
Павло Бедзір народився в селі Калини Тячівського району. Перші уроки живопису отримав під час навчання у Мукачівській торговельній академії в майстерні відомого художника Вільмоша-Йожефа Береца. У 1946 році закінчив Ужгородське училище прикладного мистецтва, де педагогами з фаху були Адальберт Ерделі, Федір Манайло й Ернест Контратович. Учасник обласних, республіканських та закордонних виставок. Член Національної спілки художників України. Лауреат Обласної премії ім.Й.Бокшая та А.Ерделі.
Створив численні графічні серії, які вважаються одними з найкращих зразків української графіки XX століття. Поряд із тим – митець-філософ, який зумів стати символом внутрішньо вільної людини та художником сміливого пошуку в умовах, що цьому суперечили. Один із лідерів мистецького авангарду «шістдесятників» на Закарпатті. Через свої прогресивні погляди Павло Бедзір зазнав переслідувань радянської влади, цькування у пресі й арешту за зберігання забороненої літератури.
Художник був справжнім магнітом для творчих людей – митців, письменників, науковців, інтелектуалів. Серед них – Петро Скунць, Дмитро Кремінь, Сергій Параджанов, Георгій Якутович, Володимир Гошовський, Тетяна Яблонська й інші відомі постаті. Зокрема, спілкуванням із митцем надихалися й ужгородські художники «нового українського мистецтва» – Павло Ковач, Вадим Харабарук, Роберт Саллер та багато інших.
«Павло Бедзір завжди був оточений шанувальниками і молоддю. Немало молодих художників знайшли свій шлях у мистецтві й навчилися мистецтву свободи завдяки демократичності, відкритості Бедзіра до людей, вмінню розмовляти з усіма на рівних, завдяки його вірі у можливості людини і в майбутнє. Пів століття він беріг принципи чистоти служіння мистецтву і вільного мислення. Пульс його життя зупинився 10 липня 2002 року, але він повністю опанував свій життєвий час», – написав про художника мистецтвознавець Михайло Сирохман.
