Закарпатські районки на роздоріжжі, або Пристрасті по роздержавленню

Зрозуміло, що наслідки тоталітарної системи за 15 років не зникають, а реальний стан української преси – лише одна з ознак пострадянської здеформованості суспільних інституцій, але зміни потрібні.

Хоча маємо і певні позитиви: загальнодержавні успішні проекти - газети «Факти», «Дзеркало тижня», регіональну «Високий замок» та багато інших, які є достатньо респектабельними, високотиражними, друкуються на хорошому папері, деякі з них – у кольорі. Журналісти цих ЗМІ непогано заробляють, вони не знають, що таке прогинатися під районного чи обласного чиновника, мучитися самоцензурою: «А якщо я таке щось дуже критичне напишу, то що мені за це буде?» У теле- та радіоеіфірі ми також маємо чимало нових комерційних, сміливих, доволі успішних проектів. Бурхливо розвивається Інтернет-преса.

Але на цьому фоні інформаційного розмаїття такою собі «кривенькою качечкою» залишається державна преса, особливо це відчутно на регіональному рівні. Не заперечуємо її цілковито. Як кажуть на Закарпатті: «Калап долу» (Знімаю шапку) перед нею за її серйозність, некон’юнктурну лексику та те, що вона залишається чи не єдиним джерелом друкованої інформації у глибинці. Але, з іншого боку, сумно дивитися, коли передовиці такої преси і досі переповнені штампами на кшталт: авангард села; передовики виробництва; селяни запевнили РДА, що віджнивують вчасно і т.п. Зазвичай такі газети виходять на жовтому папері, чорно-білим друком на 4 сторінках. Як не дивно, штат їх редакцій іноді кількісно перевищує типовий склад комерційного видання. Працівники подібного видання зазвичай незадоволені життям і зарплатою, але водночас бояться змін. Думають: «Не треба нічого чіпати, адже може бути й гірше».

Процес роздержавлення преси – це рівняння з багатьма невідомими. Досі не ухвалено Закон України «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації». Тривають суперечки щодо проведення експерименту у пілотних виданнях, які першими добровільно погодяться на спробу роздержавитись.

Немає єдності стосовно плюсів і мінусів такого реформування преси і серед журналістів. Так, за результатами опитування редакторів районних державних газет Закарпатської області[1] з одинадцяти опитаних лише троє ставляться до процесу роздержавлення як до чогось позитивного і неминучого. Вісім з них негативно сприймають зміну власника, взяття відповідальності за газету на себе. Ось лише деякі з відповідей, які досить типово характеризують ставлення фахівців галузі до проблеми:

Василь ПИЛИПЧИНЕЦЬ, головний редактор Міжгірської районної газети «Верховина» (смт Міжгір’я): «Фінансування збоку мусить бути, бо на самофінансуванні газета ніколи не виживе. Має бути місцеве забезпечення. Якщо немає фінансів, то як на себе не заробляй, а вище стелі, як то кажуть, не стрибнеш. Мені здається, що навіть якщо усю газетну площу віддати під рекламу, їй і так доведеться дуже важко».

Головний редактор газети „Вісті Свалявщини” (м.Свалява) Любов ПАПІШ: «Наш район не дуже великий і самі ми не заробимо кошти для того, щоб вижити. Я думаю, що газеті буде дуже важко вижити, тож допомога засновників нам потрібна. Якщо говорять, що роздержавлення дасть більше волі, більше простору для ідей, то у нас ніхто ту волю не забирав. Ми й так вільні, ми знаходимо порозуміння із мерією, є співпраця».

Головний редактор газети „Зоря Рахівщини” (м.Рахів) Михайло ЮРАЩУК: «У принципі, то залежить від регіону, на який працює газета. Скажімо для Рахівщини, за нашими фінансовими підрахунками, не дуже то ми й витягуємо, але спробувати можна. Все залежить від фінансів: від передплатників і рекламної бази. Якби у нас був відповідний рекламний блок, я думаю, що роздержавлення не таке вже й погане, і навіть реальне. Плюси ж роздержавлення вбачаю у тому, що газета стане більш незалежною».

Головний редактор газети „Карпатська зірка” (смт. Великий Березний) Андрій БУЛАВЧАК: «З початком роздержавлення ми перейдемо у приватний сектор, доведеться перейти у тінь, на гонорарну основу. Можливо, такий бренд як „Карпатська зірка” перестане існувати, журналісти заснують нову газету. Плюсом роздержавлення вважаю той факт, що у журналістів з’явиться стимул працювати, вони не будуть в очікуванні постійних дотацій. Однак для того, щоб заснувати ТзОВ, потрібен капітал. Щоб газета вижила, необхіжний стартовий капітал і бажання працювати».

Головний редактор обласної газети «Новини Закарпаття» Віталій ЯЩИЩАК, який був одним з найпослідовніших прихильників роздержавлення преси ще торік, нині висловлюється більш стримано. Він вважає, що справа ця непроста, без стабілізаційного капіталу у перехідний період небажана. Та й не дуже то й поспішають засновники державних видань відпускати на вільні хліби свої пропагандистські ресурси.

Нещодавно журнал «Журналіст України» помістив цікавий матеріал про те, як у Канівському районі Київської області новопризначений редактор державної газети Євген Брусиловський почав реформу видання ще без її роздержавлення. Скоротив штат до 4 осіб, коли треба, сам миє підлогу, не ходить кланятися до начальників та на усі підряд районні наради. А газета має непоганий тираж, і хоч деякі чиновники на нього дивляться скоса, та нічого вдіяти не можуть.

Взагалі, хто сказав, що шляхетною, відповідальною та серйозною може бути виключно державна газета. Пам’ятаю розповідь колег, як колись у «Закарпатській правді» на першій сторінці подали фотографію негритянського діяча до тексту про лідера угорських комуністів Белли Куна. Був величезний скандал. Отже, помилятися властиво навіть рафінованій комуністичній пресі. Проблема не у формі власності, а в організації праці. Перш за все потрібен стабілізаційний фонд на два-три роки, поки редакція перебудується. Для того, щоб люди не постраждали, вони повинні за рахунок цих коштів зберегти рівень зарплат та соціальних виплат. Фінансування стабілізаційних фондів у пілотних проектах таких газет можна спробувати отримати у донорів. Зокрема у фонду «Відродження», фонду підтримки преси посольства США. Якщо бізнес-план перебудови видання буде переконливим, свідчитиме про майбутню прибутковість видання, то гроші на нього дасть і приватний інвестор.

Чи вплине зміна форми власності районок на їх можливість якісно інформувати громадян про дії влади? Навряд. Чому б владі не оголошувати тендер на краще висвітлення її діяльності, і укладати з переможцем угоду про інформаційну підтримку? Взагалі, у світовій практиці відомчими виданнями владних органів є бюлетені. А класичні газети зазвичай недержавні і збалансовано висвітлюють події, маючи можливість владу покритикувати, а не лише запопадливо догоджати їй, щоб не припинила фінансування. Наступним викликом, який постане перед колективами державних газет стане вміння конкурувати з іншими виданнями в умовах ринку. Але, чому ні? Якісне висвітлення подій, реклама, оголошення, листування з читачами, конкурси, лотереї, світська хроніка, журналістські розслідування, краща поліграфія, кольоровий друк, великі якісні фотографії, модерна верстка, маркетингові новації з розповсюдженням і передплатою можуть відчутно покращити конкурентоспроможність газет.

Взявши добрі традиції професіоналізму державних видань і поєднавши їх з впровадженням ринкових новацій ті газети, які першими пройдуть шлях роздержавлення, стануть успішним прикладом для решти редакторів та журналістів, які ще вагаються. Але передувати цьому звичайно ж мусить прийняття закону.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати