"Гуцулики" пішли на полонини (ФОТО)

Ті з них, які вже хоча б раз у житті долали цей складний майже 80-кілометровий шлях, дивовижним чином самі знаходили потрібний напрямок. Малі, тижневі лошата йшли нарівні зі своїми мамами, озиваючись до них тонкими голосами, коли, раптом, втрачали з поля зору. Ті відповідали їм голосним стурбованим іржанням.

Коли дорога пролягла крізь високогірну Люту, традиційний перегін табуна став для місцевих горян, позбавлених різноманітності, небуденною розвагою: малеча вилазила на паркани, дорослі розгинали спини і спиралися на мотики й лопати на городах і сотинах, а старші люди проводжали вершників довгими поглядами: "Дай, Боже, щастя! Дай, Боже, здоров’я!.."

Два дні переходу, в якому взяв участь і кореспондент Закарпаття онлайн, відкрили погляду неймовірні краєвиди, що їх не побачиш з асфальтованої дороги. А ще, по-новому, – неймовірні невибагливість і працездатність цих чотириногих створінь, що століттями виручали наших предків в нелегких умовах Карпат.

Ферма Олександра Ігнатенка залишилася, по-суті, єдиним в Україні місцем, де ведеться племінне розведення "гуцуликів". Кілька аналогічних ентузіастів на Закарпатті та Львівщині не витримали труднощів і подалися у сферу "зеленого туризму". Тому ферма у Прелуках залишається нині останнім оплотом збереження автентичної української породи коней. Втратити яких – не маємо жодного морального права...

Теги: коні, гуцулики, Ігнатенко

3 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати