- Насамперед поясніть, будь ласка, які завдання покладено на вас як представника Комітету і хто конкретно мається на увазі під узагальненою назвою “ветеран”?
- Державний комітет України у справах ветеранів - це структурна одиниця Кабміну, яка займається збором даних про ветеранів. Тому моє завдання - відстежувати, скільки і яких категорій ветерани є на Закарпатті, чи дотримуються норми законів, що захищають їхні інтереси, як ветеранам допомагають їхні ж організації та працівники ОДА, органів місцевого самоврядування тощо. Якщо потрібно - виступаю каталізатором плідної співпраці між ними. Правда, досі не маю робочого кабінету, хоча вже давно подане відповідне відношення голови Держкомітету до губернатора. Я не претендую на приймальню на пл. Народній, та за бажання приміщення в одному з об’єктів Фонду комунального майна області знайти можна було. Тоді, опублікувавши в пресі юридичну адресу й телефон офісу, я міг би набагато більше допомагати людям, приймати їх. Наразі ж мій мобільний мають у всіх крайових та більшості районних ветеранських організацій, і таким чином контактуємо. Треба поспілкуватися особисто - сідаю в машину і їду до них.
А опікуємося ми ветеранами Великої Вітчизняної війни, Збройних сил України, Міністерства внутрішніх справ, СБУ, прокуратури, митниці, учасниками всіх локальних воєн, різних миротворчих акцій. Відразу зазначу: всі мають певні пільги, але для кожної категорії вони різні.
- Серед названих вами є чимало високооплачуваних фахівців. Хіба варто надавати пільги всім підряд?
- Тут є дві точки зору. Одні вважають, що варто, інші - що пільги треба замінити адресною матеріальною допомогою. А на мій погляд, у першу чергу слід привести до порядку виплату зарплат, із яких потім нараховуються пенсії - основа соціального захисту ветеранів. Тобто щоб працівники міліції, прокуратури, СБУ, митниці, Збройних сил за однакові звання й посади мали приблизно однакове грошове забезпечення. І не можна допускати такого величезного розриву між мінімальними й максимальними зарплатами, як є зараз, це абсолютний нонсенс. Тоді автоматично й пенсії підкоригуються, і не будуть одні отримувати 600 гривень, а інші - 13 тисяч. Узагалі, треба чітко визначитися, за які заслуги перед державою надається підвищена пенсія, бо вона сама по собі - не винагорода, а зароблене людиною за довгі роки трудового стажу.
- Але ж і сама система нарахування пенсій різна: комусь 50% від заробленого, а комусь - 90. Та й закон зворотної дії не має, тож “обрізати” несправедливо високі виплати, щоб додати до мінімальних, проблематично…
- Згоден. Там є й багато інших питань. Трудове законодавство нам треба ретельно переглянути. Але навіть після цього залишиться купа проблемних моментів. Скажімо, якщо пільги ветеранам замінити адресною допомогою, то кому її давати, а кому ні? І з якого розрахунку? Один користується громадським транспортом тричі на день, інший - раз на місяць, а хтось, живучи в селі, взагалі не претендує ні на маршрутки, ні на центральне опалення, ні на водопровід, але при тому є ветераном і має мізерну пенсію. Чи нараховувати йому допомогу? Адже наразі держава відшкодовує фактично надані пільги. Хоча й тут виникає проблема обліку відшкодовуваного. Наприклад, як визначити, скільки пільговиків скористалося правом безкоштовного проїзду? А такі дані треба б мати, адже ці гроші потім компенсовують перевізникам, хоч і не в адекватному затратам розмірі. У Києві пробували ввести для цього спеціальні талони, які пільговики давали водіям, показуючи паралельно ветеранські посвідчення. Словом, при відшкодуванні потрібен облік, якого наразі нема, а при запровадженні адресних пільг - диференціація, зокрема й для жителів міст і сіл. Але з іншого боку, це вже своєрідна дискримінація за місцем проживання. Тож проблем багато, і над їх вирішенням мали б працювати юристи. Незалежній Україні вже 18 років, а ці питання досі не врегульовані, бо, очевидно, в цьому ніхто не зацікавлений. У той же час навколо пільг постійно точаться політичні й фінансові спекуляції: надавати їх чи ні, виділяти на них гроші або не виділяти. І можливі вони тому, що в нас не виписані чітко всі нюанси в законодавстві.
- З якими проблемами найчастіше звертаються до вас ветерани?
- Дуже багато питань щодо санаторно-курортного лікування на Закарпатті. Путівки розподіляють на рівні держави, часто пропонують оздоровниці, розташовані за межами краю. А люди похилого віку за станом здоров’я не можуть виїжджати далеко, мусять відмовлятися від путівок. При цьому компенсація за невикористане санаторно-курортне лікування становить цілих …100 гривень раз на 2 роки. Порівняйте з вартістю путівки - як мінімум 3 тис. грн. за 24 дні.
Інша ситуація. Є учасник бойових дій, але він одночасно ветеран Збройних сил України. І такому органи місцевого самоврядування путівку видати не можуть - вони обслуговують виключно цивільних пенсіонерів. Хоча ЗС своїх санаторіїв уже практично не мають, так що навряд чи людина скоро потрапить до них.
Є скарги й на пенсійне забезпечення учасників бойових дій та інших. Розрахунок надбавки до пенсії ведеться не згідно з законом, виходячи з прожиткового мінімуму або мінімальної пенсії, а на основі суми, затвердженої Постановою Кабміну, - 19,91 грн. Звідки з’явилася ця цифра, ніхто пояснити не може, зате є рекомендація Верховного Суду при розгляді таких питань керуватися саме цією постановою, а не законом. Отож хоч суди й завалені подібними справами, справедливість позивачам навряд чи вдасться відновити. Я розумію, що в державі нема грошей на забезпечення всіх потреб. Але скажіть про це чесно, визнайте, що з кожною пенсією боргуєте людині таку-то суму, випустіть, зрештою, облігації державної позики, як у радянські часи. Їх же теж купували в добровільно-примусовому порядку.
З державними субвенціями на ремонт житла ветеранів, заміну газових приладів теж проблеми. Їх просто не виділяють у повному обсязі. От потрібно ветерану замінити газову колонку і плиту, а грошей не вистачає, доводиться вибирати щось одне. У підсумку отримуємо вибухонебезпечну квартиру, бо ж зі своєї пенсії, придбавши ліки, заплативши за компослуги й відклавши на харчування, відремонтувати прилад самотужки людина просто не може.
- А при фінансуванні ліквідації наслідків минулорічної повені інтереси ветеранів не ущемляли?
- На жаль, мене як представника Держкомітету в справах ветеранів не включили до комісії, яка фіксувала масштаби завданих збитків і визначала розмір компенсації, аби міг хоч стежити, як ставляться до постраждалих ветеранів. Наскільки я знаю, КРУ виявило в області дуже серйозні зловживання, пов’язані з фінансуванням ліквідації наслідків повені, тож серед потерпілих від махінацій, напевно, є і ветерани. А працівники Комітету зі свого боку допомогли, як могли: ми зібрали певні суми зі своїх зарплат і виплатили матеріальну допомогу 4-м постраждалим ветеранам із Тячівщини й Рахівщини. До речі, коли їздив вручати людям ці гроші, бачив жахливі картини руйнувань і несправедливості. Наприклад, літню кухню, в якій жили ветеран і його дружина, до реєстру постраждалих об’єктів не внесли, бо це не основна будова. Хоча обіцяли всім достойну компенсацію.
- Як офіційна особа, напевно, не тільки вирішуєте проблеми, а й берете участь у різноманітних ветеранських святах?
- Так. 1 вересня відзначали День пам’яті жертв нацизму, 3 жовтня - День ветерана і День людей похилого віку, 4-го виїздили на перевал, де зустрічали Вахту пам’яті. Це акція до 65-річчя перемоги над фашистською Німеччиною. Вона розпочалася від східних кордонів України й поступово посувалася від району до району, від області до області аж до західного рубежа. Причому капсулу з землею із місць поховань загиблих у ІІ Світовій війні передавали з рук у руки за термінами визволення того чи іншого населеного пункту. І мені дуже прикро, що на Закарпатті порівняно з рештою областей ця акція проходила, м’яко кажучи, надзвичайно скромно. Обласна влада не подбала про організацію належних атрибутів урочистостей. Та що там казати, у нас не те що місця поховання, а й пам’ятники занедбані. Цим мали б займатися в кожному конкретному населеному пункті органи місцевого самоврядування, та вони в кращому випадку стежать за об’єктами, розташованими в центральній частині. А в одному з сіл сільський голова взагалі побудував собі будинок в охоронній зоні пам’ятника й зрештою зніс обеліск. Це ж варварство! Чому я акцентую на таких речах? Бо йдеться про питання моралі людей і моралі в державній політиці. У нас просто намагаються переписати історію! Ми з одної крайності кидаємося в іншу. Подивіться, скільки місця відведено висвітленню подій Великої вітчизняної війни в нинішніх шкільних підручниках. Чи наведені там приклади героїзму українців, чи розповідається про партизанів, які воювали на території України, - Ковпака, Русина? Ні. От за часів Київської Русі при князях були монахи-літописці. Вони не брехали, а відображали реальні події, творячи літопис князівства, держави. Такого принципу слід дотримуватися й зараз. Подобається це комусь чи ні, а в нашій історії були певні факти, відтак ми маємо їх поважати, бо це наше минуле.
Тому, користуючись нагодою, хочу привітати всіх наших ветеранів і з минулим Днем ветерана, і з наступаючим Днем визволення Ужгорода та Закарпаття. Урочистості триватимуть від 4 до 28 жовтня, отож закликаю ветеранів Великої вітчизняної війни якомога більше виступати перед школярами, молоддю, розповідаючи їм про героїчні подвиги своїх однополчан, друзів. Бо коли людям бракує достовірної інформації, вони закривають очі на намагання переписати історію. А цього допустити не можна.
Статистика до теми
На Закарпатті нараховується 18610 осіб, на яких розповсюджується дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Серед них 2336 інвалідів, 7919 учасників бойових дій, 4476 учасників війни та 3879 громадян, на яких поширюється чинність Закону.
Крім того, в області є 64474 ветерани військової служби, правоохоронних органів, праці, жертв нацистських переслідувань, зокрема Збройних сил України - 1830, Міністерства внутрішніх справ - 903, МНС - 44, СБУ - 80, прикордонної служби - 8, прокуратури - 6, праці - 61501, жертв нацистських переслідувань - 102.