Владімір Провчі: "У паспорті записав себе закордонним українцем"

20 червня у великому залі Закарпатського музею народної архітектури та побуту відбулося відкриття персональної виставки художника-аматора з Приморського краю Хорватії, голови культурного товариства русинів-українців "Рушняк", кавалера ордена "За заслуги" ІІІ ступеня (нагороджений Президентом України у 2008 році) Владіміра Провчі з нагоди його 65-ої річниці з Дня народження. На виставці представлено 25 робіт автора.

Родзинкою мистецького заходу став виступ Заслуженого академічного Закарпатського народного хору (художній керівник та головний диригент - заслужений працівник культури України – Наталія Петій-Потапчук), який зініціював проведення виставки. Колектив Закарпатського хору поєднує з Владіміром Провчі давня дружба та співпраця.

Глядачі, які завітали на відкриття виставки, були приємно вражені колоритом робіт та мали нагоду відчути солений подих Адріатики.

Народний художник України, лауреат Шевченківської премії Володимир Микита зауважив, що Владімір Провчі має унікальну манеру малярства. У його картинах відчувається спокій, гармонія, благодать.

У книзі відгуків є такі записи: "Картини – це відображення внутрішнього світу людини, її духовності. Ваші картини, пане Провчі, демонструють живий і чуттєвий одухотворений світ, вміння бачити красу довколишнього світу. Вона збагачує закарпатського глядача, зближує наші корені, створює надзвичайно позитивні враження".

Спокій на морі,

Різні чистоти.

Хвиля коротка – мить

Спокій на морі,

Спокій суботи.

Берег Адрану спить...

Цей вірш закарпатський поет Василь Матола написав під час поїздки у Хорватію, як учасник Закарпатського хору.

- Владімір Провчі – відомий громадсько-культурний діяч. На культурній ниві він працює плідніше за наше посольство, - розповідає Наталія Петій-Потапчук, яка організувала нашу зустріч із паном Провчі. – Він організовує різноманітні акції для популяризації України в Хорватії, налагодження зв'язків між цими двома слов'янськими країнами. Із Заслуженим академічним Закарпатським народним хором ми бували у нього два рази. Його будинок – як музей культури Закарпаття.

Упродовж нашої розмови з паном Провчі з'ясувалося, що він пропрацював у медицині 42 роки, малярством почав займатися 11 років тому, намалював 300 картин, з них продав тільки дві. Дуже любить Закарпаття, звідки походять його предки. Докладає максимум зусиль у прокладанні культурно-мистецьких, духовних мостів між Україною та Хорватією.

- Пане Владіміре, розкажіть про себе та свою родину.

- За походженням я є русин. Мої предки 270 років тому були виселені із Закарпаття у Воєводину. У 1830 році переїхали до Хорватії. З тих часів наша родина проживає на цих землях. Упродовж усіх поколінь зберігаємо пісню, аутентику, культуру. Вдома говоримо по-русинськи. У паспорті записав себе закордонним українцем.

Я закінчив вищу медичну школу в Белграді. У госпіталі пропрацював 42 роки. 11 років тому почав займатися малярством. Закінчив професійну малярську школу і проходив студії у професійних художників.

Моя 62-річна дружина Верона також русинка, її предки – закарпатські виселенці. Вона є лікарем вищої категорії, працювала лікарем-фізіотерапевтом. Наразі доглядає людей старшого віку в Італії.

З нами також живе донька Таня, 40 років, та її діти – 20-річний Денис та Даніел, 17 років. Син Ігор із сім'єю живе за 500 км від нас. Має двох маленьких дітей - Карлу та Філіпа. Таня робить диво-вироби з бісеру.

- Коли вперше приїхали на Закарпаття?

- 6 років тому.

- Як ся живе русинам у Хорватії?

- Ми є нацменшина. Держава допомагає мало. Ми маємо такі ж права, як і хорвати. У нас п'ять років була війна, тому наших людей стало набагато менше - повиїжджали по Європі, до Канади. Наше товариство невелике – 120 чоловік.

- Розкажіть про акції. Як часто їх проводите?

- Великі акції - три рази до року. До прикладу, цьогорічні Дні культури тривали 21 день.

Проводимо фестиваль церковної музики. Торік у рамках фестивалю була проведена Євхаристична служба за участі нашого владики.

Організував та провів виставки з нагоди чергових роковин Голодомору, дерев'яних церков Закарпаття, презентації закарпатських художників. А також - Осінній бал русинів-українців, Дні опери і арії. Тепер започаткував фестиваль духовної музики. Цьогоріч буде проведено дві виставки з нагоди 25-ої річниці трагедії на Чорнобильській АЕС. Приїжджав до нас і ваш драматичний театр. Підтримуємо активні зв'язки із русинами-українцями Словаччини, Угорщини.

- Є дуже багато національних товариств, але деколи за вивіскою нічого нема. У випадку з Владо, то він проводить дуже велику роботу. Й орден від Президента України отримав цілком заслужено, - приєднується до розмови Наталія Йосипівна.

- Такі акції потребують коштів.

- Так, і чималих. Маю пенсію 300 євро, жона моя отримує пенсію і працює в Італії 15 днів у місяць. За день їй платять 40 євро. Ми живемо неподалік затоки Адріатичного моря, у Матулі. Це туристична місцевість. Приймаємо туристів у себе вдома. За ці гроші і проводимо акції. У нас все дуже дорого, тому на 20 сотках загороди вирощуємо картоплю, всяку городину для власних потреб.

- Часто приїжджаєте на Закарпаття?

- Доволі часто. Одна поїздка вартує мені щонайменше 500 євро, це майже дві мої пенсії. Але гроші у моєму житті не є головним фактором. На першому місці нашої родини є відношення між людьми, бути корисним один одному. Я щасливий бувати на землі своїх предків, вдихати карпатське повітря. Був у Хусті, Великому Бичкові, на Синевирському озері. Побачив прекрасні краєвиди та зустрів чудових людей.

- Що малюєте?

- Живемо за кілометр від моря, тому на моїх картинах багато моря, морських пейзажів, а також квітів. Моє серце наповнене русинським духом, тому я малюю рідне село, русинську хату, русинське обійстя. Малюю аквареллю та акрилом.

- Скільки виставок мали?

- 80 персональних. Виставлявся у Хорватії, Сербії, Словаччині, Чехії, Австрії, Німеччині, на Закарпатті – вдруге. Тепер картини привіз із Хорватії до Будапешта поїздом. Було дуже важко з таким багажем. Наталія Йосипівна допомогла із рамками.

- Яка у вас церква?

- Наша громада греко-католицька. Своєї церкви не маємо, ходимо до костелу. Маємо свого пароха. Найближчий греко-католицький монастир знаходиться за 200 км.

Торік хор подарував мені ікону Мукачівської Божої матері. Я подарував її церкві, аби всі русини і українці мали можливість молитися до Богородиці.

- Насправді культурно-мистецькі зв'язки між Україною та Хорватією є дуже корисними і в економічному плані, - каже Наталія Петій-Потапчук. – У хорватів можна перейняти досвід, як розвивати туристичну галузь, аби привабити туристів, завдяки чому можна наповнювати бюджет та рівень життя українців.

Теги: Провчі, русин, Хорватія, картина

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати