УБИТИ ВОВКА

Менш ніж за місяць до смерті Євгена Петровича у центральній пресі вийшла публікація «Фауноцид» - про «царські» та «чорні» полювання і винищення української дикої фауни. На Закарпатті – краї лісовому та гірському, у цьому плані ситуація теж не оптимістична. Але фахівці вважають, що тільки забороною полювання нічого не вирішиш – з багатьох причин тваринам значно комфортніше у сусідніх з нами Угорщині, Словаччині, Румунії, Польщі.

Газета "Дзеркало тижня" напередодні Нового року навела такі дані: з 1991 по 2004 р. відбулося катастрофічне падіння чисельності цілого ряду тварин. Лосів за минулі 13 років поменшало на десять тисяч двісті(!) голів, себто мало не на 70%. На 30% знизилася чисельність інших видів копитних. Непереливки в українських угіддях й дрібним звірям. Зокрема, зайців поменшало мало не на 150 тис. голів. Набагато гірше байбакам, яких із 110 тис. залишилося менше 70 тис. І зовсім зле диким кролям, яких із семисот голів залишилося триста. Добряче «всохла» і перната зграя. Рахунок втрат тут іде на сотні тисяч: гусаків поменшало на 140 тис. (тобто, на майже 60%!), фазана — на майже 130 тис. (30%), куликів — на 300 тис. (25 %). А качок — так на цілий мільйон та ще й з «хвостиком» майже у 100 тис. (25%)!

Статистика управління лісового господарства у Закарпатській області свідчить навпаки про позитивну тенденцію — тварин більшає. Катастрофічними для лісових мешканців були 1998-99 роки — повінь і надзвичайно сніжна зима робили їх жертвами руйнувань, голоду, заметів і людей, які часто добивали беззахисну звірину. З 2000 року ж кількість оленя зросла з 1676 до 2179 голів у 2005 році, козулі — з 4065 до 5410, кабана з 1127 до 1944, зайців з 26,6 тис. майже до 31 тис. Проте фахівці, які працюють не в управлінні, мають застереження щодо цих даних. Так, викладач кафедри зоології УжНУ, експерт Дунайської програми ЄС Анатолій Ковальчук вважає, що підрахунки повинні проводити спеціалісти дуже високої кваліфікації бо робиться це, зазвичай, по слідах на снігу і не завжди враховується те, що деякі тварини здійснюють переміщення на великі відстані.
Науковий співробітник Карпатської лісової науково-дослідної станції Едуард Туріс стверджує, що кількість диких тварин низька, хоча останнім часом є позитивна динаміка, бо на проблему звернули увагу. Проте "при обліках усе роблять для того, щоб показати оптимальну чисельність, штучно зменшують стації існування (умови, угіддя в яких той чи інший вид може жити). На площу повинна бути певна кількість особин, якщо менше — господарства не матимуть лімітів на полювання, а значить і ліцензій. Тоді заради чого їм існувати? Хоча є випадки, коли свідомо занижують чисельність звіра щоб відбити бажання від "царських полювань".

Свиноматка, наприклад, приводить же не 1-2, а 5-10 поросят, тобто чисельність мала б зростати у геометричній прогресії. Скажімо, у 2005 році ліміт на відстріл кабана був 105, видано ліцензій — 57, добуто — 57, не використано — 48. Значить більшість виходів на кабана були "порожні". Це говорить про те, що звіра немає. Дивлячись на ці цифри, я б не заспокоювався, бо, наприклад, 31 тисяча зайця — не результат. Коли в Угорщині одна бригада може настріляти до тисячі зайців, то у нас — 20 людей одного-двох. Біда у тому, що стріляти нема що". Це ж підтверджує і віднедавна екс державний інспектор України з охорони лісів Мінприроди Анатолій Сорокін: "У деяких районах не проводиться навіть облік (таксація) тварин, порушуються всі нормативи проведення обліку — і все для того, щоб отримати ліцензії на відстріл. Відтак ліцензії отримують, а вони залишаються невикористаними, бо звіра немає".

"Чорні" знаменитості

За даними автора публікації у "Дзеркалі тижня" Олега Листопада, на одного лося в Україні нині припадає 108 мисливців, на одного оленя — 29, на одного кабана — 12. І це не на одного дозволеного до відстрілу, а одного з усіх поки що вцілілих! І з кожним роком ця пропорція росте не на користь звірів.

"Відомі в Україні люди не лише не соромляться зізнаватися у прихильності до мисливства, а й залюбки позують на фоні вбитих ними тварин. Для європейського політика оприлюднення таких фото означало б політичну смерть. А у нас політики-мисливці поки що тільки потрапляють до «Чорного списку трофейних убивць», складених екологічними організаціями".

Російський "чорний список" мисливців очолює помічник президента Путіна В.Ястржембський, який займає і 2-3 місце у світі за кількістю мисливських трофеїв. На другій сходинці сам Володимир Путін, який у 2002-03 роках брав участь у браконьєрських полюваннях на території Кримського заповідника. Третім іде екс-віце-прем`єр Михайло Касьянов, восьмим — посол Росії в Україні Віктор Чорномирдін.
Український "чорний список" очолює екс-нардеп Олександр Волков, потрапили до нього і колишній президент Леонід Кучма (за сприяння створення територій для "царських полювань"), колишній керівник ДУСі Ігор Бакай (криваві бійні на території Трахтемирівського історико-культурного заповідника), нинішній міністр МНС Нестор Шуфрич. Перший президент України Леонід Кравчук взагалі любить з`являтися на екранах у камуфляжному одязі і пропагує мисливство.
Після смерті Євгена Кушнарьова в Інтернеті з`явилася публікація Української коаліції "За дику природу", в якій викладено перелік фактів незаконних полювань у Ізюмському районі Харківської області де і сталася трагедія з нардепом. Серед учасників — мер Ізюма, депутати районної та обласної рад, працівники міліції, єгері. Полювання велося також за 10 м від наметів, де перебували люди, зі снігоходів. У грудні минулого року такі "мисливці" без причин побили зоолога, письменника, фотохудожника М.Ручкіна.

То не начальник, який не полює?

Щодо Закарпаття, то спеціалісти воліють не називати прізвища "чорних мисливців", констатують тільки, що це переважно високопосадовці області — колишні і нинішні, а міліціонерів і прокурорів називають навіть в управлінні лісового господарства. В одному ряду з "новими українцями". Часто учасниками незаконних полювань є ті, хто за своїм обов`язком повинен охороняти природу. Глухі розмови ходили восени про роги, здобуті на заповідній території нібито в подарунок до приїзду на Закарпаття одного з міністрів його підлеглим-керівником місцевої структури. Принаймні, це називають істиною причиною публічної "виволочки" чиновнику і подальшого його "передислокування" на нижчу посаду. Хоча підтвердження факту так і не було знайдено.

Особлива зона для полювання — прикордонні території. Вибрані мають доступ навіть до самої "полоси", де крім прикордонників взагалі нікого не мало б бути. Хоча, за словами Анатолія Ковальчука, який живе у селі Стужиця Великоберезнянського району і співпрацює в Ужанському національному парку, кілька років тому навіть у цій заповідній зоні було багато вишок для відстрілу тварин. З прикордонними їх не сплутаєш — вони маскуються, часто на деревах, і є у кілька разів нижчими. "Наприклад, парк "Ужанський" залежить від прикордонників, Мараморошський масив Карпатського біосферного заповідника тощо. Коли я ще працював в управлінні екобезпеки, місцеві єгері казали, що коли бачать машини "погранців", особливо ГАЗ 66, то знають, то ті їдуть не ловити якихось порушників кордону, а на полювання. Є і регулярні бригади у кожному селі, які організовано виходять на незаконні полювання. Знають куди йти і без трофея практично ніколи не вертаються".

"Елітні" мисливці, як відомо, люди зайняті, тому полюють, коли мають час, незалежно чи триває сезон. Анатолій Сорокін: "Слабий контроль, його майже взагалі немає з боку управління лісового господарства та управління екології області. Мисливська інспекція існує хіба на папері, бо вона повинна підпорядковуватись Києву, а не обласному управлінню.

У листопаді 2005 року пройшло облавне полювання в урочищі "Атак" на Берегівщині, у ньому взяли участь більше 30 чоловік, у тому числі й представники обласної прокуратури, УМВС. Спочатку за фактом порушили кримінальну справу, потім закрили. Управління лісового господарства подало довідку, що це не заповідна територія, а управління екології — що там можна полювати. Що це не так підтвердила перевірка головного державного інспектора України Мінприроди. Якщо випадок приховується — обов`язково у ньому брали участь представники влади. Відтак винним виходить хіба той, хто викрив злочин.

Найсерйозніші випадки "чорного полювання" припинили за мого втручання у вольєрному господарстві поблизу Нового Села на Берегівщині. Там на 1700 га розводять оленів, козуль, кабанів, лань. І там же проводились полювання для високих чинів області, знатних приїжджих. Управління лісового господарства відповідало за організацію таких полювань. Але за законом полювання і ведення мисливського господарства може бути на території не менше 3 тис. га. Там же за державні кошти збудовано мисливський будиночок, європейського стандарту, мало не 5-зірковий готель, який… навіть не введено в експлуатацію".

Поширеними є стрілянина в усе живе з вікон авто, здебільшого джипів, у нічний час під світло фар. Всі про це знають, проте… фактів не зафіксовано. Рейди проводяться, каже Анатолій Сорокін, раз-двічі на рік і вони вкрай неефективні, бо всі заздалегідь про них знають.

"Смітинка" видніша за "колоду"

Законодавство передбачає сувору відповідальність за порушення правил полювання. Навіть якщо людина йде дорогами загального користування, наприклад, з розчохленою і готовою до стрільби мисливською зброєю, або приходить на полювання без відповідних документів, у тому числі, скажімо на свою мисливську собаку, це вже порушення. Протягом минулого року за інформацією управління лісового господарства було складено 176 протоколів про порушення правил полювання. Проте фахівці знають, що реально йдеться часто про дрібні, формальні порушення, а справжні "чорні мисливці", особливо "обтяжені" посадами, до статистики не потрапляють. За словами Едуарда Туріса, зі "звичайними" браконьєрами справа часто впирається у складність встановити особу. Тому багато справ-"глухарів", яких уникають, аби не псувати статистику. Крім того, Українське товариство мисливців та рибалок (УТМР), ТВМР (організація військових) не мають інспекторських повноважень. Навіть у довідці за результатами перевірок стану ведення мисливського господарства на початку травня 2006 року управлінці лісового господарства констатували, що "за останні роки доля УТМР, якій надано в користування більше 50% мисливських угідь, в складених протоколах не перевищує 15-17%". А за даними Анатолія Сорокіна протягом останніх двох років не було оформлено в управлінні екології жодного громадського інспектора.

Закарпатські фатальні постріли

Не рідкість трагедії з людьми під час полювань і на Закарпатті. За словами Анатолія Сорокіна, щось трапляється майже щороку. "Наприклад, у січні минулого року на Берегівщині, ніби то на лисицю, вийшли 6 чи 7 чоловіків і дробом прострілили одному з учасників походу ногу. З цим пораненням вони одразу не звернулися в лікарню, бо медики повинні повідомляти про подібні випадки правоохоронні органи. Знайшли якогось лікаря, котрий зробив перев`язку. Два дні пораненому було погано, він пішов у лікарню і… помер. Як виявилось, зрушився тромб.

Якось у Берегові помер старенький мисливець і над могилою колеги вирішили зробити йому салют. Під час залпу зброю розірвало в руках єгеря. Осколки тяжко поранили іншого чоловіка. Два роки тому вночі двоє жителів Берегівського району виїхали на "полювання з-під фар" — рушниця вистрілила і дуже тяжко поранила водія. Є випадки, коли в авто сідають із зарядженою рушницею. У позаминулому році при цьому зброя випадково вистрілила. Часто подібні випадки приховують".

Теорії та реалії

Президент Віктор Ющенко у травні 2005-го підписав Указ "Про невідкладні заходи у сфері збереження, відтворення та раціонального використання мисливських тварин". Головний спеціаліст відділу охорони лісу і мисливського господарства управління лісового господарства Тиберій Бедя вважає, що фахівці на місцях по всій Україні багато зробили на виконання цього документу, а Верховна Рада, Кабмін ніяких нормативних напрацювань не здійснили. На Закарпатті, зокрема, зробили обмеження щодо полювання, заборонили полювання в рекреаційних зонах, довели відтворюючі ділянки (де не можна полювати бо там мали б тварини розмножуватися) до 30% площ. Посилили контроль за користувачами угідь. Хоча Анатолій Сорокін переконаний, що відтворюючі ділянки існують тільки на папері.

Проведені лісовим управлінням перевірки встановили, що в більшості господарств катастрофічно не вистачає єгерів. А за даними Туріса, Сорокіна, Ковальчука і ті кадри, що є, часто далекі від знання справи. Що вже казати про мисливців. Якщо у радянські часи щоб отримати це звання треба було успішно відбути дворічний "кандидатський" стаж, то зараз основне — платити гроші. Анатолій Ковальчук каже, що мисливці мали б здавати екзамени і отримувати сертифікат, бо, наприклад, червонокнижний вид гоголя дуже важко відрізнити від звичайних крижаків. Або американську норку від європейської, тоді як першу можна стріляти, а європейська унікальна.

Інша біда — кількість зброї на руках у населення. У радянські часи, каже Анатолій Ковальчук, за цим був набагато кращий контроль. "А тепер тільки в Рахівському районі, за моїми даними, на руках близько 10 тисяч вогнепальної зброї. Це ж армія! Навіть у людей, які покликані охороняти природу, цілі домашні арсенали".

Стереотипи

Вагомим фактором для збереження звіра, на думку Анатолія Ковальчука, є створення заповідних територій. Для Закарпаття норма заповідного фонду — близько 20%, а поки що є 13%. Невеликий ще досвід нещодавно створеного на Іршавщині парку "Зачарований край" показав: там з`явився червонокнижний хижак — рись, а її карпатський вид другий за розмірами після якутського. А ще у 1952-53 роках рись була у Циганівцях під Ужгородом. "Досі у наших мізках сидить: хижак — шкідливий, його треба вбивати. Але не хижак визначає чисельність копитних, а навпаки — мало копитних — мало буде хижаків. У багатьох державах, де винищили вовків, почали їх реінтродукувати. А у Франції, коли вовків вже не було, здичавілі собаки, знищуючи овець, робили збитки щороку до 600 тисяч франків. Напіввовки або здичавілі собаки більш небезпечні бо у них немає такого страху перед людиною і її вони знають значно краще, у них більш жорстокі методи полювання. Найстрашніша тварина наших лісів — самець косулі. Якщо його із самкою помістити у замкнений простір, то він не відійде, поки не вб`є її".

Дуже потрібні області і гідрологічні, іхтіологічні заповідники, бо за даними нещодавнього спільного дослідження закарпатських та словацьких спеціалістів, з 56 видів риб, які ще років 10 назад водилися у наших річках, десяток зникли. Прикладом є пішохідний міст в Ужгороді, під яким раніше можна було спостерігати величезних особин, вони охоче їли кинутий у воду хліб.
Також за словами Ковальчука, Закарпаття є територією контрабанди тварин, зокрема комах, плазунів. Крім того, у Карпати організовуються міжнародні експедиції, скажімо, для відлову комах. Є місцеві люди, які на цьому роблять бізнес. Один з видів комах у світі зустрічається тільки на Говерлі, тому закордонні візитери приїздять туди з експедицією і перевертають усе каміння на горі і довкола неї.

Потрібен комфорт

Велику роль в існуванні тварин відіграє фактор турбування. Як пояснює Едуард Туріс, наприклад, ведмідь восени від`їдається на ягідниках, а коли людина стає йому щодо цих ягід прямим конкурентом, то харчів не вистачає. У нас більшість території покрито якимись господарськими заходами, тому у сусідній Румунії нараховує біля 5 тисяч голів ведмедів, багато їх у Словаччині, Чехії, Польщі, а до нас ведмеді тільки заходять і рідко хто залишається, щоб облаштувати барлогу. Якщо хочемо захищати вид, стимулювати його розмноження, треба створити для цього умови.

Інша проблема — відсутність "свіжої крові". Скажімо, на Шаланківській горі, довкола якої села, дороги, є група козуль, невелика популяція, яка схрещується між собою, нема міграції генів, іде виродження. Практично нема в області трофеїв козулі — а вони показують не так мисливця, як генетичне і фізичне здоров’я тварин. Не проводиться і селекція, бо наші мисливці не розбирають чи то хвора тварина, вироджена, б`ють що трапиться. Практично не проводиться і вирощування тварин з тим, аби потім відпускати їх. Якщо колись в області було кілька фазанаріїв, на які кошти йшли мільйонами, то зараз — жодного. Тоді як там ми могли б вирощувати тварин і запрошувати на полювання іноземців. Наприклад, за тетеревів іноземців готові платити більше, ніж за оленя.

Зарадити можна

Виправити ситуацію, можливо, допомогла б передача угідь приватним власникам. Адже з держави йде заледве 8% коштів, за які ведеться мисливське господарство. Щось подібне було у випадку з клубом "Кремінка". Кажуть, у них були гарні плани, але оскільки передача земель була незаконною, угоду анулювали і вони, почавши зі створення інфраструктури, мало що встигли. А такі "бази" як "Карпатський мисливець" поблизу Мукачева, де є відпочинковий комплекс і вольєр з кабанами, яких можна стріляти, наприклад управлінню лісового господарства "не відомі" — "за документами не значаться, тому їх не існує або ж мають інший статус".
Тварини, якщо людина вчасно схаменеться, здатні "прощати" і повертатися у середовище її існування. У нас почали з`являтися бобри, ондатри, Анатолій Ковальчук бачив навіть горностаїв, з яких колись мантії робили особам королівської крові. Можна знайти і червонокнижного чорного лелеку. Хоча у сусідніх Угорщині, Словаччині, Румунії, Польщі дичина є не раритетом, а численним "сусідом" людини.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати