Гімн Закарпатської області: між історією та політикою

Поіменне голосування не проводили, щоби "патріоти" із облрадівської більшості могли маневрувати. У залежності від обставин і кола спілкування вони кажуть, що голосували "за" чи "проти". Коли і як вигідно.

У 2007 р. в аналогічній ситуації щодо визнання національності "русин" на два місця тих, хто проголосував "проти", претендувало не менше десяти депутатів більшості, у тому числі ті, котрі нині записалися в "групу п’яти". Але, що характерно, ні тоді, ні зараз ані ректор Ужгородського національного університету, ані головний редактор обласної газети "Новини Закарпаття" не висловили публічної позиції.

Натомість доволі чітко про "депутатів, які думають, що граються у велику політику", цього разу висловився голова облдержадміністрації Олег Гаваші.

Чому саме зараз пройшло те голосування? У випадковість, певна річ, не віриться, а тому можна тільки припустити, що "дракон, що крадеться", як назвали автори рейтингу "ТОП-50. Найвпливовіші люди Закарпаття-2009" його цьогорічного переможця Віктора Балогу, вирішив нагадати про себе, подратувавши крупних гравців перед Новим роком і перед першим туром президентських виборів. Для цього важливий не сам гімн, а лише його заголовок із двох слів, що замінив би червоне полотнище тореадора.

Втім, серйозних наслідків від цієї "політтехнології" очікувати не варто. Супровідна інформаційна какофонія в гарячу електоральну пору навряд чи призведе до яких-небудь торгів. У тих, на кого це розраховане буквально, сталеві нерви.

Перейдемо від політичного аспекту до історико-пізнавальних суджень.

У стародавній Греції гімнами називали величальні пісні про богів і героїв. Нині гімн визначають як урочистий, піднесений пісенно-музичний твір на честь держави, окремих регіонів, населених пунктів, міжнародних організацій, національних об’єднань громадян, науково-освітніх та інших закладів та установ тощо.

Існує декілька різновидів гімну – особливого виду ліричної поезії та її музичної обробки.

В останнє десятиліття, котре характерне бумом інформаційно-рекламних і масових політичних технологій, корпоративними гімнами широко обзаводяться й у Закарпатській області. Так, поезія неперевершеного лірика Петра Скунця "У древнім граді над  рікою Ужем", покладена на музику Ярославом Кирликом, стала у травні 2000 р. офіційним гімном Ужгородського національного університету.

Чинним українським законодавством (закон "Про місцеве самоврядування в Україні", 1997 р.) передбачено право громад окремих населених пунктів та адміністративно-територіальних одиниць районного та обласного рівня на використання власної символіки, котра відображає їх історичний колорит.

Сучасна історична наука не приділяє осібної уваги творенню і побутуванню гімнів, позаяк це одвічна царина літературних критиків і музикознавців. Історики розглядають їх лише в загальному контексті державної та іншої символіки на відміну від решти владних атрибутів, якими опікуються спеціальні (допоміжні) історичні дисципліни, приміром, прапорами – вексилологія, гербами – геральдика, печатками – сфрагістика, грошима – нумізматика і боністика тощо.

Отже, як літературно-музична цілість, регіональний гімн у конкретній ситуації вимагає авторитетного слова глибоких знавців закарпатської літератури і музики. Водночас підкреслю, що не можна народити обласний гімн із "чистого аркуша".

Маємо в цьому сенсі цікавий досвід, пов’язаний зі створенням і затвердженням герба і прапора Закарпатської області. Зокрема, йдеться про проведення своєрідних "мозкових штурмів" і громадського обговорення, результати котрих оприлюднені.

Як професійного історика, від мене чекають чіткої відповіді на винесене в заголовок питання. Наявний історичний матеріал дозволяє ствердити три ключові позиції. Вони простежуються якнайпильніше у першій половині XX століття, а точніше – з 1920-го до 1945 р., з кількарічною "угорською" перервою.

Коли Закарпаття входило до складу Угорщини, крайового гімну не існувало. Розпорядженням регентського комісара офіційно дозволялося використовувати тільки особливий підкарпатський прапор – синьо-червоний (як прапор Ференца Ракоці II).

До 1920 р. і після 1945 р. якої-небудь регіональної специфіки у цьому вузькому аспекті не бачимо.

Покладена на музику квазінародна поезія "Підкарпатські русини, залиште глибокий сон", яка не належить, а тільки приписується Олександру Духновичу (тут опираюся на відомі текстологічні студії знаних учених Олени Рудловчак і Василя Микитася), у період між двома світовими війнами служила крайовим гімном Підкарпатської Русі.

Зазвичай він виконувався вчителями та учнями на офіційних святах, як-от 28 жовтня – у День свободи – заснування Чехословацької Республіки. Про це засвідчують також рукописні шкільні хроніки тих років, написані в різних селах, які мені довелося опрацьовувати.

У березні 1920 р. дещо відредаговані строфи вірша "Підкарпатські русини, залиште глибокий сон" були чехословацьким парламентом легалізовані під назвою "Гімн Підкарпатської Русі" нарівні з чеським народним гімном "Kde domov můj" та словацьким "Nad Tatrou sa blýska…".

Ця трійка народних гімнів складала єдине поняття державного гімну, котре офіційно тлумачилось у множині – як державні гімни Чехословацької Республіки. На церемоніях вони виконувалися один за одним, тобто всі підряд.

Якого-небудь особливого значення гімну Підкарпатської Русі не надавалося. Тим паче пафосного – з прикладанням руки до серця. Не помічено жодних дискусій у чехословацьку пору, хоч він написаний складною штучною мовою XIX століття – язичієм, або мішаниною слів церковно-слов’янської, української та російської мов. Його взагалі рідко де друкували.

Мені довелося перегорнути зо три десятки популярних, освітніх і просвітніх видань, у тому числі шкільних підручників за 1920 – 1930 роки, аж поки знайшов потрібний текст "Гімн Підкарпатської Русі" у читанці А. Седлачека 1928 р. на сторінці 6-й.

Другий та третій епізоди з історії закарпатського гімну стосуються року початку і року завершення Другої світової війни. Самраз Закарпаття перебувало у державній фазі національно-політичного розвитку.

Сойм (парламент) Карпатської України у місті Хуст 15 березня 1939 р. ухвалив закон № 1 про незалежність і встановив державну символіку. Відповідно до сьомого параграфу цього закону, український національний гімн "Ще не вмерла Україна" став державним гімном Карпатської України.

Декретом № 27 від 12 січня 1945 р. Народна Рада, як законодавчий орган, затвердила державним гімном Закарпатської України (це – перехідне державне утворення) державний гімн СРСР без будь-яких змін. До речі, новий – "Союз нерушимый республик свободных", що офіційно виконувався з 15 березня 1944 р.

Державним гімном Радянського Союзу до 1955 р. слугували слова С. Михалкова та Г. Ель-Регістана на музику А. Александрова. У 1955 – 1977 роках його виконували без слів, бо у попередньому тексті згадувався Йосиф Сталін, а це не вписувалося в лібералізовану версію тоталітарного режиму.

У 1977 р. Сергій Михалков створив другу редакцію державного гімну СРСР. У другій строфі рядок "Нас вырастил Сталин – на верность народу" він замінив на абстраговану подробицю з життя Володимира Леніна: "На правое дело он поднял народы".

Повернемося до витоків, але не до питання історичних коренів, а до його актуального аспекту. Отже, яким повинен бути гімн Закарпатської області? Не варто винаходити велосипед, тобто писати щось новеньке на задану тему, а тим більше – хапатись за сумнівне. Це вже мало місце. Попередній конкурс, оголошений у вересні 2001 р., потерпів невдачу, зайвий раз розбурхавши медіапростір.

Оновлена обласна влада спочатку прислухалася до думки експертів. У квітні цього року пройшло відповідне зібрання на чолі з головою обласної ради. Як запрошений доповідач, крім історичного екскурсу, я запропонував з головою зануритися у багатющу поетичну і музичну спадщину Закарпаття останнього століття.

Адже маємо блискучих закарпатських поетів, які стали класиками української літератури і чиї ліричні шедеври не підвладні часові та кон’юнктурі. Маємо прекрасний репертуар Закарпатського народного хору і знаний у світі доробок закарпатських композиторів. Є з чого вибирати – з речей вартісних за високими мистецькими мірками, з творів, які давно увічнили унікальність Закарпаття з усіх точок зору.

Ця пропозиція виявилася слушною. Невдовзі спеціальна конкурсна комісія знайшла слова обласного гімну в поезії Василя Гренджі-Донського "Тобі, рідний краю". До останнього моменту ні постать поета, ні його текст не викликали сумніву. Аж тут, раптом, заангажували псевдо-Духновича в русофільсько-еклектичній редакції, котра дебютувала 1890 року, рівно за чверть століття після смерті Олександра Духновича.

Логіки жодної. Виключно вищеокреслена сумнівна політична  доцільність на користь очільника закарпатських політичних рейтингів.

Теги: гімн, русин, депутати, Гаваші

6 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати