Сьогодні — День Святої Трійці

Трійця, Тройця — це церковне свято, яке відзначають у 8 неділю після Пасхи.. Через те, що це свято припадає на 50-й день після Пасхи, церква називає його ще П'ятидесятницею. Увібравши в себе багато рис іудейської П'ятидесятниці, християнська Трійця приєднала й національні риси тих свят, з традиціями яких вона частково злилася. Так, в українців Трійця злилася із Зеленими святами. В основі цього свята — євангельська подія, що сталася на п'ятдесятий день від Воскресіння Ісуса. Христові учні сповнилися благодаті Святого Духа і з простих рибаків перетворилися на ревних проповідників віри. Цей день вважають початком християнської церкви. Господь відкрив апостолам усю повноту своєї слави у триєдинстві: Бога Отця, Бога Сина і Святого Духа.

ЗМІСТ СВЯТА

Назву П'ятидесятниці свято одержало тому, що зішестя Святого Духа на апостолів сталося в старозавітне свято П'ятидесятниці, встановлене в пам'ять про дарування єврейському народові Закону при горі Синай; воно святкувалося в 50-й день після Великодня і припадало на закінчення жнив і збирання плодів, перші з яких приносилися в жертву в храмі. Саме в цей день, у 50-й день по Вб-скресінні Ісуса Христа, коли всі учні були
зібрані в одній світлиці, раптом зробився шум, «ніби буря раптова зірвалася і переповнила ввесь той дім, де сиділи вони. І з'явилися їм язики поділені, немов би огненні, та й на кожному з них по одному осів». Апостоли виповнилися Духа Святого і стали говорити різними мовами (Діяння апостолів 2:1-47). Зішестям Св. Духа на апостолів відкрилася довершуюча діяльність третьої особи Пресвятої Трійці, і вчення Ісуса Христа про Триєдиного Бога досягло довершеної ясності і повноти. Подія Зішестя Святого Духа на апостолів вважається початком Християнської Церкви.

ІСТОРІЯ СВЯТА

За переказом, свято Зішестя Святого Духа встановлене апостолами, однак згадки про нього, що містяться в Новому Завіті (1 Коринтянам 16:8; Діяння 20:16), не дають підстав вважати, що мова там йде про святкування християнської П'ятидесятниці. Від II ст. немає достовірних свідчень про існування цього свята. Однак вже в
історичних джерелах III ст. П'ятидесятниця представлена загальнопоширеним святом. Так, у Тертуліана П'ятидесятниця виступає і як період у 50 днів, і як християнське свято (Про хрещення, гл. 19). Про П'ятидесятницю як про окреме свято ясно говорить Оріген (Проти Цельса, VIII, 22). У «Апостольських Постановах» (ІІІ-У ст.) заповідано святкувати П'ятидесятницю: «Через десять днів по Вознасінні буває п'ятидесятий день від першого дня Господнього (Великодня); цей день так буде великим святом; тому що в третю годину цього дня Господь
Ісус послав дарунок Святого Духу. П'ятидесятницю святкуйте одну седмицю» (кн. V, гл. 20). З IV ст. свідчення про П'ятидесятницю і як про священний період у 50 днів, і як про особливе свято стають загальними в церковних письменників (Августин, Іоанн Златоуст, Григорій Богослов). Іоанн Златоуст згадує про звичай прикрашати в цей день будинки зеленню, Григорій Богослов — про звичай хрещення в цей день. Від IV ст. до нас дійшов докладний опис богослужіння в день П'ятидесятниці в Ієрусалимській Церкві, що належить західній прочанці Сильвії.

Богослужіння продовжувалося майже безупинно протягом доби і складалося зі здійснення Цілонічного пильнування в церкві Воскресіння, двох Літургій (у Мартиріумі і на Сіоні) і літії на Елеоні, у церкві печери, у Мартиріумі, у храмі Воскресіння і на Сіоні. Усе богослужіння закінчувалося близько півночі.

ЗЕЛЕНІ СВЯТА

Тиждень перед Трійцею називається «зеленим», «клечальним» або «русальним», три останні дні цього тижня і три перші дні троїцького тижня називаються Зеленими святами. В час Зелених свят цвіте жито й за народним віруванням прокидаються мерці, виходять з води русалки. Люди квітчають свої житла клечанням і встеляють пахучими травами,
дівчата завивають вінки.

Завивання вінків. Зелений тиждень починається з четверга. В цей день дівчата йдуть на поля, в левади чи в ліс і там «завивають вінки на всі святки», при цьому співають відповідних пісень. По деяких селах Сходу України довго зберігався звичай у четвер завивати берізку. Розділившись по двоє, кожна пара з гілля берези в'є собі один вінок, не відриваючи гілок від дерева. Як вінок вже готовий, кожна пара кумується: одна одній через вінок дає
жовту крашанку, потім цілуються через вінок. Після завивання вінків дівчата повертаються в село. В неділю, в день Тройці, дівчата йдуть до тієї самої берези, щоб розвивати вінки. Кожна пара розглядає свій вінок: чи ще свіжий, чи вже зів'яв? По цьому судять про своє щастя, чи нещастя.

Русалчин тиждень. Існував звичай — після літургії йти хресним ходом до криниць і домівок та кропити їх свяченою водою. Таке посвячення пов'язане з віруванням селян в існування русалок. Русалки — це дівчата або молодиці, котрі під час купання втопилися. Місяць і зорі викликають русалок з води на берег. Вийшовши з води, русалки сідають на березі, розчісують своє довге волосся або водять хороводи. Русалчині пісні небезпечні — хто почує
їх, то як зачарований підійде близько до русалок, а вони тоді заманять його до себе, візьмуть в своє коло, будуть бавитись з ним, а потім залоскочуть і затягнуть у річку на дно.

В русалчин тиждень ніхто не відважується купатися в річці, хіба що відьми, бо лише вони не бояться русалок.

В Зелений тиждень, у четвер, ніхто не повинен працювати, щоб не розгнівати русалок, щоб вони не попсували худоби, птиці й усього господарства. Цей день називається Русалчин Великдень. Дівчата ранком йдуть у поле «на жита» та на межах кладуть хліба для мавок — «щоб жито родило». Крім того, дівчата в цей день ще ходять таємно в ліс, маючи при собі полин та любисток (бо русалки бояться цих рослин), і там у ліс кидають завиті вінки русалкам, щоб ті насилали їм багатих женихів. В Русалчин Великдень, у четвер, русалки виходить з води, бігають по полях та городах, розшукують своїх матерів. Якщо родичі не поминали їх у суботу, то, впіймавши матір, русалка лоскоче
її, примовляючи: «За те тебе лоскотала, що мене не поминала!» — і може залоскотати до смерті.
Поминання мертвих. На Зелені свята починають квітувати жита, а за народним віруванням, в час квітування хлібних злаків прокидаються мерці.

Квітування хлібів вважалося за найнебезпечніший період, люди боялися, щоб із цвітом чогось не сталося злого. Мертві ж предки — це охоронці інтересів свого роду, ось до них у цей небезпечний час живі і зверталися, їх поминали, їм приносили жертву, влаштовуючи на гробках тризни. Навіть клечання, зелене гілля в'яжеться з мертвими предками: «то душі померлої рідні приходять до хати й ховаються в клечанні».

У Зелену суботу здавна існує звичай поминати самогубців та ще тих, що загинули безвісти десь на далеких дорогах, в чужих краях, а таких у нас на Україні завжди було багато.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати