти і науки.Черговий москвофільський та угодовський випад Табачника не дивує, не шокує – а зловтішає. Раб не витіюватий і не оригінальний у своїх діях. А понад те, якщо раб невдоволений і розгублений. Мабуть, цей раб і весь почет при ньому на чолі з їхнім президентом усвідомлює наближення краху розбудови совка, себто "рускава міра". Мимоволі згадується одіозно негативний персонаж московської історії, що заторкнув собою нашу країну, – Єкатєріна Вторая. Саме вона у ненависті до українців вигадувала різноманітні способи "обрусєнія" українського непокірного краю, як-от: доплати за вивчення російської мови, а також матеріяльну винагороду духовним школам за умови переходу на російську мову викладання тощо. Можна згадати і особливо комфортний та омріяний час для табачників 1983 рік, а саме Постанову ЦК КПУ і Ради Міністрів України "Про додаткові заходи по поліпшенню вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік", де передбачено 15% доплату за навчання російською... Тож яким смішним на цьому тлі є вигаданий адептами рускава міра конкурс з дивною назвою "Лукоморьє". Проте... нехай діти українофобів і побавляться у їхнє "лукомор'я", а наші діти житимуть і творитимуть в іншому – українському світі. Нарощуймо сили у нашому Міжнародному конкурсі знавців української мови імени Петра Яцика, в моєму авторському конкурсі політичного плаката "Мова – твого життя основа", у проєкті популяризації української книги "Від книги – до мети" і в силі-силенній націєцентричних заходів по всій Україні, які проводять сотні тисяч одержимих і вільних українських учителів та викладачів.

Показово, що, всупереч одностайно ухваленій резолюції III Всеукраїнського з'їзду працівників освіти з "Національної стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року" Указом Президента України N344/2013 від 25.06.2013 року з тексту цієї резолюції знято заходи щодо "розроблення та реалізації Концепції національного виховання" та "ключового напряму державної освітньої політики – побудови ефективної системи національного виховання дітей та молоді". Натомість Концепція громадянської освіти та виховання в Україні (оприлюднена 29.12.2012 року на офіційному веб-сайті Міністерства ОНМС України) спрямована на виховання в Україні космополітів, а не українських патріотів. Цікаво, де ви бачили в цьому світі націю-космополіта???. Крім того, з нормативно-правових освітніх актів України, що стосується виховання молоді, зникла словосполука "український народ", натомість запроваджено "населення України".

ОПТИМІЗАЦІЯ. Красиве латинське слово optimus "найкращий" в умовах "табачного" міністерства набуло одного значення "знищення" або оптимізація+русифікація. Протягом минулого року в Україні закрили 161 навчальний заклад. Щодо чергової хвилі змосковлення особливо промовиста Одеса. За інформацією народного депутата, "свободівця" Павла Кириленка, кількість українськомовних шкіл в Одесі скоротилася з 75 у 2011 році до 38 – у 2013 році. Це відбулося через примусове відкриття російськомовних перших класів в українськомовних школах під загрозою звільнення директорів. Натомість у російськомовних школах класи з українською мовою викладання управління освіти Одеської міськради не відкриває навіть на вимогу батьків.

СТРАТЕГІЯ. 25 червня 2013 року указом Президента України N344/2013 схвалено стратегію розвитку освіти на період до 2021 року. Попри характерну для таких документів словесну полову, наскрізною є ідея "космополітизації" та "інтеркультурности" як "вищої форми суспільного життя", до яких начебто мають прагнути передові суспільства. Отож поняття "наіональна освіта" заступлено "інтеграційними" та "глобалізаційними" процесами.

P.S. 1933 року Провідник нашої нації Степан Бандера під час навальної полонізації української освіти зініціював резонансну шкільну акцію "У боротьбі за душу української дитини", де зауважив:

"Молоді друзі! Українські школярі! [...] не дайте, щоб з Вас вороги зробили яничарів! Не дайте, щоб ляхи обернули Вас у своїх слухняних рабів! Ви маєте бути лицарями й борцями за волю України! Перед Вами велика свята боротьба".

Як ніколи, ці слова Провідника злободенні. Аби не дати зробити з нашої молоді слухняних московських рабів та яничарів, ВО "Свобода" закликає Вас усіма прийнятними методами боронити нашу духовну незалежність, без якої вся інша незалежність примарна:

-бойкотувати і не приймати "табачні" підручника з історії України через принципове навчання лише за правдивими підручниками;

-організовувати гуртки вивчення з історії української державности та спецкурси "Лідери нації", "Українські перемоги", "Українська військова історія" тощо.

-пам'ятаючи про чорний для української освіти 1938 рік, коли російська мова стала обов'язковим предметом і 1958 рік, коли можна було відмовитися від вивчення української мови – тепер масово і категорично відмовлятися від вивчення у школі мови окупанта – російської як подальшого надійного засобу асиміляції українців;

-активно здійснювати національне виховання через знакові націєцентричні факти нашої історії у супротиві до відновлюваної радянсько-московської ідеології, а відтак залучати молодь до активної політичної боротьби і протистояння з теперішнім реваншистським режимом;

-повсякчас найрізноманітнішими формами та методами демонструвати свою українськість.

Наше невідступне і послідовне прагнення жити своєю МОВОЮ, наснажуватися власною ІСТОРІЄЮ, вдосконалюватися власною ЛІТЕРАТУРОЮ зробить нас нездоланними і непереможними. Звідси така нахрапистість антиукраїнської влади та імперська агресивність Москви. Ми на своїй, від Бога даній, землі – і жоден місцевий перевертень чи чужинець не зуміє накинути нам своєї волі.

Ірина Фаріон, депутат Верховної Ради України, член політради ВО "Свобода"

Теги: освіта, Табачник, мова, Фаріон

8 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати