На Закарпатті понад 35 років ведуться розкопки історичної пам’ятки Х століття до н. е. європейського значення

Село Мала Копаня, що на Виноградівщині. Із місцевим жителем Михайлом Галасом торуємо до городища, що бовваніє над Тисою. Вузька стежина. Глухий буковий ліс. Цивілізацією, здавалось, тут і не пахло. Ранній туман піднімався над рікою й виступаюча з нього гора, здавалася ще загадковішою. "А колись на ній, за легендою, – розповідає мій супутник, – маячив палац. А в ньому – молодий король. Навпроти по той бік швидкоплинної Тиси – королівський замок. Там жила молода королева. Король закохався в неї до нестями. Аби зустрітися з коханою, він побудував через ріку підвісний міст".   

Це, звичайно, легенда. Та, коли ми опинивлися на вершині, нас, і справді, зустріли залишки древнього захисного валу! Не вистачало тільки фортеці й закоханого короля. Ну, казка! Зате поруч – табір експедиції археологів у складі тридцяти студентів-першокурсників історичного факультету Ужгородського національного університету.

Пам'ятка археології європейського значення

– Ця загадкова місцевість, яку місцеві жителі прозвали "городищем", розповів журналісту "Закарпатської Країни" начальник археологічної експедиції, професор-археолог Ужгородського національного університету В'ячеслав Котигорошко, – привернула увагу археологів ще в 60-х роках минулого століття. За їхніми висновками, це пам'ятник археології Х сторіччя до н. е. А через дві тисячі років на цьому місці знову з'явилось поселення!

Затятого археолога В'ячеслава Котигорошка з'ясувати таємницю городища зацікавила одна деталь. У 70-х роках минулого століття він надибав на угорський археологічний журнал. А в ньому – замітка археолога-краєзнавця Мигалика із Виноградова. Він, зокрема, повідомляв, що городище в Мала Копані є історичною пам'яткою. І ось уже 40 років Котигорошко розгадує таємницю цього городища. "Тільки підняли зі студентами та професором Едуардом Балагурі перший шар городища, – згадує Котигорошко, – а там повно кераміки античних часів! І зрозуміли, що історія його аж ніяк не пов'язана з періодом раннього заліза чи середньовіччя. Тут щось інше. Воно трохи нагадувало пам'ятку древнього поселення, що в селі Петрові, по той бік Тиси. А саме – зв'язок із північнофракійськими племенами даків".

Закарпатське городище на території України – єдина унікальна археологічна пам'ятка древньої Дакії. Подібних городищ у Трансільванії (Румунія) налічується понад сімдесят. Вони виникли, зі слів В'ячеслава Котигорошка, в кінці І-ІІ сторіч до н. е. під час зародження державності у даків.

Розквіт за царя Буребісти

У давнину на територію нинішнього Закарпаття прийшли північні фракійці – гето-даки. Вони розгромили кельтів, які відійшли на територію колишньої Німеччини. Та все ж автохтонами тут вважалось (за письменних джерел римських істориків Страбона й Птолемея – авт.), інше фракійське плем'я – костабоки. У І віці до н. е. держава даків була ще аморфною, сирою. Але за царювання Буребісти та Децебала, згідно з письменними джерелами, даки володіли територією всього Карпатського ареалу – аж до кордонів Ольвії (нинішньої Миколаївської області). Котигорошко не виключає і той факт, що тодішні закарпатці близько 54 року до н. е. брали участь у розгромі Ольвії – одного з найбільших античних грецьких міст-держав.

Розгромили даки й захід Причорномор'я, розширивши свої кордони впритул до Аполлонії (нижче нинішнього румунського міста Констанца). На заході даки дійшли до території сучасного Будапешта та ріки Морава. Словом, не дарма Рим тремтів від появи такої потужної варварської держави – як Дакія! За царів Буребісти та Децебала виникає ряд городищ – політичних й економічних центрів держави даків. Археологи на сьогодні розкопали п'ять із них: Земплін (Словаччина), Анчешті (Румунія), Читаття, Мала Копаня та Біла Церква (Закарпаття). Останнє, до речі, археологи відкрили шість років тому.

Варвари й... скло

Та найпотужнішим городищем, за античними джерелами, було "Сетідава" (Мала Копаня). Цей адміністративний, ремісницький центр на своїй карті особисто позначив вище згаданий древньоримський історик Птолемей. Ще б пак! Даки в ньому проживали протягом 150 років. За роки розкопок, зі слів В'ячеслава Котигорошка, розкопано 45 помешкань, понад сто різних будівель, знайдено сотні тонн усілякої античної кераміки, посуду, жіночих прикрас, знаряддя праці, 45 монет місцевої "варварської" чеканки. Не виключено, що тут був власний монетний двір. А римська монета 78 року до н. е. колонії Непаусес (нинішня Франція) та намисто з жіночим зображенням, відлите в скломайстернях Олександрії (Єгипет), амфора з Малої Азії, засвідчують про тісні економічні зв'язки даків з античним світом.

Чимало ковальських знахідок: ковадел, кувалд, молотків, кліщів. Залізо, між іншим, виготовлене дакійськими металургами, згідно з аналізами Кошицького технологічного університету (Словаччина), було доволі високої проби. Що говорить також про належний рівень інших галузей господарства. Та найбільше археологів здивувала знахідка майстерні з виробництва... скла! До речі, єдиної на той час серед "варварських" племен! Пан В'ячеслав подає мені уламок скла від глечика. Їх тут безліч.  Скло – матове на вигляд. Куди йому до якості сучасного. Проте – скло!

Поява городища саме на березі ріки не випадкова. Тисою сплавляли закарпатську сіль до Риму, яка на той час мала велику цінність. А в самих городищах мешкали тільки охоронці. Та під час останньої фази дако-римських війн 105-106 років легіони римського імператора Марка Ульпія Трояна (98-117 роки) розгромили даків і геть зруйнували городище.

...Я тримаю у руках уламок античної амфори – уламок історії патріархально-рабовласницької держави гето-даків. Уламок, розкиданий по всьому Карпатському регіоні. Розгромлені германськими племенами, даки асимілювались зі слов'янами, які у VI столітті вперше з'явились на Закарпатті. До речі, "Карпати" з фракійської означає "скеля". Але таємниця унікального на всю Європу закарпатського городища до кінця й досі не розгадана.