Пам’яті Павла Бедзіра

Творчість Павла Бедзіра опишуть і оцінять митці. А я розповім про те, який він був у земному житті, яким приходив у мою родину  і що я навчилась від нього.

З Павлом Бедзіром мене познайомив Микола Матола навесні 1977 року. Павло із своєю дружиною Лізою проживали тоді по вулиці Шевченка. В них там були творчі майстерні. Про художню творчість Павла Бедзира я знала ще раніше зі студентських років .

У 70-і роки Грицько Чубай та його дружина Галина (у Львові) висловлювалися за Павла Бедзіра так: "Ну і що, що в нього «так у квартирі» (мали на увазі безлад – М.М-Б.), але в нього чиста душа". Я не знала тоді ще особисто Павла, але його фотоілюстрації його картин досить великого розміру ми  подарували сім’ї Чубая. Фотоілюстрації  виготовляв  Славко Бомбик із фотоплівок, які через Миколу Рябчука постачав Михайло Чендей – син Івана Чендея. До речі, Михайло Чендей в 70-і роки брав дуже активну участь  в мистецькому житті. Фотоілюстрації ми дарували тим, у кого був день народження. Ось так проростали дерева Бедзіра у студентів Львівської політехніки та Університету.

Микола був ревнивий чоловік, але до Павла він не ревнував. Двері для Бедзіра в нашу родину були завжди відкриті. А навідував він нас досить часто. Я раділа його приходу, оскільки він приносив  у сім’ю  якусь надзвичайну  духовну силу, яка сприяла зникненню  всіх  негативних моментів, що їх нам приносив побут.

Коли він побачив у мене «Китайську філософію», яку  придбала ще у студентські роки у Львові, я стала для нього  на рівень вище і  відтоді він попросив  2-томник  для себе. Він  показував  і давав читати «Китайську філософію» багатьом  знайомим жінкам. І вже коли не стало Павла, ми якось розговорилися із Ольгою Ковач (дружиною художника  Павла Ковача) і з’ясувалося, що книга в неї. Павло також дуже шанував цю сім’ю.

Павло був людиною гуманності. Він говорив, що для людства на землі більш важливий гуманізм, ніж демократія, і на зміну демократії прийде НОВИЙ ГУМАНІЗМ. Він говорив, що людина –  це боголюдина і в ній все закладено, тільки потрібно розвити у своєму внутрішньому світі ці якості. Він знав, чому прийшов на цей світ.

Його жанр – графіка. Так, зараз комп’ютерною  графікою можна зробити багато картин  і вони мають неабиякий успіх, але, погодьтесь, це картини без душі. А цінність картини – передавати людям життя, утверджувати на землі Любов.

Павло любив природу і жив в гармонії з нею, медитував і досягав таких бачень, які відображав на картинах, як звивини в нашій свідомості, що переростали в дерева, як символ життя на землі.

Він не пропускав жодної хвилини земного життя даремно – навіть сидячи  за кавою, весь час (навіть на коробках сірників) вимальовував  образи. Ми розмовляли дуже багато, на різні теми. Могли  говорити  з ним  годинами і він пам’ятав, на чому ми зупинялись раніше (про цивілізації,  розвиток людини і  її психологію, про цінності на землі, про  релігії).

І тому Павло, кому довіряв, із своєї внутрішньої  містичної бібліотеки  доводив істину буття.

Його мрія полягала в тому, щоб всі дерева були добрими і приносили добрі плоди, а відтак і всі люди ставали б добрішими – чим і збережеться життя на нашій прекрасній Землі. Він вірив в це – і віра його підносила до великих висот.

СЛАВА  ЙОМУ І ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ!

Теги: Бедзір

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати