Борис Кузьма: «Свою першу картину я продав за сто рублів»

"Успіх залежить від того, наскільки я щирий в своїх роботах"

- Борисе Івановичу, коли вперше взяли до рук пензля?

- З дитинства любив перемальовувати ілюстрації з книжок. Та перші уроки з художнього мистецтва я отримав на платних заняттях, які проводилися при художній школі в Мукачеві. Серйозніше ставитися до малювання почав, коли вступив на архітектурний факультет Львівського політехнічного інституту. Адже там вивчав дуже багато предметів, тісно пов'язаних із малюванням. Так от, навчаючись у Львові, я спробував себе у живописі. Якось потрапив на виставку відомого художника Акопа Акопяна. Це, власне, й стало поштовхом до того, щоб спробувати малювати. Але перші мої роботи були акварельними, адже в гуртожитку, де я проживав, не було великих можливостей працювати. 

- Пригадуєте свій перший малюнок, картину?

- Пригадую, я б сказав, першу роботу, яка мені сподобалася. Це був акварельний малюнок "Захід сонця".

- Коли заробили перші гроші з малювання? На що їх витратили?

- Це сталося, коли я вже жив в Ужгороді, після закінчення вузу. Намалював зимовий пейзаж. Один із моїх друзів купив картину за сто рублів. Тоді я ще був холостяком, тому гроші витратив на якісь власні потреби. Хоча на той час я вже не погано заробляв на архітектурних проектах. Адже основна моя спеціальність – архітектор.

- Кажуть, що всі художники світового рівня творили свої шедеври, як кажуть, "на голодний шлунок". А як ви ставитеся до цього?

- Навколо художників кружляє багато гіпотез, домислів, аби зробити їх, очевидно, більш загадковими та романтичними особистостями. Так, схоже, з'явився і цей міф про "голодний шлунок". Я цього не заперечую, але й не підтверджую. Хоча, не виключено, що чимало художників, які йшли до своєї слави через важкі будні, можливо, й творили шедеври на голодний шлунок. Втім, кожен художник сам створює собі ту атмосферу, в якій йому комфортно працювати. Для когось це може бути голод, для когось – музика, ще для іншого – природа... Для мене, головне, аби був внутрішній настрой, натхнення. Велику роль для мене відіграє атмосфера. Якщо працюю на пленері, то два дні віддаю тільки тому, що створюю цю атмосферу. Відтак під час роботи п'ю каву, інколи – вино. 

- Деякі з митців розповідають, що під час малювання занурюються у своєрідний транс...

- Можливо. В мене було таке, що коли заглиблювався у малювання, то міг, не помічаючи цього, скурювати по кілька сигарет. Це свідчило про те, що в роботі я сам не помічав, що коїться навколо мене. Зараз, до речі, вже не курю. 

- Яка філософія ваших картин?

- Останнім часом я почав задумуватися, що дедалі частіше ловлю себе на техніцизмі. Тобто, я виробив собі, так званий, спрощений механізм вирішення задач. Це свідчить, що я наближаюся до якогось вищого рівня, коли треба завершувати це і переходити на інше. Адже, як кажуть, коли в тебе все дуже гарно виходить, є ймовірність переходу на, так званий, "конвеєр", "штамп", "ремесло". А творчість якраз і повинна породжувати пошук. Художник має шукати щось нове, експериментувати... Що стосується філософії картин, то це, в основному, застигла музика, яку передаю через зображення архітектури, сліди пам'яті – натюрморти. Що стосується останнього, то, на мій погляд, у кожному натюрморті відображений слід часу. 

- В чому, на ваш погляд, полягає секрет успіху художника?

- Секрет успіху може полягати в дуже багатьох речах. Художник, окрім того, що творить, живе у суспільстві серед публіки, яка, власне, й формує його ауру. Згодом формується коло людей, яким твої роботи подобаються. Тобто, тут відбувається взаємний вплив як художника на середовище, так і навпаки – середовища на митця. Успіх і залежить від щирості художника. Тобто, якщо ти щирий у своїх роботах, якщо в картинах вкладена душа, тебе сприйматимуть. Для мене особисто успіх і залежить від того, наскільки я щирий в своїх роботах.

"В Україні арт-бізнес на дуже низькому рівні"

- Мистецтво і бізнес. Наскільки ці дві речі в нас ідентичні? І чи хорошому художнику реально сьогодні заробити?

- Ці речі мусять йти поряд. Адже кожна людина намагається своєю працею заробити на життя. Та, що стосується, художників, тут є деякі нюанси. Навколо художників завжди формувалася аура, що митець створює щось таке, що обов'язково має сприйматися суспільством. Та робота художника – це, передусім, звичайний труд. В Україні арт-бізнес поки що на дуже низькому рівні, я б сказав, навіть, у зачатковому стані. Якщо за кордоном кожен художник має свого менеджера, який і турбується про те, щоб продати картини, то в нас художник і галерист – одна й та ж особа. Відтак, це породжує заздрощі, своєрідну конкуренцію чи, навіть, "базар". Звичайно, у нас зараз не кожен художник може дозволити собі мати особистого менеджера, але в ідеалі так воно має бути. 

- В одному з інтерв'ю ви зауважили, що в Україні людина тільки з одного мистецтва не проживе. А чим ви займаєтеся додатково для того, аби, як кажуть, прожити?

- Ну я, наприклад, дуже багато чим займаюся. Працюю на офіційній посаді – очолюю закарпатську організацію Національної спілки художників України, за що отримую зарплатню, працюю в Художньому інституті на кафедрі дизайну, попри те, маю ліцензію архітектора, й час од часу беру об'єкти, для яких готую проекти. Ну і, зрештою, продаю свої картини, в тому числі, й за кордон. 

- Нещодавно ви відзначали 25-річчя вашої творчості. З яким доробком підійшли до цієї дати?

- Ідея відзначити 25-ту річницю творчості, аби своєрідно підвести умовну риску чи, скажімо, прозвітувати передусім перед самим собою, з'явилася торік. За планом виставка мала відбутися ще півроку тому, але ритм роботи та брак часу не дозволили зробити це раніше. Тому ця виставка-звіт й відбулася саме зараз. З яким доробком підійшов? Ну, власне, перед початком виставки я підготував альбом-каталог своїх робіт, де представлено близько 60 картин. Статтю до альбому готував Михайло Сирохман, який і визначив назву виставки і каталогу – "Золота середина". Малося на увазі, що я, як художник, знайшов ту золоту середину між живописом і графікою. Але робоча назва виставки – "Подорожі", адже я дуже багато подорожую, що й відчувається у моїх роботах. В цілому, лік своїм роботам я не веду. Та головне не кількість, а те, що мої роботи живуть у багатьох сім'ях і приносять людям моральне задоволення. 

- Пригадую, свого часу закарпатська Спілка художників мала певні проблеми. Як зараз?

- За роки, відколи я очолюю Спілку, був наведений порядок із майном організації. Так, оформлені всі документи і за рахунок нашого майна Спілка, власне, й живе. Цей офіс, який знаходиться в приміщенні Художнього музею ім. Й. Бокшая, ми орендуємо із 1956 року. Тобто, матеріальних проблем у нас нема. Радше, є проблеми мистецькі. Одна з них – не всі художники працюють з повною віддачею. В колективі на сьогодні понад 50 митців, а як потрібно організувати колективну виставку, то участь беруть одні й ті ж – приблизно 40-50 чоловік. 

- Чим живуть сучасні закарпатські художники?

- Кожен художник сам формує індивідуальну програму. Та, крім того, ми дуже тісно контактуємо із митцями Словаччини, Польщі, трішки менше – з Угорщини та Румунії. Співпрацюємо із багатьма тамтешніми галереями. Наші художники часто їздять на виставки та пленери в інші країни та сусідні області.

"У закарпатському мистецтві є певні проблеми..."

- На якому рівні, на ваш погляд, перебуває сучасне закарпатське мистецтво?

- Я б не хотів тільки піаритися, і говорити, що в нас все добре. Так, у закарпатському мистецтві є певні проблеми. Основна з них, це брак інформації про виставки, не проводяться аналізи виставок, немає критичних мистецтвознавчих статей. Все, про що сьогодні пишуть, це хороший піар. Але насправді мала би бути хороша, якісна критика, яка вказувала б і на недоліки. І це проблема не лише Закарпаття, а й в цілому України. Спостерігається така собі тенденція "одобрямс". А це дуже погано. І поки ми з цього не вирвемося, результат не буде позитивний. Якщо об'єктивно дивитися на закарпатське мистецтво, то в нас є потужні митці. Крім того, після відкриття Художнього інституту відчувається потік професійних кадрів. З часом це дасть результат.

- Наскільки в нас розвинене популярне на Заході колекціонування картин? І хто найчастіше купує картини?

- Колекціонування картин – це своєрідне дзеркало суспільства, навіть – економічне дзеркало держави. Чим більше купують картини і колекціонують, тим більше це свідчить про розвиток економіки держави. На мою думку, поки середній клас – інженери, вчителі, медики – не матиме можливості купувати предмети мистецтва, до тих пір це буде таким собі топтанням на одному місці. Так, у нас зараз відкрилося кілька приватних галерей, але, на жаль, вони схожі на приватні ларьки з продажу картин. В таких галерей нема напрямку, пропаганди. У більшості випадків картини купують для подарунків. Хоча це не правильно, адже людина має мати можливість сама купити для себе картину, яка їй подобається.

- В останні роки побільшало крадіжок видатних творів мистецтва. Невже в Україні почали цінувати шедеври вітчизняних класиків? Чи все-таки це пов'язано із бажанням наживи?

- Зрозуміло, що обидві ці речі між собою пов'язані і збалансовані. Є багаті люди, які колекціонують картини, а є ті, хто краде їх аби перепродати цим же колекціонерам заради наживи. Є рейтинг художників, які є класиками, за творами яких полюють. І найчастіше наживаються ті, хто взагалі немає жодного відношення до мистецтва. А художник, який є автором вкраденої картини, лишається при своїх інтересах. 

- Борисе Івановичу, ви сентиментальна людина?

- Я взагалі по натурі оптиміст. Про це свідчить і мій стиль життя. Я можу по-різному зреагувати на ті чи інші речі, але завжди намагаюся знайти вихід із ситуації, аби реалізувати свій задум. 

- Є речі, яких ви боїтеся?

- Є. Я боюся людських заздрощів, людської жадібності. Сьогодні, на жаль, люди дуже заздрісні і часом можуть зробити тобі проблеми на рівній дорозі. 

- Вірите у Бога?

- Так, вірю. Вірю у силу, яка створила цей світ і яка допомагає нам жити. Вважаю, що кожен з нас прийшов на цей світ із певною програмою, яку має виконати для того, аби удосконалитися. Вірю в те, що наше життя на цьому не закінчується, що є реінкарнація, завдяки якій ми, ніби йдучи по сходинках, приходимо до мети.

- Що цінуєте в людях?

- Дуже ціную порядність, коли людина дотримується слова. Ціную гумор, коли людина йде по житті з посмішкою. Не люблю тих, хто постійно ниє. Адже Бог дає нам рівно стільки проблем, скільки ми можемо вирішити. Просто треба знайти в собі силу, розум і бажання, аби з цього вийти. Бо насправді нам усе підвладне. 

- Ваше життєве кредо?

- Якщо не можеш зробити добре, то не нароби біди. Краще відступися. Тому завжди намагаюся керуватися цим принципом: якщо не можу допомогти, то роблю крок назад, аби не нашкодити. Тому, на щастя, маю більше друзів, аніж ворогів.

Фото: Марини Марко та з архіву Бориса Кузьми

Теги: Кузьма, художник

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати