Закарпаття: На Свалявщині живе музикант-віртуоз, фольклорист та композитор в одній особі

ПІСНЯ ВЗЯЛА ЙОГО В ПОЛОН

Саме тут він серцем прикипів до скрипки і цимбал, сопілки і дримби, вслухався в непередавані звуки вівчарської трембіти. Хлопець придивлявся до бойківських промислів і ремесел, брався за виготовлення дримби, сопілки, цікавився трембітою. Тож і вибору іншого не могло бути - пісня заполонила його. Після служби в армії він, уродженець с.Верхнє Гусне Турківського району Львівськоїобласті, вступає до Самбірського культосвітнього училища. Директор Я.Беньковський примітив обдарованого юнака і запропонувавшому вчитися гри на баяні.

Роки навчання в училищі стали школою пізнання фольклору свого регіону, вивчав народну творчість близьких йому за духом галицьких, буковинських, закарпатських гуцулів, північних та південних лемків. А ще вчився хоровому диригуванню у Дрогобичі - у викладача М.Бурбана. До чого не брався Петро, усе в нього вдавалося, бо робив розважливо.

МУЗИКОЗНАВЦІ ПРИЇЖДЖАЮТЬ ЗА ДОСВІДОМ

Після закінчення навчання одержав направлення у відомий дитячий санаторій „Човен" , що на Свалявщині. Недовго тут попрацював - перевели на роботу до школи в Ке-рецьки, де мешкає донині. І ось саме тут розгорнувся його талант музики й організатора.

Ансамбль троїстих музик, хор, танцювальний ансамбль, уроки музики - усе це заполонило його невгамовну натуру, тож поринув у роботу з головою. Слава про троїсті музики та учнівський хор облетіла не тільки навколишні села, а линула по всій області, доносили юні музиканти красу музичного образу і за кордон. А ще Петро Ільницький організував сільський хор мешканців Керецьок, Березників та працівників санаторію „Човен", який активно пропагував закарпатські, українські народні пісні в Угорщині, Словаччині, Польщі.

Така активна діяльність учителя музики не оминула уваги тодішніх керівників району. Вони бачили, як діти бажають співати, грати на музичних інструментах. В 1980 році було вирішено відкрити Керецьківський філіал Сва-лявської дитячої музичної школи, на базі якого в 1982-му відкрито музичну школу, директором якої і призначено Петра Ільницького. У 80-х роках вдосконалював свій фаховий рівень по хоровому диригуванню і по баяну в Юліана Корчинського на музичному факультеті Дрогобицького педінституту.

Сьогодні Керецьківська школа мистецтв пишається дитячим ансамблем, троїстими музиками, ансамблями скрипалів, баяністів, кларнетистів, сопілкарів, хором. Приклад подає сам директор, адже він ще й музикант-віртуоз, грає на баяні, сопілці, сопілці-дводенцівці, окарині, флейті, дримбі, цимбалах, трембіті. Можна впевнено сказати, що у нашому краї у пана Петра немає конкурентів у грі на народних духових музичних інструментах.

Живучи на Закарпатті, Петро Олексійович вивчає фольклор закарпатських лемків, бойків, гуцулів. Об'їздив із магнітофоном і зошитом майже весь наш край, записуючи народні пісні. Він збирається видати збірку народних пісень не тільки Галичини, але й Підкарпатської Русі.
Є у Петра Олексійовича ще один талант - він творить музику. На його рахунку пісні, інструментальні твори для сопілки. Влітку 2001 року їздив до Італії разом із фольклорним ансамблем „Іршава" для участі в науковій конференції з питань фольклору, де демонстрував музику бойків, лемків, гуцулів. Приїжджають до пана Петра за досвідом, знаннями музикознавці зі Львова, Ужгорода, Києва. Його справу продовжують чимало колишніх випускників школи мистецтв.
Торік Петро Ільницький зустрів своє 60-річчя. Митець став на поріг, звідки видно далекі дороги, до яких збігаються путівці й плаї, що й вивели його у широкий світ.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати