Московські волонтери виховують ромських дітей у літніх таборах на Закарпатті

Для себе – це здійснення подорожей хоча б по Україні, ми вже не кажемо про сусідні держави, де б ознайомлюючі екскурсії поєднувалися з вивченням мови країни, в якій вони перебувають. Для суспільства – це роботи, які вкрай необхідні в тій чи іншій місцевості: допомога в організації та проведення літнього відпочинку дітей; робота в будинках престарілих; на реставрації та консервації історико-археологічних об'єктів; робота в сільсько-господарських фермах та інше.

Ось саме ці види діяльності і впроваджує у різних країнах волонтерський рух. Якраз з волонтерами, які працюють в Ужгороді в ромській громаді і займаються літнім відпочинком ромських дітей, я і зустрілася.

Кирил Кожанов (Москва):
– Цього року я закінчив філологічний факультет Московського державного університету, відділення балтистики (кафедра теоретичної та практичної лінгвістики), займаюся історією загального та порівняльного мовознавства. Тобто займаюся литовською, естонською та латиською мовами та їх порівнянням.

У Москві є центр волонтерського руху, який має назву "Бурундук". В університеті на дошці оголошень я прочитав запрошення: " Чи хочете ви влітку цікаво й корисно провести час? Здійснити подорож та водночас принести якусь користь суспільству?" Я захотів. І звернувся в цей центр (до речі, в Москві їх чотири). Це було три роки тому. Перша моя поїздка була у Псковську область. Працював я там волонтером у будинку престарілих. Водночас по суботах – неділях об'їздив усю Псковщину, а це, як ми знаємо, відомі пушкінські місця.

Наступного літа я вже працював за кордоном – у Чехії, неподалік курорту Карлові Вари.
Моя поїздка в Україну, в Закарпаття, передбачала роботу саме в ромському дитячому літньому таборі. Це було пов'язано з тим, що я збираюся писати дисертацію з ромської мови, а 2-3 вересня візьму участь у лінгвістичній конференції у Гельсінкі, де представлю свою доповідь на цю тему.

З ромами Кирил уперше познайомився під час одної з студентських практик у Литві. І з того часу вирішив серйозно зайнятися проблемами ромської лінгвістики.

У Вільнюсі я вперше зіткнувся з питанням освіти ромських дітей. У ромському поселенні, де проживали 500 – 600 осіб, ніхто з дітей не ходив до школи. Це мене вразило. Мені дуже приємно було побачити, що в Ужгороді ромські діти відвідують школу і мають певні знання.

Кирил Кожанов працював вихователем і вчителем малювання в літньому таборі при товаристві " Нево дром" в ужгородському мікрорайоні "Радванка". Він розширив свої знання ромської мови. До речі, він був дещо здивований тим, що у ромів Закарпаття, на відміну від ромів Прибалтики, зберігся значний словниковий запас. Він побував у гірських районах Закарпаття – у Воловці, Рахові, поповнив власний багаж інформації про наш багатонаціональний край. З іншого боку, допоміг ромським дітям цікаво і корисно провести літо.

Інший волонтер – Олександр Кисельов – приїхав до нас з Донецька. Він – студент другого курсу економічного факультету (кафедра менеджменту) Донецького національного університету. Крім того, є членом правління молодіжної групи "Дебати". Це його перша поїздка як волонтера. В Ужгороді працював у тому ж, що і Кирил, літньому таборі для ромських дітей.

– Донецькі роми відрізняються від основного населення одягом, зовнішньою поведінкою, мовою. У самому Донецьку є місце компактного проживання ромів, яке має назву "Мирний", поблизу нього розташована школа № 12, де вчаться в основному ромські діти.

– І які ваші враження після двотижневої роботи з нашими ромськими дітьми? – запитала у Олександра.

– Я був приємно вражений тим, що ваші дітки володіють кількома мовами – ромською, угорською, словацькою, українською. Вони гарно одягнені – чисто, акуратно й... модно. Взагалі вони більш європеїзовані, ніж наші. І дорослі роми також, до речі.

Третя наша співбесідниця – Наталія Григорів – студентка Київського національного лінгвістичного інституту, факультет іноземних мов.

– Три роки я беру участь у волонтерському русі. В Україні його організовує Міжнародний центр "Світ" у Києві, який зв'язує молодіжний волонтерський рух всього світу і України. Так, у нашу групу, яка працює в Ужгороді, входять студенти зі Сполучених Штатів Америки – Майкл Донатц та Марго Полсен, а також з Росії, України, Франції.

– Мені було дуже цікаво працювати з ромськими діть-ми, які нічим не відрізняються від інших дітей світу і, як і всі діти, люблять погратися, відгукуються на ласку, на гумор.

У різних областях України діють кілька таких таборів, як в Ужгороді, і волонтери, які в них працюють, вносять свій посильний внесок в їх роботу. Як ми бачимо, волонтерський рух поширюється Україною. На жаль, законодавча база для розвитку цього руху в нашій країні відсутня.

Ще у вересні 2009 року у Верховну Раду надійшов проект закону про волонтерство, який досі не розглянутий і не прийнятий вищим законодавчим органом України. А це звужує рамки волонтерського руху і водночас позбавляє нашу молодь можливості зробити власними руками щось для себе і для суспільства. Молоді люди сидять вдома, у вузькому колі родичів і знайомих, замість того, щоб розширювати свій світогляд, знайомитися з культурами різних етносів, збагачувати свої знання і приносити користь суспільству.
 

Теги: роми, цигани, літні табори, волонтери

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати