Вік Коврей: «Від порнографії до еротики і просто лірики, навіть не інтимної»

Безпосередній хлопець у чорній вишиванці й капелюсі набакир – таким я зустріла Віка Коврея, ужгородського поета, письменника й засновника ЕротАртФесту «Березневі коти».

Вік Коврей: «Від порнографії до еротики і просто лірики, навіть не інтимної»

 

 

 

На сцені, під час читання віршів, він перетворюється в зовсім іншого персонажа, використовуючи неймовірні маски й епатажний одяг. У житті Вік Коврей – вчитель української мови й літератури в угорській школі, веган (жорсткий вегетаріанець) і просто цікавий співрозмовник. Із ним ми вирішили поговорити про "котячий" фестиваль на Закарпатті, творчість та комфортне місто Ужгород.

– Як виникла концепція фестивалю "Березневі коти", і як все починалося?

– Починалося все дуже просто – це був літературний вечір в одній з аудиторій нашого ужгородського університету. Така специфічна тема була, власне, тому, що існують певні стереотипи, канони, забобони старшої української поезії, деяких її авторів. Почався рух, який започаткував Олександр Гаврош, відомий в Україні поет, який пише еротичні вірші. Зрештою, підключилася молодь – Ірися Ликович, Андрій Любка, я. Тобто це було якесь таке осереддя, яке могло творити  цікавий продукт. Я ніколи не чув про існування виключно еротичних літературних чи мистецьких фестивалів високої проби в Україні. Мені це стало цікаво і я подумав: "А чому б і ні?" Спочатку фестиваль організували в літературному форматі. Потім він переріс ці межі і став вже, власне, мистецьким. Другі "Березневі коти" були вже з художніми виставками й музичними атракціями. Далі фест доріс до міжнародного і ставав все цікавішим. "Коти" стали такою собі родзинкою, візитівкою нашого краю.

– Гостями "Березневих котів" були поляки й білоруси. А чи є в них фестивалі такого штибу чи вони брали участь у чомусь подібному вперше?

– Я не питав. Єдине, що білоруси казали, що в них із цим сутужно. У них взагалі важко з фестивалями, особливо білоруськомовними. Бо це одразу пов'язуєть з не дуже добрими речами, з політикою. А вже еротичні – зовсім нереально. Власне, білоруський поет на четвертому нашому фестивалі, став переможцем слему. Це Віталь Рижков. Щодо поляків, то не знаю, але вони були задоволені фестивалем і сказали, що у нас дуже камерна атмосфера, вони не очікували такого.

Чи допомагає влада міста у організації фестивалю?

– Місто підтримує морально і головне – не заважає. І за це йому подяка. На третьому фестивалі ми мали проблеми з комітетом моралі, була занадто відверта афіша "Котів", але все якось вирішилося. Більше допомагає ОДА. Оплачує деякі проекти, приміщення.

Як далі еволюціонуватимуть "Березневі коти"? Бо вже на цьогорічному, п'ятому фестивалі, їм стало тісно лише в еротичних рамках?

– Насправді те, що ми виходимо за межі еротичного фестивалю – це дуже умовно. Тут є інша велика проблема: як не залізти в крайнощі, тобто від порнографії  до еротики і просто лірики, навіть не інтимної. Межі дуже розмиті і кожен розуміє це по-своєму. Таке балансування, жонглювання часом і віддзеркалюється в тому, що одні кажуть, мовляв, на фестивалі ми не почули жодного еротичного тексту, а інші кажуть, що там цілком порнографія і немає нічого еротичного. Кожен має своє бачення, своє розуміння, яке змінюється в залежності від покоління, від кругозору, від смаків. Тому важко сказати, наскільки ми еволюціонуємо в тому чи іншому плані. Ми намагаємося зробити так, щоб були представлені молоді поети і щоб вони могли себе реалізувати. Робимо певні акценти на старше і середнє покоління, будуємо місток між ними. Але це на смак читача, глядача. Була навіть така "фішка", що під егідою еротики ми пропагуємо "справжнє" мистецтво. У нас є проблема з широковживаними і низькопробними речами. Якщо хочеш знайти якісь справді вартісні книжки, то це в Ужгороді важко зробити. Треба їхати, наприклад, у Львів. У нас немає нормальної книгарні. Була одна, в якій продавались якісь найдавніші тексти Андруховича і Жадана, але і її зараз закривають. Навіть в Мукачеві є "Буква",  а в Ужгороді немає. Це такий вакуум, який ми намагаємось заповнити не тільки "Березневими котами". Весною в нас еротичний фестиваль, а восени ми будемо робити "Екле". Це співпраця художників, музикантів і поетів.

Чи помічали серед глядачів на фестивалі старше покоління? Як вони ставилися до всього цього дійства?

– Враження абсолютні різні – від обурення і несприйняття до позитивного ставлення. Не будемо перебільшувати, але це єдина мистецька, зокрема літературна тусівка Ужгорода, коли на фестиваль приїжджає велика кількість зовсім різних поетів, об'єднаних певною тематикою. В такому "тусовочному" плані це корисно. А щодо старших, то на других "Котах" був такий момент, коли ми вручали антологію "Джинсове покоління" найстаршому та наймолодшому читачам. Найстаршому було 89, він пришкандибав із паличкою і був дуже задоволений. А найменшим була дитина в колясці, яка спокійно сиділа і слухала вірші. Напевно, придихання й артикулювання еротичної поезії її заспокоювали, бо вона зовсім не плакала.

 

У Вас цікаві візуалізації до віршів, і також Вас називають екстравагантним поетом. Погоджуєтесь із цим?

– Є такий штамп. Зрештою, погоджуюсь, адже твориться своєрідний міф із певною метою. Але я не тільки з візуальними якимись моментами поєднував, але й з акустичними та іншими. Багато різних епатажних речей обирається не для того, щоб шокувати, а щоб якось зацікавити глядача, молодь, тому що молодь зараз мало читає.

Як Вам пишуться вірші і чи пам'ятаєте Ви початки своєї творчості?

– Я пишу ще й прозу, невеликі оповідання. Обидві премії, які мені вручали, "Дебют" і премію ім. св. Альфонса де Лігуорі – за прозу. Виходить, що я більше прозаїк. А творити почав ще до того, як вмів писати. Була така історія з ідеальною книжкою, яку ми зробили з братом. Вирізали намальованого Колобка і зробили такий собі самвидав, із дитячими каракулями. Вручаючи цю книгу батькам, родичам, я розповідав історію Колобка, переінакшуючи пригоди, роблячи нові інтерпретації. Це все почалося в дописьменний період. А як навчився писати, то відтоді й пишу. Пишеться по-різному. Буває за хвилину – цілий текст, а буває, що й  півріччя можу щось робити.

Чи мусить поет бути публічною персоною, і як Ви боретесь зі страхом перед публікою?

– Звісно, поет мусить бути публічною людиною. Хоча в часи Інтернету й глобалізації це не конче потрібно. Але якщо він хоче жити з письма й отримувати якісь гонорари за видання книжок, то йому треба робити промоцію, презентувати свої твори не тільки у віртуальному просторі, але й вміти їх подати.

А щодо виступів перед публікою, то я пройшов велику школу. Можливо, сучасним слемерам цього не вистачає, вони себе вважають великими поетами, якщо перемогли в одному слемі. У мене були літгуртки, семінари, всю цю школу проходив у дитячому віці. Тоді були якісь побоювання щодо того, як сприймуть, чи все добре з дикцією та артикуляцією. З часом все практикується, адже не святі горшки ліплять. За два-три рази до цього звикаєш і, зрештою, – ніяких проблем. Іноді буває не тремтіння, а якесь таке очікування публіки, коли ти не знаєш, перед ким ти виступаєш. Таке було, коли я приїжджав у зовсім незнайомі міста. Одна річ – виступати вдома, де тебе всі люблять і сприймають, й інша річ – приїжджати в чуже місто, де ти, можливо, невідомий і вперше себе презентуєш.

Чи знають Ваші учні про те,  що Ви поет?

– Я працював в різних школах. Коли був вчителем у селі Шишлівці, діти про мої вірші знали. А зараз я перевівся в нову школу, там угорськомовні діти, української не розуміють. Моє головне завдання – навчити їх української. А щось окремо розповідати про свою поезію взагалі не доводиться, хоча, зрештою, в мене є якісь дитячі віршики, я їх подаю на уроках  літератури або на інших, де це можливо зробити, але не афішую, хто автор.

Я знаю, що Ви вегетаріанець і не вживаєте алкоголю. Як з останнім виживати в літературних колах, адже відомо, що творчі люди мають пристрасть до алкогольних напоїв?

– Дійсно, творчі люди багато п'ють і вживають інші психотропні речовини. (Усміхається) Насправді, це трохи виключає з контексту "тусовочної літератури". Мене раніше запрошували на якісь посиденьки, де можна випити келих вина. Але коли ти єдиний тверезий в компанії, один-два рази тебе запросять, а на третій вже неприємно, якщо починаєш переповідати потім цим людям все, що бачив. Ці зустрічі зменшились, але я б не сказав, що я повністю виключився з цього контексту.

А щодо вегетаріанства, то зараз я вже веган. П'ять чи шість років був вегетаріанцем, тепер не їм ні молока, ні яєць, ні меду, ні риби. Це до мене прийшло усвідомлено. Мені показали, що є ще й такий шлях. Це послідовний рух, логічне продовження вегетаріанства. В Ужгороді існує єдиний веганський магазин і дуже малий спектр того, що можна там придбати. Пострадянські країни – це таке собі ґетто для придурків, веганам і вегетаріанцям тут важко виживати. Щоб знайти всі замінники, які потрібні людині для повноцінного життя, треба добряче напружуватись.

Кажуть, що Ужгород дуже комфортне місто для людини творчої, адже воно маленьке й затишне. А чи не хотілось Вам переїхати в Київ, поближче до літтусівки?

– Ужгород – найменший обласний центр України. Він не втратив свого шарму, адже дуже давній, має цікаву історію, живописні місця, краєвиди на гори, річка, озеро, у ньому є що побачити – природу, архітектуру, людей. Цей вічний непоспіх все ж таки зачаровує, багато хто приїжджає, коли цвітуть сакури і залишається в Ужгороді на довгий час. У великих містах тусівка така сама як тут. Можливо, для самореалізації це було б і краще – переїхати в Київ, але, зрештою, в епоху Інтернету це не потрібно. В маленькому містечку жити комфортно не лише творчим людям, а й звичайним мешканцям це набагато легше. Словом, Ужгород – ідеальне місто!

 

Лілія Хомишинець, Друг читача

21 березня 2011р.

Теги: Вік Коврей, поет, письменник, Березневі коти

НОВИНИ: Культура

10:52
Сьогодні, у четвер, в Ужгородському скансені відкриється виставка Мирослава Ясінського "Карби"
17:49
В ужгородському скансені відкриється виставка "Світ писанки"
05:49
У квітні в Ужгороді пройде VIII Міжнародний фестиваль "Музика без кордонів"
00:16
У середу в Хусті стартує IІ Всеукраїнський театральний фестиваль "FantaziaFest"
13:31
У скансені в Львові завершують масштабну реставрацію садиби з закарпатської Іршавщини
05:50
Із безодні
22:26
"Закарпатську" "Маріупольську драму" з успіхом показали в Києві
17:55
У Хусті відбулися нагородження переможців і гала-концерт ХІІІ Відкритого фестивалю-конкурсу стрілецької пісні "Красне поле"
15:41
Відвертий щоденник чи казка для європейців: як читати "Війну з тильного боку" Андрія Любки
15:09
У Хусті відбудеться нагородження переможців та гала-концерт Відкритого фестивалю-конкурсу стрілецької пісні "Красне поле"
14:25
Закарпатський облмуздрамтеатр розповів про свої найближчі події
14:26
У суботу в Хусті зіграють прем’єру вистави про Августина Волошина
15:11
Як відомі українські письменники хотіли поселитися на Закарпатті
08:20
/ 1
Обережно, любов
11:16
/ 1
Автор споруд ПАДІЮНу і "Едельвейсу" представив в Ужгороді виставку акварелей
22:08
/ 1
"Маріупольську драму" покажуть в Ужгороді та Києві
10:12
/ 1
У четвер відбудеться концерт Закарпатського народного хору "Загуди ми, гудаченьку"
11:08
Закарпатська філармонія запрошує на концерт "Музичне мереживо бароко"
05:09
У коледжі мистецтв ім.А.Ерделі провели конкурс дитячого малюнку
17:34
/ 1
В Ужгороді відбудеться "вуличний" поетичний марафон
20:11
До Дня Валентина в Ужгороді відбудеться романтичний вечір "Любов в опері"
03:44
/ 2
Кошиці, Пряшів і Михайлівці
11:06
У Румунії вийшла книжка про князя Корятовича
18:00
В Ужгородському замку "камерно" виставили "Художню спадщину Імре Ревеса на Закарпатті"
17:48
/ 2
"Жадан і Собаки" відвідають Ужгород і Мукачево в межах Благодійного зимового туру
» Всі новини