Костянтин Томільченко: В ужгородських танцівників більше любові до цього мистецтва, ніж у київських (ФОТО)

Протягом кількох днів вони разом зі старшим складом «БЛІЦу» займалися постановкою нового номеру, а наостанок Наталі і Костя по черзі провели  для танцюристів «БЛІЦу» та студії «Сучасник» більш, як годинні  майстер-класи. Після них, стомлений, але задоволений, Костянтин Томільченко відповів на наші запитання.

- По перше, Костю, дуже приємно бачити вас в Ужгороді. Нечасто до нас приїздять такі знаменитості…

- Та я вас прошу, які ми знаменитості, ми так, сірі кардинали…

-  І тим не менше, я бачила, як юні танцівники ловлять кожне ваше слово, кожен рух, для них – честь вчитися у майстра. А як ви вчилися танцювати?

- В радянський час, коли я починав щось робити, до нас ніхто не приїжджав. Хто мав можливість сам потрапити за кордон, відвідати майстер-класи, балетні трупи, той їздив. А для решти були відеокасети, були передачі, усі вчилися буквально на пальцях.  Для мене кумиром, як і для багатьох, був Майкл Джексон, кожен рух якого я ловив і зараз я усім кажу: не бійтеся копіювати. Нехай це буде злизано, але тільки так починає працювати уява, а потім народжується вже щось своє.

- Кілька років тому ви стали кращим хореографом першої української танцювальної премії «MyWay Dance Awards». Для вас це було очікувано?

-  Я і не знав про існування цієї премії. У нас, між іншим, крім неї більше немає премій. Єдина премія державного рівня – це «Телетріумф» за досягнення у кіно і телебаченні.  А у сфері театру і масових видовищ у нас ніяких відзнак не існує. Щоб щось змінилося і держава почала звертати увагу на театральне мистецтво, потрібна жертва. Має бути людина, яка все поверне. Я не знаю, що має статися, щоб у нас почало розвиватися мистецтво…

- Немає жодної підтримки «згори»?

- Про що говорити, якщо у нас є тільки педагогічні училища, університети, які випускають безліч хореографів, які благополучно їдуть геть з країни, або стають до лав якихось новостворених балетів.

- А чим займаються учасники сезонів «Танцюють всі»?

- Як би не сумно це звучало, але повертаються туди, звідки почали. Відкривають студії, школи, дають майстер-класи. З першого сезону «Танцюють всі» минуло 4 роки, а люди досі шукають можливості підзаробити на оплату квартири. У нас просто нема де заробляти: немає театрів, немає балетів, шоу. Така печальна ситуація – по всій Україні. Тому я взагалі дивуюся Ужгороду і кажу молодим людям: ви – великі молодці, хоча я не знаю, звідки у вас стимул щось робити. У цих людей набагато більше любові до цього мистецтва, ніж у людей у Києві, які багато років цим займаються. Я вважаю, це подвиг.

- «Танцюють всі» буде продовжуватися? Шоу ще себе не вичерпало?

- Шоу себе вичерпає тільки тоді, коли упадуть рейтинги. Телебачення  - це продукт, який тримається на рейтингах. За телемірками «Танцюють всі» має просто шалений попит у глядача і дай бог йому ще довго жити і приносити каналу прибуток, а нам -  радість.

- З усіх проектів на «СТБ» який вам найближчий?

- Перший сезон «Танцюють всі», другий сезон «Україна має талант». Вибірково, бо були жахливі сезони. А «Х-Фактор» - це нові грані у режисурі і у хореографії. Кожен проект має свою родзинку.

- А що для вас «Барон Мюнхгаузен»?

- «Барон Мюнхгаузен» - це ціле життя. Слава богу, що це взагалі сталося. Для багатьох це так і залишається мрією. Я вдячний богові, що мені випав такий шанс і ми це зробили. Це рік життя. Сумно дивитися на те, що з ним зараз відбувається. А з ним не відбувається нічого. Він просто лежить і чекає свого часу. Ми нікуди з ним не їздили, бо це дуже дорого. Знову ж таки потрібні люди бізнесу, які повірять, що це може приносити гроші. А для того, щоб це приносило гроші, треба привити людям культуру ходіння на такі шоу. На це потрібно мінімум років п'ять.

- Чи популярні сьогодні школи танцю – професійні і любительські?

- Надзвичайно популярні, це масове явище. У нас дві тенденції. По-перше, будь-хто, хто може рухатись, відкриває танцювальну школу, це стало модно. З одного боку це добре, бо є конкуренція. По-друге, це негативно впливає на смак. Хочеться більше професійних студій, які би вчили естетиці танцю, а не заробляли швидкі гроші. Особисто для мене гроші – це зло.

- Повернімося до основ. Де ви вчилися танцям?

- Ніде. Я – фінансист, закінчив економічний факультет. Маю незакінчену освіту. Для мене самоосвіта була ключовою. Але це не означає, що не треба вчитися, займатися танцями. Танець – це внутрішній стержень, важливий для особистого росту. Тому всіх дітей – на танці!

-  А є люди, яким ви не радите танцювати взагалі?

-  Ні звичайно, що за дурниці? Подивіться історію танцю, вона сягає найдавніших часів, бо це внутрішній стан людини. Страх – це внутрішні комплекси, яких треба позбуватися. Я у дитинстві був дуже сором'язливий. Я не міг вийти на танцмайданчик на дискотеці, соромився дуже. А потім я захотів повірити у себе і почав сам собі подобатися. А потім мені стало необхідно красою танцю ділитися з людьми, відчувати їх віддачу. Такий собі обмін енергією, який створює рух вперед.

- Ви вже не вперше на Закарпатті. Що думаєте про наш край, про Ужгород?

- Я взагалі обожнюю маленькі містечка, які дихають історією, де відчувається дух старих часів. Дуже важливо берегти цей дух. Часто справжні цінності не бережуть. Але для мене Ужгород – це таке горде місто з багатою історією, який може багато чому навчити. Ми сьогодні були на дегустації, стільки нового дізналися… Бажаємо вашому місту побільше здоров'я.

Теги: Томільченко, танці, хореограф

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати