Герої Плішки, або На Закарпатті є місця, куди хочеш повернутися

Брат Іван погодився відвести нас до місця призначення. Спочатку ми їхали на автомобілі хвилин двадцять по вузенькій гірській дорозі, з якої нам відкривалися чудові гірські краєвиди. Мовчу вже про кришталево чисте повітря, що з поступовим підйомом відчувалося все чистішим. Аромат розквітлої бузини тільки підсилював оцю гірську цілющість.

Доїхаваши до полянки (далі дороги просто немає), ми вигрузили свої речі. Брат, який бував тут неодноразово, дав нам чіткі інструкції щодо подальшого сходження. Як виявилося, з цієї поляни до вершини гори Плішка треба підніматися пішки ще 800 метрів вузенькою стежечкою. Екіпірувавшись у зручний одяг і взуття та озброївшись важкими ношами з одягом та продуктами почали підніматися на вершину. Наші зусилля, окрім нелегких сумок, ускладнювалися ще й дощем, який лив безупину: довелося час від часу робити коротенькі перекури.

Дорогою нас кілька разів зупиняли прикордонники з метою перевірки документів. Вони з'являлися так загадково, як і зникали. Одразу відчулася гордість за професіоналізм і відданість національним інтересам цих хлопців.

На вершині нас зустрів охоронець Віктор Носко, який дав нам нічліг і напоїв гарячим чаєм із гірських трав. Повірте на слово, жоден чай не зрівняється з таким за ароматом і лікувальними властивостями.
Зігрівшись, ми подалися насолоджуватися навколишніми місцями, вивчати їх. Відвідали і знамениту місцину, де височіє ретрансляційна вишка, яка, як повідав нам тамтешній охоронець Іван, забезпечує якість сигналу на два райони — Перечинський і Великоберезнянський. Там же скуштували й козяче молоко та сир. Їх теж, до речі, я куштував уперше! Смачно — не те слово!

У неділю нами опікувався уже інший охоронець Василь Дорофей. Він запросив нас на щойно зварену запашну каву, після чого ми розговорилися. Він, як і його колеги, раз у місяць з рюкзаком вагою 40 кілограмів долає 800 метрів до місця своєї роботи. Каже, за п'ять років уже звик. Дізнавшись, що я газетяр, просить рекламувати цю місцевість, аби частіше сюди навідувалися туристи. І хоч зручностей тут не так уже й багато, але дах над головою, джерельна прохолодна вода, запашний цілющий чай є завжди. Та й постійно можна підігріти їжу чи зробити окріп.

Головне ж — забезпечити себе необхідними продуктами. Бо, на жаль, магазина тут немає. Сподіваюся, що це всього-на-всього лише питання часу...

Охоронцям тут допомагають також і прикордонники: прапорщики Іван Мороз, Олександр Собко, молодший сержант Олександр Болушко. Їх направили сюди з Житомира для несення служби. Вони зачаровані нашим краєм і, що головне, служити тут, за їхніми словами, – одне задоволення. Такі собі герої Плішки. Завжди готові охороняти тамтешні місця від різного роду порушників. З ними почуваєшся у повній безпеці.

Спускатися назад нам було набагато легше. Можливо, Плішка віддячила нам за наш візит напоненням енергетикою і новими силами. Тепер я просто змушений повернутися туди ще.

Теги: Перечинський район, гора, Плішка, нічліг, життя, природа, джерельна вода

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати