Валерій Бебик: «У нас зараз неукраїнська правляча політична еліта»

Тези про наявність чималої кількості викривлень та вже доведених фактів «переписування» історії в залежності від політичної доцільності, мабуть для багатьох є відомі. Однак досить рідко ми стаємо свідками появи систематизованої та виданої праці, в якій можемо простежити процес розселення на території України стародавніх цивілізацій, які залишили своїм нащадкам чимало згадок про своє існування. Крім того, Валерій Бебик спробував простежити і поширення впливу протоукраїнських цивілізацій на розвиток відомих цивілізацій давнини в Європі, Азії, Африці.

Безумовно, ця праця матиме як прихильників, так і опонентів. Однак нині для українців постає вкрай важливе завдання, і пов'язане воно з визначенням власного місця на історичній, політичній, геополітичній мапі Світу. А без знання власної історії та розуміння вагомості здобутків наших предків, знайти своє місце буде дуже важко, а тим більше починати з «білого аркушу» як нам нині пропонують деякі вчені з ближнього та дальнього зарубіжжя.

Власне про історію написання книги та про політичні перспективи сучасної України ми вирішили дізнатися у самого автора.

– У вашій книзі акцент робиться на тому, що нинішня історія України, викладена у сучасних підручниках, суттєво викривлена. Однак більшість істориків та інших дослідників не надто цим переймаються і тим більше не працюють у цьому напрямку, не видають книг, в яких би історія розглядалася під іншими кутом зору. Що ж вас, політолога, спонукало до написання подібної праці?

– Історія не просто викривлена, а перекручена повністю. І не тільки національна історія, але й всесвітня. Нам розповідають, що в основі всього стоїть так звана Греко-Римська цивілізація, що першою в усіх західних підручниках вважається цивілізацією Чатал-Гююк (нинішня територія Туреччини), Шумер (Сумер), які датуються IV тис. до н.е., кажуть, що вони найдавніші. Однак наша Трипільська цивілізація існувала у період з VI до III тис. до н.е., на дві тисячі років раніше за Шумерів.

Якщо брати до уваги цивілізацію Кам'яної могили, то це найдавніший храм планети, який функціонував ще 25 тис. років тому, і це територія України: Мелітополь, Запорізька область, козацька земля. На території сучасної України існувала ще одна стародавня цивілізація – Мізинська (XX-XII тис. до н.е.). Саме там ми вперше знаходимо символи хреста, з'являється зашифроване ім'я Бога. Ви ж подивіться, ці наші цивілізації старші за ті, які нам подаються у підручниках зі Всесвітньої історії.

Коли я все це проаналізував, то волосся стало дибки... Це ж неправда. І це не те, щоб я собі придумав українську стародавню цивілізацію. Опрацьовано дуже багато джерел: археологічних, історичних, тощо. Скажімо, якщо римський історик Помпей Трог, який дві тисячі років тому пише, що скіфи і єгиптяни довго сперечалися за давність походження... Але ж скіфи безумовно старші. Єгипетська цивілізація – це ІІІ тис. до н. е. Скіфи жили на території України, це наші предки. А якщо вони старші за єгиптян, то жили в один час із трипільцями, а це VI-III тис. до н.е.

Перше, який висновок я для себе роблю: скіфи і трипільці жили в один час та на одній і тій же території. А потім ми читаємо у Геродота: були скіфи-орачі (землероби), скіфи-скотарі і царські скіфи, які обороняли землю (армія), тобто три соціальні стани. Виходить, що Геродот, Помпей Трог підтверджують те, що на території України була дуже древня цивілізація. Зрозуміло, що як я то усе побачив, то почав ретельно досліджувати нашу древню історію.

Уже чотири роки у мене є рубрика у газеті «Голос України» – «Історія краю». В журналі «Освіта регіону: політологія, психологія, комунікація» в кожному номері виходила стаття – фактично по одному з розділів книги. Тобто, ця книга спочатку частинами публікувалася у журналах і газетах, а вже згодом з'явилася ідея зробити з зібраного матеріалу книгу.

Крім того, я веду дві авторські програми на радіо: одна на першому каналі Українського радіо щонеділі о 8:30, друга – на каналі «Культура» (3-й канал Українського радіо) щовівторка о 17:15. Прямий ефір розрахований на 47 хвилин.

Три роки тому у мене відбулася розмова з ректором УУБА–КаУ Віктором Бедь, якого я поважаю як науковця, патріота, українця, який, до речі, став одним з рецензентів цієї книги. Він ознайомився з рядом уже готових статей і поцікавився у мене, чи не думаю я видати книжку. Тоді я ще не забігав так далеко наперед, однак ми домовилися, що коли буде достатньо матеріалу, то книжку треба буде видати обов'язково. Саме тому книга побачила світ завдяки співпраці двох вишів – університету «Україна» та Карпатського університету ім. А. Волошина.

– У книзі згадується досить вагомий вплив на розвиток цивілізаційних процесів перехід від матріархату до патріархату, що зумовило й зміни у типі панування, вплинуло на подальше розселення тогочасних мешканців України. У багатьох сучасних культурах і понині виокремлюється роль жінки. Наскільки взагалі був важливим цей перехід? Чи можемо ми припустити, що в разі, якщо б його не було, то історія б мала зовсім інший вигляд?

– Класична історична наука вважає, що перехід від матріархату до патріархату відбувся тоді, коли з'явилося землеробство, коли роль жінки, яка обробляє землю, стала пануючою у суспільстві, адже саме від її здобутків став залежати добробут родини. Якщо ж звернути увагу на історичну хронологію, то землеробство з'являється у V-III тис. до н.е. Саме до цього періоду ми відносимо і появу скіфів-орачів на українських землях. Але якщо звернути увагу на археологічні артефакти Кам'яної Могили, Мізина, що були духовними центрами, то там переважна більшість, 90% – Богині жіночої статі (Богиня-мати, Берегиня, тощо). Виходить так, що концепція класичної історичної науки не відповідає дійсності, адже божественні жіночі символи були задовго до появи землеробства. І я дійшов от якої думки: коли не було патріархальної сім'ї, у сучасному розумінні, то у племені всі знали, хто є мати, і не знали, хто є батько. Звідки і з'являється міф про божественне походження дитини – вона з'являється від Бога.

На межі ІІІ-ІІ тис. до н.е. скіфо-арійська спільнота перейшла до Аріїв, що у перекладі з Сумерської/шумерської – сім'я, родина. А тому можемо припустити, що родина у сучасному розумінні цього терміну, з'являється лише тоді, і це вже відбувається злам, коли Боги стають чоловіками, що ми й нині бачимо у більшості світових релігій, з'являється Бог-отець.

Вивчаючи археологічні дані, які є відомими, ми фактично спростовуємо класичну історичну концепцію. Я не є археологом чи істориком, я політолог. Але використовуючи метод системного аналізу, вдалося дійти до відповідних висновків.

– Нині Україна знаходиться у скрутному суспільно-політичному становищі. Часто можна чути тезу про відсутність у нас стратегії розвитку, стратегічного шляху, національної ідеї. Як ви розцінюєте нинішню ситуацію і відсутність стратегії розвитку країни?

– Усе іде закономірним шляхом. Це колись, у радянські часи вважали що можна з феодалізму, перестрибуючи капіталізм, побудувати соціалізм. То є абсурд. Ті родоплемінні стосунки, що панують у феодалізмі, залишилися і при соціалізмі у тих країнах, що з феодалізму «стартували»: Монголія, республіки Середньої Азії. Та й у нас вони є. Кланові стосунки існують, і нічого з цим не поробиш, тому що це тисячолітня праця, це соціальна генетика, ментальність того чи іншого народу. Не можна через це перескочити і сказати що через 10 років ми все зробимо. У цьому контексті є відома теза Мао Цзедуна: «100 років наполегливої праці – 10000 років щастя для майбутніх поколінь». То вона дійсно правильна. Треба так працювати, щоб твої діти, онуки, правнуки цим користувалися.

У нас зараз неукраїнська правляча політична еліта. Неукраїнська як у етнічному плані, так і в патріотичному. Якщо ми живемо в державі Україна, де 2/3 – українці, це ядро політичної нації. Нині вони не мають більшості ні в парламенті, ні в уряді. І те саме відбувається на рівні губернаторів, інших чиновників високого рангу. Це люди, які не є етнічними українцями, які не є патріотами по крові і не є патріотами з політичних міркувань. Тому що політична нація має об'єднувати інші нації, національні меншини. Особливо на Закарпатті це актуально, у вас багатонаціональний край. І це є нормально. Але ми маємо всі бути патріотами держави, в якій живемо. Та ядро має бути українським. А це ядро зараз знаходиться у внутрішній окупації, культурній, духовній окупації. У нас хто панує? Мас-медіа кому належать? Кому завгодно тільки не українцям. Влада кому належить? Кому завгодно, тільки не українцям.

Як можна очікувати від неукраїнської політичної еліти появи стратегії українського розвитку? Вони не можуть цього зробити апріорі. Тому наше з вами завдання, завдання вишів, української інтелігенції, я своє завдання бачу, як автор цієї книги – виховувати націю. Показати справжню історичну цивілізацію, що вона тисячолітня, що це тисячолітня українська культура, історія. І на основі цього ми повинні вже робити висновки, куди ж нам далі рухатися.

– Нині в країні, особливо у середовищі експертів та політиків, точаться суперечки щодо подальшого українського шляху: на Схід, чи на Захід, або вироблення власного геополітичного шляху, так званої багатополярності. Що ви думаєте з цього приводу?

– Я думаю, що нічого дивного немає. У кожній країні є свої полюси: є Північна Італія і Південна, між ними завжди є проблеми, суперечки, однак вони є все одно італійцями; в Іспанії є баски та іспанці, є проблеми сепаратизму; у США є латиноамериканці (чіканос). Їх 50 млн. чол. і від того, як вони голосують, залежать результати виборів президента. У цьому немає нічого страшного.

Можна згадати і Німеччину. Є західні і східні німці. І той факт, що немає Берлінського муру, не означає, що той мур у головах і серцях уже зник. Німці так і кажуть: «у серці й у голові той мур не зник». Тобто східні німці все одно будуть «другим сортом». Потрібно багато років, щоб це змінилося.

З іншого боку, якщо ми згадаємо того ж Геродота, то він поділяє скіфів на три групи: скіфи-орачі, скіфи-скотарі і царські скіфи. Це три стани. Так воно є і понині. Безумовно, українці часто знаходилися у складі різних імперій. Але все одно об'єдналися. І якщо це вже відбулося, то, я думаю, це вже надовго.

– Тобто, ви не підтримуєте думок про можливе входження України в нові російські геополітичні проекти?

– Це виключено. Швидше за все, коли у Росії почнуть вичерпуватися запаси газу та нафти, а вони не є вічними, то етнічні українські землі – Кубань, Ставропольський край, Краснодар, Курськ, Вороніж (вони, до речі, були у складі Боспорського царства, столиця якого була у Керчі, це була протоукраїнська, скіфо-еллінська держава.) з часом будуть приєднані до України. Такий варіант дуже вірогідний.

– Україна нині на порозі парламентських виборів. Боротьба між владою та опозицією є досить умовною, з різних причин. Чого очікувати від осіннього волевиявлення, чи вплине воно на ситуацію у країні?

– Чудес не буває. Радикальних змін у парламенті не відбудеться ні в якісному, ні у кількісному плані. Я припускаю, що не буде посилення ані проросійського, ані прозахідного вектору, можливе посилення проукраїнського, завдяки мажоритарникам. У нас і влада, і опозиція, їх лідери не є етнічними українцями, і в цьому їх проблема, відсутній патріотизм.

– Тобто повернення до часткової мажоритарної системи вплине на результат виборів?

– Вплине в якості оновлення еліти. Раніше, якщо ти не член тієї чи іншої партії, ти навіть не міг висуватися. А зараз уже будуть висуватися нові люди, і це буде запорукою того, що щось зміниться, хоч і не радикально.

Теги: Бебик, Україна, історія

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати