Липчанський столяр Юрій Волошин виготовляє чудові речі для місцевого храму

Коли він представився Юрієм Волошином, то я про всяк випадок поцікавився, чи не має честь бути нащадком роду великого Августина Волошина. "Ні-ні, просто однофамільці", – відповів усміх­нувшись. А застав я 43-річного столяра-різьбяра зі села Липча, що на Хустщині, у майстерні за роботою. Чоловік якраз пітнів  над чотирма дерев’­яними великими підставками для місцевої святодухівської церкви.

– Столярую вже більше 20 років, відколи женився, щоправда, в хустському профтехучилищі навчався на токаря. Та життя трохи скоригувало професію. Так ся стало і все, – пригадує співрозмовник. – Зрештою, нічого дивного, адже мій батько також майстер із виготовлення вікон, дверей, шаф. Мені ж це, мабуть, генами передалося. До речі, й молодший брат Віктор – столяр, лише знову махнув на заробітки в Москву. Якщо відверто, я вже звик до механізованої, а не ручної обробки дерева. Маю на увазі декоративну різьбу. Утім, плагіатством не займаюся: всі узори – з власної фантазії. Звісно, якісь елементи можу звідкись брати, але зав­жди підходжу творчо, переосмислюю. Часто два-три дні, а то й тиждень сушу голову над оформленням, удосконаленням, усілякими деталями, приміром, де і який орнамент треба використати, де і який – темний чи світлий – перехід милуватиме око. Тобто ніколи й нічого не копіюю.

На кожну свою роботу маю право повісти по-нашому: "Сам-им уродив". (Сміється). Люблю працювати з будь-якими породами дерев – дубом, явором, ясеном, смерекою, ялицею. До речі, знання, набуті в училищі, постій­но в пригоді. Столярка вимагає ж бути на "ти" і з фрезерним верстатом, і з токарним.  Два дорослі сини мені допомагають – 20-річний Юрій та 15-річний Іван. Ясна річ, що легше з індивідуальними замовленнями, бо якщо в чомусь сумніваюся, то запитую в клієнта. А церква є церква: мусиш вгодити і священику, і людям (так на Хустщині називають чоловіків. – Авт.), і жонам. Найтяжче інколи довершити орнамент: як-не-як, почати завжди можна, але кінець, результат творчості бажано видіти наперед, аби не напартачити. Я б радив вам зайти в нашу церкву, там маю чим похвалитися – дверима вхідними й боковими, престолом, крилосом. У то я вклав душу, увесь свій талант. І нині кількістю замовлень не обділений: звісно, найбільше просять липчанці, утім  і в Буштині мене чекають, і в Іршаві. Попит на столярів завжди був, є і буде.

P.S. Висловлюю подяку за сприяння в написанні матеріалу хустянину Богдану Алексію.

Теги: столяр, професія, храм

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати