"...У великому, і в найменшому..."

Минає третя річниця від дня смерті поета Петра Скунця

"...У великому, і в найменшому..."
Я в землю впав. Воскресну. Як горіх.
Петро Скунць
 
30 квітня 2007 року він відійшов від нас несподівано і несправедливо, заскоро і безповоротно.
 
Ще в неділю на­крес­лювались плани.
 
А ніч на понеділок виявилась без­жаль­ною.
 
Петро Скунць – “звичайний сумний чоловік”, що вмів бачити і слухати, Поет – “істота неземна”, що знав переконати і відстояти, Син, Чоловік і Батько, що міг пояснити, підтримати і заробити, –  передчасно за­вер­шив свою життєву битву, не давши “спотребити” цей світ нікому; перенісся на “нову небесну магістраль”, щоб зустрітися там “зі своїми” і посилати живим гор­дос­ті, совісті, духу; щоб впасти в українську землю і вос­крес­нути на карпатських просторах вічним, розкішним і живильним горіхом…
 
Я в цім житті був від епохи вище.
І це мій гріх. Все інше – то не гріх.
Дарма несуть мене на кладовище.
Я в землю впав. Воскресну. Як горіх.
(“На кладовище вже мене несуть”)
 
 
Тарас Салига найточніше окреслив при­сут­ність Петра Скунця у цьому світі: “Це голос захисту і са­мо­захисту… Захисту людського в людині, морального в мо­ралі, правдивого в правді, захисту національного в родовій спадщині і народній генетичній пам’яті, інакше – захисту мови, культури, звичаїв, захисту “я” і свого май­­бутнього”. Справді, все, що робив цей чоловік за жит­тя, все, чим жив і у що вірив, освячено величним і світлим, безборонним і трагічним образом України… Во­­на – під засіяним журавлями небом, у високих веснах, і огненних смереках – “народжена в рабстві”, “роз­чав­ле­на танком”, от­ру­єна Чорнобилем, роздавана й роз­про­да­на, збирає крих­ти з панського столу, та все ж го­ту­є­ть­ся стати Дер­жа­вою. Б. Червак у цьому дискурсі за­ува­жив, що “Петро Скунць – поет послідовний і за­тятий. Ще з тих далеких часів, на фоні партійно-кол­госп­них за­ми­лувань, що були обов’язковим еле­ментом усієї твор­чос­ті, він наважився відкритим текстом заявити: “Є та­ка кра­їна Україна, де живуть Шевченко і Франко”. І з то­го ча­су він не відступає ні на крок, щоб свою Україну від­стоя­ти і утвердити”. Вона стає його духовним осер­дям, “вростає у кров і мускули”:
 
Молода і бентежна
Україно моя,
якщо ти незалежна,
незалежний і я…
Я не маю заміни,
я – не грізна гроза,
я не зброя Вкраїни,
я – вкраїнська сльоза…
Я імперську руїну,
наче гріх свій, ношу,
Та синам Україну
назавжди залишу.
 
Йому болить, коли фальш, цинізм, продажність, про­гинання, рабські звички стають “моральним ко­дек­сом” сучасних “патріотів”. Поет застерігає від гріходіянь і словом, і ділом: будують РЛС – він на мітингу протесту, йде­ться до Незалежності – він очолює Рух, знімають Яво­рівського – він надсилає телеграму підтримки, ви­би­ра­ють Президента в 2004 – він пришпилює оранжову стріч­­ку… А попри те – Петро Скунць видає поетичні збір­ки, редагує різноманітні рукописи та “Карпатську Ук­­раїну”, працює з мо­ло­ди­­ми авторами, серйозно за­йма­ється перекладами, пи­ше публіцистичні та літера­ту­ро­з­навчі статті, їздить на зустрічі з читачами.., одержує На­ціональну премію імені Тараса Шевченка. І кожний його крок – це шукання й утвердження національної іден­тичності, зосередження на тут-бутті нації, чесний і впер­тий шлях до національної істини. Як зазначає Пет­ро Іванишин, “саме до цих генеральних заповітів по­стій­но апелює у своїй творчості П. Скунць, формуючи на­ціо­нальну ідентичність і свого протагоніста, і часто змар­гі­налізованого радянським режимом реципієнта”.
 
Безпросвіття
моєї нації –
три століття
реанімації.
Гнала, гнала – й загнала коня
під Москвою козацька січ.
і нема українського дня,
є лише українська ніч…
Ми – ізгої
своєї нації,
як не воєн,
то радіації.
Ти це знаєш і знаєш те,
що не дуже надійний мир.
де повія-історія жде,
а за нею – і час-рекетир.
Та чи суджено знати нам,
що дається в останній раз
Україна своїм синам:
і Карпати, й Дніпро, й Тарас?..
 
Один Петро Скунць міг протистояти – і протистояв! – натовпу. Це була Правда і Совість закарпатського пись­мен­ства. Можливо, його слово не завжди давало йому хліб, та комусь воно розкривало очі, хтось позбувався стра­ху, а в когось виникало бажання жити…
Якось зовсім спустіли ужгородські вулиці… Колись на них можна було зустріти Петра… Випити кави чи чар­­ку-другу, відвести душу й послухати нового вірша… Він фантастично вмів реагувати на найменші перепади су­спільної й твоєї душі, швидко запалювався до бесіди й терп­лячи вчив дітей поетизувати, до будь-якого ювілею пи­сав достойного вірша і не комплексував перед най­ви­щою трибуною. Він міг бути різким і безжальним, а міг – іронічним і сентиментальним. І у великому, і в най­мен­шо­му він залишався Скунцем. “Скунць… характерник і ви­разно індивідуальна та самобутня особистість. Він ні­ко­ли “не грав чужих ролей”, не підлаштовувався навіть під тих, кого любив на всю повноту свого серця. Він зав­ж­ди виконував власну роль – роль Петра Скунця – у жит­ті й творчості…” (Тарас Салига). Він “навчився від­кри­то жити й відкрито говорити про життя. Він на­вчив­ся викликати вогонь на себе й брати на себе від­по­ві­даль­ність…” (Олександра Ігнатович). Таким Петро Ми­ко­ла­йо­вич і залишився в па­м’яті тих, хто його знав. Здається, що якраз на третю ро­ковину Скунць дописує собі вірша:
 
А я єсть я. А не забита плішка…
 
Дописує і проростає розлогим листатим горіхом, у бла­годатній тіні якого ти набираєшся сил, віри і лю­бов­і­­…
Наталія Ребрик, кандидат філологічних наук, для Закарпаття онлайн
28 квітня 2010р.

Теги: Скунць, поет, смерть

Коментарі

Головна сторінка 2010-04-28 / 23:52:00
Сапієнті сат, мігалю.

михайло 2010-04-28 / 16:54:00
про що сей опус?

НОВИНИ: Культура

21:31
Поетичний онлайн-квартирник організувала Закарпатська обласна бібліотека імені Ф. Потушняка
10:01
/ 1
Бойківські вишиті сорочки представили в Ужгороді
14:28
В Ужгороді до Дня захисту дітей проводять онлайн-конкурс "Країна дитячих мрій"
12:16
/ 1
Українці Словаччини святкують цьогоріч День вишиванки онлайн
01:56
Закарпатський народний хор запрошує на артмоб з нагоди Всесвітнього Дня вишиванки
11:03
/ 1
Чендей-fest 2020 на Закарпатті перенесено на вересень
10:37
Закарпатські художники відзначили Міжнародний день музеїв виставкою картин без глядачів
02:37
Артисти Закарпатського хору зняли ролик до Дня вишиванки
17:57
В Ужгородському замку з нагоди Дня музеїв відкрили дві виставки
10:47
Закарпатська обласна книгозбірня влаштовує "Поетичний квартирник online"
09:25
Ужгородська школярка дебютувала "Порожніми коридорами"
11:43
Закарпатська обласна філармонія представила концертну програму онлайн до Дня Європи
13:28
/ 1
У мукачівському "Паланку" відкриють музей ливарства
12:08
До Дня музеїв скансен в Ужгороді оголосив конкурс "Своя сорочка ближче до тіла"
09:08
Мукачівський історичний музей відновив свою роботу
16:46
В обласному краєзнавчому музеї в Ужгороді запропонують оглянути народні музичні інструменти та артефакти середньовічної церкви
03:56
/ 5
В Ужгороді відбулася акція на підтримку представників креативних індустрій
11:13
На Закарпатті визначили переможців дитячо-юнацького конкурсу образотворчого мистецтва "Легенди Карпат"
11:03
Конкурс імені Ірлявського на Закарпатті цьогоріч відбуватиметься дистанційно
09:52
Талановитих дітей запрошують виступити разом із Закарпатським народним хором
15:29
В Ужгородському замку відкриють виставку знахідок з розкопок церкви Св. Юрія
22:23
Історичний музей у мукачівському замку "Паланок" відкриється для відвідувачів з 12 травня
09:48
/ 1
"Ерделівські читання" на Закарпатті перенесли з травня на жовтень
22:51
Ужгородка в Італії виставила на аукціон свою картину, аби допомогти лікарям
04:46
/ 3
Найкращим українським фільмом визнано стрічку, відзняту закарпатцем, на Закарпатті та про Закарпаття
» Всі новини