Унікальні дерев'яні церкви українці втрачають через халатність

За словами автора проекту "Дерев’яні храми України" Олени Крушинської, в Україні налічуються близько 2,5 тисяч дерев’яних храмів різного віку та статусу. Втім, цифра доволі умовна, оскільки у нас досі не існує повноцінного реєстру чи списку дерев’яних церков. Із 2,5 тисяч храмів, тільки 20% знаходиться під охороною держави, тобто має статус пам’ятки архітектури національного або місцевого значення. Але сам статус не є гарантом безпеки церкви, бо, як завжди, бракує коштів на належний догляд за ними.

Левова частина дерев’яних церков знаходиться в західних областях: на Івано-Франківщині, Львівщині, Чернівеччині, Закарпатті. До прикладу, якщо 100 років тому на Закарпатті налічувалося 800 дерев’яних храмів, нині їх стало майже у вісім разів менше.

ЛЮДИ НЕ РОЗУМІЮТЬ, ЩО МАЮТЬ СПРАВУ З ШЕДЕВРАМИ

На перший погляд, дерев’яну церкву може знищити насамперед вогонь, пожежа (церква зроблена з легкозаймистого матеріалу). Працівники МНС з Івано-Франківщини зазначають, що щороку так гине один-два храми, як правило — через несправну електропроводку. Та Олена Крушинська розповідає й про інші причини: церква загоряється через блискавку, тому що відсутній громовідвід, через халатність людей, які забувають гасити свічки. "Третя причина — та, про яку давно всі знали, але тільки віднедавна стали говорити — коли священик і громада воліють мати нову, велику церкву, а знести стару не можна. Тому й стаються "випадкові" пожежі", — пояснює вона. Й наводить минулорічний приклад, коли в Яворі на Львівщині пожежа на третину пошкодила церкву. Була можливість її відновити, навіть влада пропонувала підтримку. "Але громада швиденько розібрала церкву й залила бетонний фундамент для нової, великої. А знищена дерев’яна церква була пам’яткою національного значення", — констатує пані Крушинська.

Однак не тільки пожежа винна у зникненні храму. Більшість із них передані в оренду релігійним громадам, які нерідко перекривають дерев’яний дах церкви бляхою або ж єврочерепицею, фарбують (дерево під бляхою чи пластиком пріє й швидко зогниває). В інтер’єрі стіни обшивають ламберією або картоном, чіпляють штучні квіти. Це вже — кітч. При цьому на Закарпатті вкриті бляхою кількасотрічні архітектурні перлини, які не мають собі рівних у світі. Ці храми знаходяться у селах Гусний, Репинне, Івашковиця, Ізки, Подобовець, Котельниця, Торунь, Верхній Студений. На Львівщині — у Волиці Деревлянській, Старій Солі, Бусовиську, Турці. "Проблема — у нерозумінні, що дерев’яна церква є не лише храмом, місцем для молитви, але й скарбом історії та архітектури, який потрібно цінувати та оберігати", — відзначає Крушинська.

Часто люди не розуміють, що мають справу з шедеврами творчості, один з яких — старовинна дерев’яна ікона. За словами Михайла Сирохмана, художника, викладача Ужгородського коледжу мистецтв, який понад 25 років вивчає "життя" дерев’яних храмів, — іконостасів у дерев’яних церквах вже практично не залишилося. Він побоюється, що ніхто не помітить, якщо вони безслідно зникнуть...

ЗА СПРАВУ МАЄ ВЗЯТИСЯ ГРОМАДА ТА МІСЦЕВА ВЛАДА

Духівники вважають, що до справи збереження дерев’яних пам’яток має докласти зусиль місцева влада усіх рівнів. Речник Української православної церкви Київського патріархату Євстратій Зоря каже: "Парафії й так ледве зводять кінці з кінцями. Вони роблять все можливе. На реставрацію потрібні дуже великі кошти — сотні тисяч, мільйони гривень. Тому збудувати нове дешевше, ніж відновити старе. До храму люди ходять майже щодня. Якщо дах тече, його треба перекрити, згнило дерево — замінити... Свого часу держава відібрала, знищила, спотворила тисячі християнських храмів. Взяти на себе частину відповідальності за них — наш моральний обов’язок".

На думку ж Олена Крушинської, єдиний шлях зупинити нищення церков — співпраця із священиками усіх конфесій, популяризація дерев’яної архітектури, залучення її у сферу туризму. Відповідно до законодавства, якщо громада орендує дерев’яну церкву-пам’ятку, вона заключає з місцевою владою охоронний договір по утриманню історичного об’єкта. Іншими словами, конфесія, перш ніж проводити реставраційні роботи, повинна узгодити це з місцевою владою. Для цього громаді необхідно розробити й затвердити проектну документацію. Це справа — дуже коштовна, людям вдається зібрати гроші, так би мовити, на частину порятунку церкви — придбання матеріалів, оплату роботи спеціалістів тощо.

Тому, на думку пані Крушнинської, влада повинна сприяти тим громадам, які готові зібрати кошти на реставрацію, зокрема, допомогти в розробці проектної документації, виділити фахівців-реставраторів для консультування.

Однак чиновники дивляться песимістичніше. Як зауважує Роман Микитин, заступник начальника управління містобудування та архітектури Закарпатської облдержадміністрації, церкву потрібно обстежити фахівцям, це робиться не за один день. "Такої можливості у нас немає. Для цього потрібно розробити відповідну державну програму, але навряд чи вона буде прийнята", — пояснює пан Микитин.

І все ж поволі справа по збереженню дерев’яних храмів рухається: так, торік Чернігівщина, де також збереглися дерев’яні храми, отримала з держбюджету на пам’ятки архітектури (дерев’яні та кам’яні) близько 11 млн. грн. (щоправда, у цьому році — нуль). Пощастило лише одній дерев’яній церкві — Святого Юрія, XVIII ст.., що у смт Седнів. Її перекрили гонтом (дерев’яне покриття) й відбудували у первісному вигляді. Інші чекають свого часу.

На думку Сирохмана, врятувати шедеври дерев’яної архітектури можна, занісши їх до списку спадщини ЮНЕСКО. "Закарпатці — прагматичний народ, який розуміє, що дерев’яна церква — це туристична приманка: турист іде всюди, куди його ведуть... Я бачив людей, які завмирали при вигляді старовинної дерев’яної церкви, глибоко відчуваючи її", — розповідає Сирохман.

Наразі в рамках україно-польського проекту вивчається питання включення дерев’яних церков Карпатського регіону до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО: відібрані храми із Закарпатської, Івано-Франківської та Львівської областей. Але не всі з них перебувають в хорошому стані. Крім того, їх потрібно оснастити пожежною та охоронною сигналізацією, відновити інтер’єр тощо. Але сподіватися на закордонних фахівців — не вихід. Нам потрібно самим підвищувати власну культуру,
 

Теги: дерев'яна церква, храм, Михайло Сирохман, пам'ятка, Олена Крушинська

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати