Власне, йдеться про сучасного українського письменника (поета й прозаїка) Павла Вольвача. Як зазначено в біографії поета: „Все, як у всіх, чи принаймні у багатьох: школа, завод, вечірня школа. Потім служба в армії, в саперному батальйоні й вузлі зв'язку. Після служби — знову робота, заводи, прохідні, якісь "шарашки", чи то пак, кооперативи і приватні підприємства, які тоді якраз входили в силу. Паралельно тривало життя вулиць, різних закутків великого індустріального міста. Писалися вірші. Коли "крахнула" чергова фірма — магазин "Автозапчастини", де працював вантажником, влаштувався на Запорізьке обласне TV".
Закінчив журналістське відділення філологічного факультету Запорізького університету, п'ять років працював редактором редакції інформації на обласному телебаченні в Запоріжжі. Від 1999 року мешкає в Києві. Працював кореспондентом у київському бюро української служби радіо "Свобода". Наразі працює заступником головного редактора журналу "Сучасність"
Сьогодні у Вольвача багато поставлено на карту, адже він — претендент на Шевченківську премію за поетичну книгу "Триб". Можливо, тому він і такий напружений?
Нещодавно письменник побував і в Ужгороді у рамках презентації столичного видавництва "Ярославів Вал". Тоді "РІО" і мало можливість поспілкуватися з письменником.
— Якими бачить закарпатців письменник із Запоріжжя? Якою є закарпатська література?
— Мене цей край притягує. Як уявляв Закарпаття — таким воно і є. Якісь закарпатці особливі. У цих людях відчувається теплота та щирість. Кажу це не для гарного слова. Як мені казали, тому тут такі люди, бо збідовані. Щодо літератури, то тут культурна ситуація — одна з найкращих локальних. На Закарпатті багато цікавих літературних імен...
— Що таке патріотизм? Ви вважаєте себе патріотом України, Запоріжжя?
— В останні роки це поняття так "замацалося", що я почав ставитися до таких означень з певним острахом, тому волію обминати ці питання. Сьогодні я не можу визначити це поняття. Звісно, мені йдеться за долю, скажімо, України. І, безумовно, я люблю Запоріжжя. Так, я можу сказати — я патріот Запоріжжя. А ці всі пафосні слова "я — патріот України", оскільки людина так каже, то це треба підтвердити якимись справами. А якщо їх нема, то це все порожня балаканина.
— У романі "Кляса" ви описали Запоріжжя. Яке воно — індустріальне, східне, інше?
— Цей роман був у запорізькому антуражі, він був про життя й про час. Антураж — запорізький, але це нічого не означає, я впевнений, що таке саме життя було і в Донецьку, і в Маріуполі, і деінде. Це роман про один день молодого, сучасного українця на тлі і, власне, про світ великих індустріальних промислових міст. Мені здається, таких романів й взагалі таких текстів у нас не було. Я маю на увазі не якість, а тему. Не було, у нас завжди писали про щось інше: галицькі містечка, про село, про діда на призьбі з палкою. Я не кажу, що це поганий світ, просто він не мій. Я написав про своє.
— А що сказали самі запоріжці про "Клясу"? Російськомовні поціновувачі були готові читати українською?
— По-перше, зараз уже йде друге перевидання, видає потужне видавництво "Фоліо". Мені телефонують хлопці, братва, що там зображена, яка взагалі не читає книжок... А тут вони готові читати українською, але ж книжки нема. Пояснення торговців таке: "Это ж по-украински, поэтому мы и не закупали". Хоча, його там, безумовно, і сприйняли, бо я знаю, що в Запоріжжі брали почитати, так би мовити, на вечір, якісь черги вишиковувалися. Коли я робив презентацію з першим виданням роману, яке вийшло у 2004 році у тернопільському видавництві "Джура", то за одну презентацію у мене купили 176 примірників. А це немислима цифра для Запоріжжя, де, повторюю, взагалі не дуже читають, а українською мовою, то тим більше.
— Як ви вважаєте, чи можна говорити, що в Україні Схід і Захід разом? Ви все ж стверджуєте, що менталітет, цінності однакові?
— "Знову ж таки, в Україні — це чергове кліше: єдність, патріотизм, Схід і Захід разом. Великої різниці я не бачу між українцями... І свідченням того є літературний вечір в Ужгороді. Звісно, є якісь відмінності на рівні такому ... діалектному".
— А яка ваша позиція як журналіста? Що ви готові зробити для українців як журналіст? Чи як письменник? Задля тієї ж української мови?
— Я відстоюю українську мову творами — ділом...
— А що, на вашу думку, може зробити сучасний журналіст для українців?
— Від мене пафосних, узагальнюючих речей не дочекаєтеся. Журналіст мусить працювати, як в усьому світі працюють "шахтар або ліфтер"...
— В одному з інтерв'ю ви зазначали, що до літератури вам складно було знайти своє місце у житті. Що тепер? І, власне, як зрозуміти, що ти знайшов своє місце?
— Мені затишно, втішно від того, що я роблю, тобто немає дискомфорту, і втішений від того, чим займаюся, від тих людей, з якими спілкуюся, від середовища. Вже навіть можу собі дозволити таку розкіш, як зустрічатися з тими людьми, з якими хочу, а не лише з тими, з ким потрібно. Наприклад, не бігти брати інтерв'ю до того, до кого тебе послали.. Ось таким чином воно відчувається...
— Кажуть, у вас складний характер...
— Якось воно рвано йшлося і в літературі, і в житті.. Кажуть, що характер важкий...
— Воно і відчувається...
— Ну, бачите (усміхається — Авт.)
— Письменник Слабошпицький сказав, що важко бути дружиною письменника? А вашій половині?
— Сподіваюся, що я хороший сім'янин, сім'я мені допомагає. Це основне і головне, що є у моєму житті. У мене благополучна родина.
— Успіх у літературі додає вам популярності?
— У мене нема популярності, я ж не поп-зірка. Мене не пізнають на вулиці. Хіба, на рівні під'їзду, а так — ні.
* * *
ТВОРЧІСТЬ
Збірки віршів
"Марґінес" (Запоріжжя, 1996).
"Кров зухвала" (Київ: Український письменник, 1998).
"Південний Схід" (2000; "Кальварія", 2002).
"Бруки і стерні" (Київ: Дніпро, 2000).
"Тривання подорожі" (Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2007).
"Вірші на розі" (Київ: Ярославі Вал")
Романи
"Кляса" (вперше надруковано в журналі "Кур'єр Кривбаса", 2003, травень — липень; окремим виданням вийшов 2004 у видавництві "Джура" в Тернополі).
Учасник антології "Позадесятники" і "Позадесятники-2" (Львів: Прес-інформ, 2000).
Премії
Збірка віршів "Південний Схід" номінувалася на Шевченківську премію 2001 (пропозиція Миколи Вінграновського).
Лауреат Літературної премії імені Володимира Сосюри (1998).
Роман "Кляса" здобув третю премію в номінації "Романи" на конкурсі "Коронація слова 2002".
* * *
ЩО КАЖУТЬ ЗАКАРПАТСЬКІ ПИСЬМЕННИКИ ПРО П. ВОЛЬВАЧА
Олександр Гаврош: "Павло Вольвач належить до тих рідкісних винятків в українській літературі, коли важко відповісти у чому він вищий — у поезії чи в прозі. Наприклад, його роман "Кляса" справив на мене таке приголомшиве враження, що я зараховую його до кращих прозових здобутків незалежної України. Це ключ до розуміння Східної України, звідки родом автор. Для закарпатців важливим моментом є те, що Павло з особливою симпатією ставиться до нашого краю. Він тут неодноразово бував і уважно стежить за його літературним розвитком. Мовчу про те, скільком закарпатським літераторам він протягував свою дружню руку. Це вельми цілісна особистіть: потужна як в літературі, так і в житті. За це його ціную і люблю".
Андрій Любка: "Вольвач — рідкісна рослина на літературному ґрунті України. Вихідець із промислового мегаполісу — Запоріжжя — він зміг стати одним із облич української поезії. Ці дві риси — сувора прямолінійсть робітника заводу та ліричний спосіб сприйняття дійсності, роблять його вірші чимось на кшталт мереж високої напруги, натягненим нервом. Якщо б їх заспівати, то це б були пісні, певно, Висоцького. До того ж Павло — великий друг і шанувальник Закарпаття, він часто сюди приїздить, приятелює з небагатьма, але з вартісними представниками наших творчих кіл. Щиро сподіваюся, що цього року він отримає таки Шевченківську премію, це і для нашого краю буде подарунком".
Евеліна Гурницька, РІО. Фото Я. Немеша
KK 2011-02-04 / 19:01:00
Уже давно мабуть нічого не чули від Евеліни? Мусів ще переконатись що це і та сама що колись була почала свій, на цйому сайті, цікавий блог. Думав що мабуть вона пропала десь у світ каварні. Але, ні, це та сама цікава людина. Цікава стаття, і приємно від вас ще почути. Можливо, уже настав час щось нового додати до блога?